Захисна магія, відьми та мак-видюк: забуті обряди українців на спасівські свята

Разом із науковицею, авторка народознавчого блогу Анастасією Кривенко наша редакція розбиралася, які унікальні ритуали Спасівського циклу українці майже забули. Раніше ми вже розповідали, чому уявлення про "три Спаси" є плутаниною з російськими традиціями і чому в українській традиції насправді існував лише один головний Спас.

Поза релігійними назвами та датами ховається величезний пласт народних звичаїв. У них переплелися релігія, господарська й любовна магія, а також потужні обереги від лиха.

Маковія: магія оберегів, мак-"видюк" і протидія нечисті

Головним атрибутом свята завжди були "маковійчики" – спеціальні букети з польових квітів, цілющих трав та обов'язково маку, обв'язані саме червоною ниткою. Наші предки зберігали їх на горищі роками. Вони вірили, що такий букет, встромлений за двері, захищає дім від граду, бурі та відьом.

Освяченим маком обсипали обійстя зі словами: "Тоді відьма приступить, як цей мак визбирає" (вірили, що нечисть не зможе до співу півнів зібрати всі насінини). Особливо дієвим вважався мак-самосій ("видюк") – ним могли обсипати могили покійників (особливо самогубців), щоб ті не виходили з могил і не турбували живих,
– каже етнологиня.

Мак слугував оберегом в українських домах / Фото Freepik

Також Маковія називали "малим водосвяттям". Цього дня освячували криниці й джерела, а хворі на лихоманку купалися в річках ще до сходу сонця, щоб зцілитися. На Буковині ж освячені букети навіть опускали у колодязі, заквітчуючи їх.

За народними прикметами Перший Спас вважався проводами літа. Казали: "Перший Спас – перша сівба озимих", "З Першого Спаса – холодні роси". У народі вважалося, що від Маковія готувалися відлітати у вирій ластівки та лелеки.

Спас: поминальна гостина та обрядові хлібці

На Спаса до церкви традиційно несли перші плоди (яблука, груші), мед, а також калачі з нового врожаю чи пучки колосся. Після служби освяченими ласощами обов'язково пригощали дітей та нужденних.

Потім люди йшли на цвинтарі, залишали на могилах освячені фрукти й випічку та влаштовували поминальну гостину. Це була своєрідна подяка предкам за врожай і прохання про допомогу в наступному році. Особливою була й святкова випічка цього дня:

• спасівчані хлібці – дві зʼєднані палянички, які випікали парою, клали на покуті та їли під час святкового застілля;

• спасівські хрести – спеціальне обрядове печиво, яке готували на Вінниччині.

Спасівська випічка / фото з відкритих джерел

Зерно з обмолоченого та освяченого на Спаса снопа згодом обов'язково використовували для першого посіву озимих.

Успіння Богородиці: завершення польових робіт і старт весіль

Свято Успіння Пресвятої Богородиці завершувало не лише піст – Спасівку, а й увесь літній землеробський сезон. До цього часу господарі намагалися повністю закінчити всі роботи в полі й саду.

У садах збирали врожай, а до церкви несли колосся, щоб Богородиця благословила працю. Також розпочинався посів озимих, що відобразилося у приказці: "Перша Пречиста житом засіває…",
– розповідає Кривенко.

Оскільки важка фізична праця добігала кінця, у селах розпочинався сезон сватань і підготовки до весіль. У народі навіть казали: "Як прийде Пречиста, принесе сватів нечиста". Окрім сватань, на Успіння в багатьох селах випадали храмові свята ("празники") зі спільними трапезами, а самі обряди відрізнялися від села до села. Наприклад, існували й такі унікальні локальні традиції:

• "Намисто для Богородиці" на Львівщині: з тіста вирізали непарну кількість квіточок і хрестик, нанизували їх на нитку. Освячені «коралики» діти спочатку носили на шиї як прикрасу, а потім з'їдали.

• Лемківське багатство: цього дня в церкві святили надзвичайно велику кількість рослин – не лише квіти, а й городину: моркву, цибулю, часник, соняшник і навіть турецьке просо.

Сучасний погляд: давні українські практики вдячності

Сьогодні ми не завжди маємо власні городи чи поля, але сенс цих свят залишається дивовижно сучасним. Традиція ділитися першими плодами, випікати хліб та обов'язково пригощати дітей і нужденних – це ніщо інше, як давня українська практика вдячності та усвідомленості.

Наші предки вміли зупинитися, раділи результатам своєї праці та дякували за добробут. У сучасних реаліях ми можемо легко адаптувати ці ритуали: купити яблук чи меду, пригостити близьких, передати гостинці військовим, які дають нам можливість відзначати ці свята, та згадати добрим словом тих, хто відійшов у засвіти.

Вам також буде цікаво дізнатися, що українці робили з маком після Маковія.