Чому королі не мали прізвища до війни: 7 дивних правил британської монархії

Сьогодні роль монарха у Великій Британії переважно церемоніальна. Та за красивими церемоніями, титулами й родинними історіями стоїть довга політична пам’ять, інформує History. Історія британської монархії – це ще й про правила, які століттями визначали долі людей усередині найвідомішої королівської родини світу.

Хто був першим королем усієї Англії?

Першим королем усієї Англії вважають Етельстана, який жив у 895 – 939 роках. Він походив із Вессекської династії, був онуком Альфреда Великого і далеким родичем королеви Єлизавети II. Етельстан правив у 925 – 939 роках. Саме він переміг останніх вікінгів-загарбників і зміцнив владу над Англією, об’єднавши землі під однією короною.

Дивовижна історія монархії / Фото unsplash

До нього на Британських островах існували окремі королівства, а влада постійно змінювалася через війни, союзи й набіги. Тому Етельстана часто називають першим правителем, який справді наблизив Англію до єдиної держави.

Хто може стати королем або королевою?

Після правління Вільгельма Завойовника монархія зазвичай переходила від короля до його старшого сина. Тобто чоловік-спадкоємець мав перевагу перед жінками в родині. Ситуація змінилася у 1702 році, коли британський парламент ухвалив Акт про престолонаслідування.

Він передбачав, що після смерті короля Вільгельма III трон перейде до Анни та її нащадків. Це означало, що жінка могла успадкувати корону, але лише якщо поруч не було чоловіка-спадкоємця. Той самий закон також закріпив важливе релігійне обмеження. Якщо спадкоємець одружувався з римо-католиком, його усували з лінії престолонаслідування. Це було пов’язано з роллю Англіканської церкви, главою якої є британський монарх.

Правила оновили лише у 2013 році, коли парламент ухвалив Акт про спадкування корони. Він запровадив принцип абсолютного первородства. Тепер трон має переходити до першої дитини монарха незалежно від статі.

Чи може монарх заборонити шлюб у королівській родині?

Британський монарх мав право впливати на шлюби членів королівської сім’ї. У 1772 році ухвалили Акт про королівські шлюби, який дозволив монарху накладати вето на шлюб усередині родини. Цей закон з’явився після того, як король Георг III розлютився через шлюб свого молодшого брата, принца Генрі, з Анною Гортон. Вона була простолюдинкою, і для королівської родини такий союз виглядав скандальним.

Відтоді члени королівської родини, які хотіли одружитися, мали просити дозволу в корони. І такий дозвіл давали не завжди. Один із найвідоміших прикладів – історія принцеси Маргарет, сестри королеви Єлизавети II. Вона хотіла вийти заміж за Пітера Таунсенда, героя війни. Але він був не лише простолюдином, а й розлученим чоловіком. Єлизавета II не підтримала цей шлюб.

У житті королівських осіб завжди повно правил / Фото unsplash

У 2013 році ці правила пом’якшили. Тепер дозвіл монарха на шлюб потрібен лише першим шістьом людям у лінії престолонаслідування. Ті, хто стоїть далі, можуть одружуватися без такого дозволу. Чому британські королі й королеви довго не мали прізвища? До початку XX століття британських монархів зазвичай називали за назвою їхнього роду або "дому". Наприклад, Генріх VIII та його діти були Тюдорами. Після них прийшли Стюарти.

Усе змінилося під час Першої світової війни. Велика Британія воювала з Німеччиною, а королівська родина мала незручні німецькі зв’язки. Дід короля Георга V, принц Альберт, народився в Німеччині, і через нього Георг V успадкував титул глави дому Саксен-Кобург-Гота. На тлі війни така назва звучала для британського суспільства надто німецько. Щоб дистанціювати трон від родинних зв’язків із Німеччиною, королівська сім’я змінила назву на Віндзор. Нове прізвище взяли від Віндзорського замку, заснованого ще Вільгельмом Завойовником. Так дім Саксен-Кобург-Гота став домом Віндзорів.

Чи можуть члени королівської родини розлучатися?

Ще донедавна королівське розлучення було надзвичайно складною справою. Лише у 2002 році Англіканська церква дозволила розлученим людям знову одружуватися. Оскільки британський монарх є главою Англіканської церкви, спадкоємці трону фактично не могли вільно одружуватися з розлученими людьми або самі легко розлучатися.

У цьому є іронія: саме король Генріх VIII створив Англіканську церкву після того, як Католицька церква не дозволила йому анулювати шлюб із першою дружиною, Катериною Арагонською. У 1820 році король Георг IV намагався через парламентську комісію розлучитися з дружиною Кароліною Брауншвейзькою. Він звинувачував її в невірності, але добився переважно гучного скандалу. Ця історія лише зміцнила уявлення, що корона й розлучення погано поєднуються.

У 1936 році король Едуард VIII зрікся престолу, щоб одружитися з Волліс Сімпсон – американкою, яка вже двічі була розлучена. Він став останнім членом королівської родини, якому довелося так прямо обирати між коханням і короною. Згодом правила стали м’якшими. Сестра Єлизавети II, принцеса Маргарет, отримала дозвіл на розлучення у 1978 році. У 1996 році Єлизавета II схвалила розлучення свого сина принца Чарльза з принцесою Діаною. Пізніше Чарльз одружився з Каміллою Паркер Боулз, яка теж була розлучена. А принц Гаррі у 2018 році одружився з Меган Маркл, яка також мала попередній шлюб.

Чи є британський монарх правителем лише Англії?

Британський монарх – це не лише король або королева Англії. Він також є главою Англіканської церкви та главою Співдружності націй. Співдружність – це об’єднання незалежних країн, багато з яких колись були колоніями або територіями Британської імперії. Королева Єлизавета II була монархинею 16 країн, що входили до Співдружності. Серед них були Велика Британія, Австралія, Канада, Нова Зеландія, Багамські Острови, Беліз, Ямайка, Папуа Нова Гвінея, Соломонові Острови, Тувалу, Антигуа і Барбуда, Гренада, Сент-Кіттс і Невіс, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадини та Барбадос.

Це добре показує, що британська монархія довго була не лише внутрішньою справою однієї країни. Вона залишалася символом великої імперської спадщини, яка й досі впливає на політичні й церемоніальні зв’язки між різними державами.