Денис Марченко: Представляти Україну на такому турнірі, як Євро-2026, — це велика відповідальність і водночас величезна гордість

На початку літа багаторічний етап у структурі київської Оболоні для молодого голкіпера Дениса Марченка добіг кінця — гравець прийняв новий виклик, підписавши контракт із амбітними львівськими Карпатами які раніше продали власного таланта Домача до чеської Славіі.

Цей перехід відбувається на фоні надзвичайно насиченого етапу в його міжнародній кар'єрі: Денис є стабільним гравцем молодіжної збірної України та цьогоріч захищав кольори нашої команди на молодіжному Євро-2026 в Уельсі. Де нашій команді команді вдалось увійти до четвірки найкращих.

- Денисе, ти провів у структурі Оболоні величезний відрізок часу, пройшовши шлях від юнацьких команд до основного складу. Для багатьох молодих футболістів перехід з юнацького футболу в дорослий стає нездоланним бар'єром. Що або хто в системі київського клубу найбільше допоміг тобі безболісно адаптуватися до жорстких реалій професійного футболу?

- Я думаю, найбільше мені допомогли тренери та партнери, з якими я працював протягом усього цього шляху. Коли ти переходиш із юнацького футболу в дорослий, одразу відчуваєш, що тут зовсім інший рівень відповідальності, швидкостей і конкуренції.

У Оболоні мені давали можливість поступово адаптуватися, тренуватися з більш досвідченими футболістами та бачити вимоги професійного футболу зсередини. Також дуже багато залежало від атмосфери в команді. Коли поруч є футболісти, які можуть підказати, підтримати й пояснити якісь моменти, адаптація проходить набагато легше.

- Пам'ятаєш свій перший офіційний матч за головну команду пивоварів? Коли дізнався що будеш грати? Якими були твої перші думки в перед виходом на газон і що сказав тобі тренер воротарів одразу після фінального свистка? 

- Звичайно, такий момент запам’ятовується назавжди. Коли дізнався, що буду грати, спочатку було хвилювання, тому що це вже не юнацький футбол, а офіційний матч за основну команду. Але коли виходиш на поле, намагаєшся максимально відключити емоції та сконцентруватися на грі. У тунелі перед виходом думав в основному про перші хвилини — хотілося впевнено увійти в матч, зробити перше вдале введення м’яча, зіграти надійно.

Після фінального свистка тренер, наскільки пам’ятаю, підтримав мене і сказав, що головне — не зупинятися та продовжувати працювати. Для молодого воротаря такі слова дуже важливі.

- Воротарський цех — це завжди окрема сім'я всередині команди, але водночас і середовище з найвищою конкуренцією, адже грати може лише один.

Як ти вибудовував стосунки з більш досвідченими колегами по амплуа в Оболоні? Це була сувора конкуренція, чи ви скоріше допомагали один одному на тренуваннях?

- Конкуренція, безумовно, була, тому що кожен воротар хоче грати. Але я ніколи не сприймав її як якусь ворожість. Навпаки, вважаю, що саме конкуренція дозволяє тобі ставати кращим. У воротарській групі ми багато допомагали один одному.

Старші хлопці могли щось підказати, звернути увагу на деталі, а ти намагався слухати й брати для себе максимум. При цьому на тренуваннях кожен викладався на сто відсотків, тому що всі хотіли довести, що саме вони заслуговують на місце у складі.

- Ти мав можливість тренуватись та ділити роздягальню із одним з найкращих голкіперів країни та багаторазового чемпіона України Олександром Рибкою. Яку найціннішу пораду він добі дав?

- Напевно, найцінніше — це його ставлення до роботи та психології воротаря. Він багато разів наголошував, що помилки будуть у кожного, особливо у воротарів, і головне — не зациклюватися на них. Для мене це дуже важлива річ. Воротар не може після пропущеного м’яча ще десять хвилин думати про те, що зробив не так.

Потрібно максимально швидко переключатися на наступний епізод. Думаю, це одна з головних якостей голкіпера. Також було дуже цікаво просто спостерігати за його професійним підходом до тренувань і матчів. Коли поруч знаходиться футболіст із таким досвідом, ти можеш багато чого навчитися навіть просто дивлячись на його роботу.

- У кар'єрі кожного молодого воротаря бувають чорні дні — прикрі помилки, результативні обрізки або тривале сидіння на лаві запасних. Який момент за час перебування в Оболоні став для тебе найважчим у психологічному плані, і як ти змушував себе не опускати руки? 

- Напевно, найважчими були матчі, де я допускав помилки, які безпосередньо впливали на результат. Такі моменти особливо важко переживаються воротарем, тому що ти розумієш свою відповідальність перед командою. Але з часом я зрозумів, що саме після таких матчів часто отримуєш найбільший досвід.

Можна провести чудову гру і зробити кілька сейвів, але після помилки ти набагато детальніше аналізуєш свої дії. Головне — не дозволяти одному невдалому матчу впливати на твою впевненість у наступних іграх.

- Коли гравець так довго перебуває в одному клубі, з'являється ризик потрапити в зону комфорту і зупинитися в розвитку.

В який саме момент ти остаточно зрозумів, що твій цикл в Оболоні завершився і для подальшого прогресу необхідна кардинальна зміна обстановки?

- Я зрозумів це в той момент, коли відчув, що мені потрібен новий виклик. Оболонь дала мені дуже багато — я виріс там як футболіст і як людина, пройшов практично весь шлях від академії до професійного футболу. Але в якийсь момент ти розумієш, що для наступного кроку потрібно вийти зі звичного середовища.

Це не означає, що в клубі щось було не так. Навпаки, я дуже вдячний Оболоні. Просто для розвитку іноді необхідно поставити себе в нові умови, отримати нову конкуренцію, нові завдання та нову мотивацію.

- Як відбулося твоє прощання з керівництвом, тренерським штабом та партнерами? Чи залишилася якась недомовленість, чи ви розійшлися на максимально позитивній ноті, подякувавши один одному за спільний шлях?

- Думаю, що ми розійшлися на хорошій ноті. Звичайно, коли проводиш у клубі стільки років, це емоційний момент. Там залишається дуже багато людей, з якими ти виріс, пережив хороші та складні моменти. Я вдячний керівництву, тренерам, партнерам і всім людям, які були поруч протягом цього шляху. Без кожного з них я не був би тим футболістом, яким є зараз.

Звичайно, завжди можна згадати якісь моменти, які хотілося б зробити по-іншому, але я не люблю залишатися в минулому. Я забираю з Оболоні величезний досвід, багато хороших спогадів і людей, з якими сподіваюся підтримувати зв’язок і надалі. А зараз хочеться дивитися вперед і доводити себе вже на новому етапі кар’єри.

- Перехід до такого клубу з великими традиціями та тиском трибун, як Карпати — це серйозний крок. Розкажи, як взагалі виник цей варіант? Якою була твоя перша реакція, коли агент повідомив про предметний інтерес зі Львова?

- Коли я вперше почув про предметний інтерес Карпат, звичайно, був дуже радий. Для мене це великий клуб із серйозною історією, традиціями та вболівальниками. Я розумів, що це новий етап у моїй кар’єрі й водночас великий виклик. Але саме такі виклики мене й мотивують. Хотілося спробувати себе в новому середовищі, в клубі з великими амбіціями та відчути цю атмосферу львівського футболу.

- Часто у трансферних сагах ключову роль відіграє одна розмова — з головним тренером, президентом або кимось із майбутніх партнерів.

Хто зіграв вирішальну роль у твоєму переїзді до Львова? І, якщо не секрет, чи були у тебе на столі інші конкретні пропозиції від клубів УПЛ або, можливо, з-за кордону?

- Вирішальну роль в моєму переході відіграли тренера по воротарям в Карпатах, Богдан Шуст та Юрій Шевчук. Я знав, що вони гарні спеціалісти і коли я дізнався, що вони зацікавленні в тому, що б я перейшов до них, я був дуже радий.

- Нове місто, нова база, нові вимоги. Як тебе прийняв колектив Карпат? Чи відчув ти різницю в менталітеті, тренувальному процесі або загальній атмосфері навколо клубу порівняно з тим, до чого ти звик у столиці?

- Колектив прийняв мене дуже добре. Звичайно, спочатку ти приходиш у нову команду і тобі потрібно звикнути до нових людей, вимог та атмосфери, але хлопці допомогли швидко адаптуватися. Щодо різниці, то я б не сказав, що вона кардинальна. Футбол залишається футболом, але кожен клуб має свою філософію, свої вимоги та свою атмосферу.

У Карпатах я відчуваю велику увагу до команди з боку вболівальників. У Львові футбол дуже люблять, і це відчувається. Для мене це додаткова мотивація — коли бачиш підтримку трибун, хочеться відповідати на неї своєю грою та результатами.

- По ходу минулої кампанії, Карпати змінили головного тренера. Команду очолив іспанський фахівець Фран Фернандес. Як у тебе з іноземними мовами?

- З іноземними мовами в мене все ще є над чим працювати, але я намагаюся розвиватися в цьому напрямку. Зараз особливо важливо розуміти тренера, його вимоги та футбольну термінологію. З Франом поступово звикаємо до комунікації. Для мене це ще один новий досвід, і я вважаю, що знання мов — важлива частина розвитку сучасного футболіста. Тому планую й надалі працювати над цим. 

- У складі біло-зелених виспупає досвідчений Роман Мисак також цього літа підписали молодого Антона Жилкіна, окрім них є гарні вихованці львівʼян. Гадаєш під силу стати номером 1 цього сезону?

- Звичайно, я ставлю перед собою максимальні цілі. Я приїхав до Карпат не просто для того, щоб бути частиною команди, а щоб конкурувати за місце у складі та доводити тренерському штабу, що я готовий грати. При цьому я з великою повагою ставлюся до Романа, Антона та всіх інших воротарів. У нас хороша конкуренція, а для мене це можливість щодня ставати кращим.

Зрештою, рішення завжди залишається за тренером. Моє завдання — працювати на максимумі, бути готовим у кожному тренуванні та використовувати свій шанс, коли він з’явиться. А вже хто буде номером один — покаже сезон.

- Якщо у тебе була б можливість взяти із собою будь якого гравця з Оболоні хто б це був та чому?

- Я думаю,що взяв би з собою Тараса Ляха. Такий нападник нам точно не завадив. 

- За підсумками сезону 2025/26 Карпати посіли 9 місце. Яку ціль ставить керівництво клубу ставить на цей розіграш? Місце у єврокубках або може навіть боротьбу за медалі?

- Я думаю, що команда з такими традиціями та такими вболівальниками повинна ставити перед собою максимальні завдання. Звичайно, конкретні цілі та очікування краще запитати у керівництва, але особисто я хочу боротися за найвищі місця. Не хотілося б зараз говорити про конкретну позицію в таблиці чи давати якісь гучні обіцянки.

Сезон довгий, у ньому багато факторів. Але наше завдання — в кожному матчі грати на перемогу, набирати максимум очок і в підсумку опинитися якомога вище. Якщо команда буде рухатися в правильному напрямку та працювати на максимумі, тоді можна буде говорити і про єврокубки, і про боротьбу за найвищі місця. Особисто я саме таких амбіцій і дотримуюся.

- Минулого року у тебе був складний період: перелом руки залишив тебе поза заявкою на молодіжний Чемпіонат світу 2025 року, Як ти пережив цей удар долі? Що допомагало зберігати мотивацію під час виснажливої реабілітації, коли твої партнери грали на головному турнірі?

- Це був, напевно, один із найскладніших періодів у моїй кар’єрі. Особливо важко було усвідомлювати, що команда їде на чемпіонат світу, а ти змушений залишатися осторонь через травму. Звичайно, були моменти розчарування, але я розумів, що нічого вже не змінити. Мені потрібно було прийняти ситуацію і сконцентруватися на відновленні. Я намагався сприймати це не як кінець чогось, а як чергове випробування, яке потрібно пройти.

Дуже допомагала думка про те, що я ще матиму свої шанси. Потрібно було просто якісно пройти реабілітацію, повернутися сильнішим і знову довести, що я можу бути корисним збірній. Коли хлопці грали на чемпіонаті світу, я, звичайно, переживав за них і підтримував команду. Але водночас це давало додаткову мотивацію — хотілося якнайшвидше повернутися і знову опинитися поруч із ними на футбольному полі. 

Відновившись від пошкодження ти провів якісний сезон через що Цього літа представляв Україну на молодіжному Євро в Уельсі. Це турнір найвищого рівня, де скаути з усієї Європи стежать за кожним рухом гравців.

Чим тобі найбільше запам'ятався цей чемпіонат — атмосферою, рівнем суперників чи якимось конкретним сейвом?

- Передусім рівнем самого турніру. Коли ти граєш на молодіжному Євро, розумієш, що кожен матч — це зустріч із дуже сильним суперником, де немає права на розслабленість. Мені дуже сподобалася атмосфера. Представляти Україну на такому турнірі — це велика відповідальність і водночас величезна гордість. Ти виходиш на поле не лише за себе чи свій клуб, а за всю країну.

Щодо конкретного сейву, то я б не хотів виділяти якийсь один епізод. Для воротаря важливі не тільки ефектні сейви, а й звичайні, на перший погляд, моменти — правильно зайняти позицію, вчасно вийти, впевнено зіграти ногами. Саме з таких деталей і складається хороша гра. Але, звичайно, матчі такого рівня залишаються в пам’яті надовго.

- Основним стражем воріт збірної був Назарій Домчак, проте тренерський штаб довірив тобі місце у матчі проти Італії. У підсумку ти віддячив сповна ставши найкращим гравцем цього матчу а жовто-сині перемогли 1:0.

Як тренери відреагували на твій перформанс та чи пояснювали після цього рішення залишати тебе на лаві запасних?

- Для мене це був дуже важливий матч. Я розумів, що отримав свій шанс, тому хотілося максимально ним скористатися та допомогти команді. Після гри тренери привітали мене, відзначили мою роботу і, звичайно, найбільше було приємно, що ми перемогли. Особиста нагорода — це добре, але для мене головне завжди результат команди.

Щодо рішення залишати мене на лаві запасних, то я нормально до цього ставлюся. У нас був сильний воротарський склад, і остаточне рішення завжди приймає тренер. Моє завдання — бути готовим незалежно від того, виходжу я в старті чи залишаюся на лаві. Я намагався використовувати кожне тренування, щоб показувати свій рівень. Думаю, саме так і має поводитися футболіст, який хоче грати на найвищому рівні.

Україна з першого місця вийшла у плейоф, де у півфіналі прикро програли Німеччині 1:2.

Як гадаєш можна це розмовним результатом?

- Я думаю, що загалом так. Ми вийшли з групи з першого місця, провели сильні матчі та дійшли до півфіналу. Це хороший результат, особливо враховуючи рівень команд на такому турнірі. Але після поразки у півфіналі, звичайно, залишається певне розчарування. Коли ти доходиш до такої стадії, вже хочеться більшого — зіграти у фіналі та поборотися за титул.

Тому я б сказав, що це був хороший турнір для України, але водночас ми відчуваємо, що могли пройти ще далі. Саме це і має залишатися нашою мотивацією на майбутнє.

- Позиція воротаря — чи не найневдячніша на полі. Нападник може схибити п'ять разів, забити один м'яч і стати героєм, а голкіпер рятуватиме весь матч, припуститься однієї помилки на останніх хвилинах і моментально перетвориться на головного антигероя у пресі.

Як ти ставишся до критики в спортивних медіа та коментарях? Чи читаєш ти взагалі, що пишуть журналісти та вболівальники після невдалих матчів, і як навчився абстрагуватися від цього цифрового шуму?

- Це одна з особливостей позиції воротаря, і з цим потрібно вміти справлятися. Звичайно, неприємно, коли після невдалої гри отримуєш багато критики, але ти повинен розуміти, що це частина професії. Раніше я, можливо, більше звертав увагу на те, що пишуть у коментарях або соціальних мережах.

Зараз намагаюся цього не робити. Якщо після матчу є помилки, я краще сам перегляну гру, розберу моменти з тренерами та зрозумію, що саме потрібно виправити. Критика від тренера чи людини, яка професійно розбирається у футболі, може бути дуже корисною.

А читати кожен коментар в інтернеті та намагатися всім щось довести — це лише забирає енергію. Найважливіше для мене — самому залишатися впевненим у своїх силах і наступного дня знову працювати. 

- Футбольна роздягальня перед матчем — це завжди особлива енергетика, яка багато в чому задається музичним супроводом. У багатьох колективах є свій штатний діджей, який відповідає за плейлист для правильного настрою.

Як із цим ідуть справи в молодіжній збірній та твоїй новій команді? Хто відповідає за пульт? Та яку музику слухаєш саме ти? 

- У кожній команді є свої люди, які найбільше відповідають за музику. У збірній, як і в клубі, зазвичай це спільна історія — хтось вмикає свої треки, хтось просить поставити щось конкретне. Я не можу сказати, що постійно борюся за пульт, але перед матчем люблю, коли в роздягальні є хороша атмосфера. Музика в цьому дуже допомагає — може трохи розрядити напругу та налаштувати команду.

- Щодо особистих уподобань, слухаю різну музику залежно від настрою. Перед грою більше подобається щось енергійне, що допомагає сконцентруватися та зарядитися 

- Футболісти живуть у режимі нескінченних переїздів, готелів, автобусів та тренувальних баз. Коли в цьому щільному графіку з'являється кілька рідкісних вихідних, як ти перезавантажуєшся? Чи є в тебе інтереси або хобі, абсолютно не пов'язані зі спортом?

- Коли з’являється вільний час, хочеться передусім просто відпочити та переключитися. Після великої кількості тренувань, матчів і переїздів іноді найкраще перезавантаження — це нормально виспатися, провести час із близькими, прогулятися містом або просто побути вдома.

Зараз футбол займає більшу частину мого життя, тому якихось дуже серйозних хобі поза спортом немає. Можу пограти у відеоігри, подивитися фільм або серіал, зустрітися з друзями. Мені здається, що для футболіста теж важливо мати час, коли ти взагалі не думаєш про футбол. Це допомагає психологічно відновитися і з новими силами повернутися до тренувань. 

- Сучасний воротар — це не просто шот-стопер, а фактично одинадцятий польовий гравець. Хто з топових світових голкіперів є для тебе абсолютним еталоном?

- Зараз дуже багато сильних воротарів, і в кожного можна щось взяти для себе. Якщо говорити про еталон, то мені дуже подобається Мануель Ноєр. Він свого часу фактично змінив уявлення про те, яким має бути сучасний воротар. Його гра ногами, вибір позиції, сміливість грати далеко від воріт — усе це стало важливою частиною сучасного футболу.

Але я намагаюся не копіювати когось повністю. Дивлюся матчі різних воротарів, аналізую їхні дії та намагаюся брати найкраще для себе. 

- Кожен гравець має свою кар'єрну мету. Якщо уявити ідеальний сценарій розвитку твоєї кар'єри через 5 років — у якому європейському чемпіонаті та за який клуб ти хотів би виступати?

 - Звичайно, моя головна мрія — грати на найвищому рівні, в одному з топ-5 європейських чемпіонатів. Якщо говорити про конкретний клуб, то я з дитинства дуже люблю Барселону, тому, звичайно, було б неймовірно одного дня зіграти за такий клуб. Але я розумію, що це дуже велика мрія і до неї потрібно пройти величезний шлях.

Мені також подобається англійська Прем’єр-ліга, і загалом хотілося б спробувати себе в одному з топових чемпіонатів Європи. Зараз же я не хочу забігати надто далеко.

Моє завдання — прогресувати, добре виступати за Карпати, закріпитися на високому рівні та поступово рухатися до своїх цілей. А далі вже подивимося, куди приведе мене футбольний шлях.

Денис уже встиг дебютувати за нову команду в офіційному матчі. 1 серпня, в рамках першого туру УПЛ, 19-річний голкіпер зайняв місце у воротах із перших хвилин. У підсумку Карпати на виїзді впевнено розгромили Кривбас із рахунком 4:1.

Варто відзначити, що зовсім скоро Марченко зустрінеться зі своєю колишньою командою. У Кубку України доля звела Карпати та Оболонь. Базові дати поєдинку — 21–23 серпня.