Найкраща пасуюча у світі Дар’я Шаргородська: У професійному спорті довго святкувати немає коли

Дебют жіночої збірної України з волейболу в елітній Лізі націй вийшов напруженим та емоційним. Наші дівчата боролися за кожне очко, зберегли місце у світовій еліті на наступний рік, а 24-річна пасуюча Дар’я Шаргородська викликала справжній фурор. Вона стала найкращою пасуючою турніру, а отже - світу.

Показники Дар’ї вражають навіть досвідчених спортивних аналітиків: 410 точних передач за 12 матчів, 13 ейсів (подач навиліт) та відмінна робота на блоці. За підсумками змагань українка увійшла до символічної збірної Ліги націй, обійшовши найсильніших волейболісток планети.

Про те, як ухвалюються рішення за частки секунди, чому особиста нагорода не замінює командний результат і як витримувати шалений ритм зборів, Дар’я Шаргородська розповіла Коротко про.

Приємно, коли тебе визнають найкращою

Дар’я Шаргородська, в дівоцтві Великоконь, народилась у Запоріжжі, волейболом почала займатися ще в дитинстві під керівництвом мами-тренерки. Сьогодні Дар’я - ключовий гравець збірної.

- Дар’є, ви обійшли найкращих волейболісток планети і стали №1 у своєму амплуа на Лізі націй. Якою була перша думка, коли дізналися про це?

- Однозначно, коли тебе визнають найкращою, це завжди приємно. Однак це ніколи не замінить командний результат. У волейболі одна людина не може виграти гру чи турнір. Тому для мене командний успіх завжди був і буде важливішим за особисті нагороди.

- Ви обійшли топових суперниць. У чому секрет такої феноменальної форми?

- Я відчувала, що перебуваю у хорошій формі. Але пасуюча дуже залежить від командної гри. Тому я не сприймаю цю нагороду як суто особисту.

- І все ж збірна України фінішувала на 16-му місці. Як ви для себе оцінюєте цей результат?

- Щиро кажучи, за відчуттями можу сказати, що могли досягти більшого. Були матчі, де ми грали на рівних із дуже сильним суперником. Але нам не вистачило зовсім трохи. З одного боку, це засмучує, а з іншого - показує, що ми можемо грати на рівних навіть із топовими збірними.

Рішення на автоматі ухвалюються за частки секунди

У Дар’ї на руці є татуювання у вигляді ластівки. У спортивному закуліссі її часто жартома порівнюють із цією пташкою за легкість, швидкість на паркеті та вміння «літати» над сіткою.

- Вважається, що пасуюча - це головний мозковий центр на паркеті. Як це - жити з цією роллю, коли на тебе дивляться і трибуни, і команда?

- Так, я вважаю, пасуюча має не лише якісно виконати передачі, а й постійно аналізувати гру, бачити розташування блоку суперника, відчувати стан своїх нападаючих, розуміти, хто зараз готовий взяти на себе відповідальність і хто наразі у хорошій формі. Звісно, це велика відповідальність, але саме вона робить цю позицію цікавою. Мені подобається бути пасуючою.

- У грі все відбувається на шаленій швидкості. Хороший пас - це математичний розрахунок чи інтуїція?

- Хороший пас насправді є поєднанням обох факторів. Без техніки неможливо стабільно виконати якісну передачу. Але під час гри часто бувають різні ситуації, доводиться працювати інтуїтивно, рішення ухвалюються за лічені секунди. Однак це відбувається завдяки досвіду, адже правильність ухвалення рішень також приходить із роками.

- Ви зробили 410 результативних передач, що само по собі неймовірно! Чи був матч, після якого навіть ви самі собі сказали: «Так, сьогодні вдалося абсолютно все»?

- Напевно був такий матч, після якого відчуваєш, що майже все виходить так, як задумано і як планувалося. Але я завжди звертаю увагу на те, що можна покращити. Навіть якщо статистика відмінна, завжди є моменти, які хочеться проаналізувати, переглянути помилки та зробити краще, щоб у наступній грі показати себе ще переконливіше.

Чоловік завжди поруч

Розлуки та нескінченні готелі стали платою за успіх у спорті. Чоловік Дар’ї Микита Шаргородський також професійний волейболіст. Коли подружжя грає в одному амплуа на професійному рівні, сімейні дзвінки після матчів перетворюються на ідеальну психологічну та професійну підтримку.

- Напружені турніри - це завжди випробування відстанню. Як чоловік допомагав вам долати тиск під час Ліги націй?

- Чоловік завжди був поруч, навіть якщо й на відстані. Після кожного матчу ми спілкувалися, він знаходив слова підтримки та допомагав не зациклюватися на невдалих моментах. Для професійного спортсмена важливо мати поруч людину, яка розуміє, через що ти проходиш, що відчуваєш, і вірить у тебе незалежно від результату. Саме такою людиною для мене є мій чоловік.

- Ліга націй завершилася. Які подальші плани?

- Після турніру найголовніше - це перевести подих та проаналізувати цей турнір, адже попереду нові виклики й матчі збірної. У професійному спорті довго святкувати чи засмучуватися немає коли. Потрібно рухатися далі та ставити перед собою нові цілі.

- Як плануєте перезавантажити голову та тіло після такого марафону?

- Насамперед хочу дати своєму організму відпочити як фізично, так і морально, тому що такі турніри забирають дуже багато сил. Хочу провести час із чоловіком. Відволікатимусь від волейболу на щось інше, можливо, на подорожі чи щось таке. А потім знову за роботу, новий сезон чекає.

- Ви досягли особистої вершини, про яку багато хто тільки мріє. До чого прагнути далі?

- Знаєте, мені здається, у спорті немає моменту, коли можна сказати, що ти вже досяг усього. Завжди є куди рости. Для мене головне - не просто повторити результат, а довести, що він не був випадковістю. Хочу й надалі грати на такому ж рівні, не опускати свою планку та рости далі. Хочу допомагати команді перемагати, боротися за медалі та за кожну партію. А особисті нагороди нехай залишаються приємним наслідком командних успіхів.