Освіта довгої війни

Примітка редакції. Тим, хто не хоче розбудовувати власні військові виші, у піхоті будуть командувати випускники російських.

Війну можна вимірювати багатьма критеріями. Проте чи не головна ознака строків бойових дій — кадрове зростання армії.

Тобто важлива кількість установ, які держава створює для підготовки офіцерів. Зброю можна купити, мобілізаційний план — подати чи змінити. Однак викладачів, кафедри, полігони та систему підготовки командирів неможливо зібрати за кілька місяців.

Саме тому порівняння України та Росії після 24 лютого 2022 року виглядає настільки неприємно. Україна веде оборонну війну за власне існування, але Росія значно активніше розбудовує освітню інфраструктуру для війни як такої. Нашої чи наступної.

Коли одна сторона конфлікту береться за цю справу, можна твердо сказати: вона планує воювати довго. Тож подивімось на себе, а потім перевіримо, чим саме зайнятий ворог усередині власної держави.

Формально Україна створила після початку повномасштабного вторгнення один новий військовий заклад вищої освіти — Воєнну академію імені Євгенія Березняка. Проте назвати її новим вишем у повному розумінні не можна.

Розпорядження Кабінету Міністрів від 26 квітня 2022 року передбачало перетворення вже наявної Воєнно-дипломатичної академії, а не появу навчального закладу з нуля. В ЄДЕБО нова академія має дату заснування 22 грудня 2022 року, тоді як її попередниця існувала з 1994-го за тією самою адресою.

Отже, йдеться насамперед про юридичну та організаційну реформацію установи військової розвідки. Якщо ви шукали новини про збільшення кількості військових вишів — тут їх немає. Ми теж їх шукали, але безрезультатно.

Україна не відновила жодного великого військового училища, ліквідованого під час попередніх скорочень армії. Не повернулися окремі артилерійські, танкові, інженерні чи зв’язкові училища.

Підготовка відповідних спеціалістів продовжує концентруватися в уже наявних академіях, інститутах, факультетах і навчальних центрах. Така модель може підійти за мирного часу: велика багатопрофільна академія дешевша за мережу окремих училищ. Під час тривалої війни така концентрація створює «вузькі місця».

Один заклад має одночасно готувати більше курсантів, опановувати нові спеціальності, враховувати фронтовий досвід і компенсувати втрати кадрового складу. Звісно, викладають у закладі ті ж люди, які цього ніколи не робили раніше. І, мабуть, якийсь відсоток людей із актуальним бойовим досвідом.

Реальне кількісне розширення української системи після 24 лютого 2022 року обмежилося двома військовими кафедрами при цивільних університетах. У червні 2023 року уряд створив кафедру військової підготовки в Національному університеті «Чернігівська політехніка», а в жовтні того самого року — в Національному університеті «Острозька академія».

Обидва підрозділи призначені передусім для підготовки громадян за програмою офіцерів запасу. Це корисне розширення, але воно не дорівнює створенню повноцінного військового інституту з постійним курсантським складом, власною системою відбору, польовою базою та гарантованим випуском кадрових офіцерів.

Тому український результат можна підсумувати доволі жорстко. За понад чотири роки великої війни держава провела одну реорганізацію чинної академії та створила дві кафедри військової підготовки. Якщо рахувати лише установи, які справді збільшили мережу, — це дві кафедри.

Якщо рахувати нові самостійні військові виші, побудовані або відновлені для збільшення випуску офіцерів, результат України — гордий і потужний нуль.

Водночас Росія рухається у протилежному напрямку. Вона не лише збільшувала набір у наявні академії, а й почала відновлювати спеціалізовані училища, закриті переважно до 2014 року.

2023 року були відкриті Воєнно-інженерна академія в Красногорську та Донецьке вище загальновійськове командне училище, а Балтійське вище військово-морське училище отримало статус самостійного вишу. Це вже демонструвало перехід від тимчасового нарощування набору до структурного розширення системи військової освіти.

2024 року Росія сформувала Саратовське вище артилерійське командне училище й ухвалила рішення про відновлення Новочеркаського вищого військового командного училища зв’язку, ліквідованого у 2011-му. Російський уряд прямо пояснив відновлення Новочеркаського училища збільшенням штатної чисельності збройних сил і необхідністю наростити випуск офіцерів-зв’язківців.

Перший набір там запланували на 2026 рік, а проєктна потужність має перевищувати тисячу випускників щороку. Це показова деталь: Росія будує установу не для закриття короткострокової потреби фронту, а для масового випуску офіцерів через п’ять і більше років.

Розгортання продовжилося у 2025 році. У Саратові було створено вище військове інженерне училище радіаційного, хімічного і біологічного захисту, а в Нижньогородській області — вище військово-інженерне командне училище.

2026 року уряд виділив Ульяновське вище військове авіаційне училище льотчиків зі складу Краснодарського училища та відновив Челябінське вище танкове командне училище. Частина цих установ іще проходять організаційне розгортання, тому не кожне урядове рішення вже перетворилося на повноцінний навчальний процес.

Станом на 4 серпня 2026 року можна говорити про вісім рішень щодо відкриття, відновлення або виділення самостійних військових вишів після початку повномасштабної війни.

Ще помітніша різниця виникає на рівні цивільних університетів. У грудні 2022 року російський уряд розпорядився створити 16 нових військових навчальних центрів при державних вишах. Їхня загальна кількість зросла до 120.

У вересні 2023 року було оголошено про ще вісім центрів, а в листопаді — про дев’ять. У сукупності ці 17 підрозділів мали розпочати роботу у 2023–2024 роках, довівши мережу до 137 університетів. Іще один військовий навчальний центр уряд створив у лютому 2025 року.

Загальний підтверджений приріст після 24 лютого 2022 року — 34 центри.

Російський військовий навчальний центр ширший за традиційне побутове уявлення про «військову кафедру». Такі підрозділи можуть готувати офіцерів, сержантів і старшин запасу, а також офіцерів для подальшої контрактної служби.

Росія фактично вбудовує військову підготовку в цивільну вищу освіту, не перетворюючи кожного студента на курсанта, але постійно розширюючи резерв людей із військово-обліковою спеціальністю. На початку 2024 року кількість слухачів таких центрів оцінювали приблизно у 57 тисяч осіб.

Йде п’ятий рік повномасштабної війни, рахунок 3:42 на користь росіян. Думаємо, коментарі тут зайві.

Особливо промовистим є повернення спеціалізованих училищ. Під час попередніх реформ Росія закривала їх як надлишкові пережитки масової радянської армії. Тепер вона відновлює артилерійське, танкове, інженерне та зв’язкове навчання в окремих установах.

Це означає, що російське керівництво не розглядає нинішню війну як одноразову кампанію, після якої можна повернутися до компактних збройних сил. Воно відновлює кадровий конвеєр для армії мобілізаційного типу.

Може, Україні дійсно не потрібні десятки нових академій, але принаймні зрозумілий план збільшення випуску офіцерів, сержантів і технічних спеціалістів — те, чого нам досі не вистачає. Не можна кожен рік повномасштабної війни сподіватись, що війна ось-ось завершиться, і тоді можна буде забути про армію та піти на вибори.

По-перше, про власне військо Україна і так згадує лише під час обстрілів або скандалів. По-друге, ворог уже всім своїм виглядом показує: для нього війна надовго.

Якщо перефразувати класика — тим, хто не хоче будувати власні військові вузи, у піхоті будуть командувати випускники російських.