У Трампа залишається дедалі менше хороших варіантів для завершення війни з Іраном — FT

Президент США Дональд Трамп та його помічники за останні п’ять місяців більше десятка разів заявляли, що Вашингтон “близький” до укладення угоди з Іраном. Однак якщо така угода й буде укладена внаслідок переговорів між Іраном та Оманом, вона значно відставатиме від цілей, які глава Білого дому поставив перед собою, розпочинаючи війну, пише FT.

З початку ударів по Ірану в лютому безпосередні вимоги Трампа звузилися з розлогого переліку поступок, що стосувалися ядерних амбіцій Тегерана, виробництва балістичних ракет та підтримки бойових угруповань у регіоні, до єдиної: щоб Іран відкрив Ормузьку протоку.

“Денуклеаризація Ірану — це кінцева мета угоди. Найближча угода, на якій, як ви бачили, зосереджено багато уваги, стосується саме протоки”, — заявив журналістам у вівторок, 4 серпня, держсекретар США Марко Рубіо.

На думку критиків, це стало б чимось на кшталт стратегічного приниження. Іран почав використовувати свій стратегічний важіль впливу, захопивши контроль над протокою, лише після того, як Трамп розпочав війну.

Тепер будь-яке врегулювання може надати Тегерану частковий контроль над важливим водним шляхом, не позбавляючи Іран права з часом вимагати плату з суден, які користуються протокою. Такі умови ще рік тому здавалися б немислимими.

“Те, що колись було вільним і необмеженим, більше таким не є. І Трамп майже нічого не зможе виторгувати в угоді, прийнятній для іранців, щоб змінити цю реальність”, — зазначає колишній учасник мирних переговорів на Близькому Сході Аарон Девід Міллер. 

Щодо ядерних амбіцій Ірану, то Вашингтону доведеться вести переговори з дедалі зухвалішим режимом, який тепер переконаний, що має перевагу та може закрити протоку за власним бажанням — це не “безумовна капітуляція”, якої Трамп вимагав від Тегерана.

“Наразі я не бачу способу створити баланс інтересів”, — додав Міллер.

Але будь-який шлях виходу з війни, яка викликала побоювання щодо дефіциту нафти та спровокувала зростання інфляції, зараз виглядає політично ризикованим для Трампа, особливо на тлі наближення проміжних виборів у США.

Нафтовий ринок зазнав удару внаслідок цієї війни, запаси ракет-перехоплювачів у США скоротилися, американська громадськість і союзники виснажені — все це залишає для Трампа “обмежені варіанти”, вважає колишній американський посол у Саудівській Аравії Майкл Ратні.

“Ескалація конфлікту загрожує серйозною шкодою для регіональних сторін, зростанням цін на нафту та наслідками для світового енергетичного ринку”, — зазначив Ратні.

Однак угода, яка дозволить Ірану “частково контролювати ситуацію, буде обтяжливою для всіх” — від союзників у Перській затоці до американських платників податків.

“Виклик для Трампа полягає не лише в тому, як вести війну, що, здається, поставило його в глухий кут. Виклик також у тому, як пояснити угоду. Називати будь-яку угоду успіхом стає дедалі складніше”, — заявив Ратні.

Наразі надії покладаються на відкриття важливого для постачання нафти водного шляху, який став головним полем бою. Статус Ормузької протоки був у центрі уваги під час переговорів між Іраном та Оманом останніми тижнями.

Навіть якщо Іран погодиться “сьогодні чи завтра відкрити протоку”, як у вівторок прогнозував у ефірі CNBC міністр фінансів США Скотт Бессент, це не означатиме довоєнної свободи судноплавства, вважають аналітики.

Тегеран та Оман працюють над протоколами щодо майбутнього управління судноплавством у протоці, заявив у вівторок представник МЗС Ірану Есмаїл Багаї. Будь-яка угода буде тимчасовою та охоплюватиме судноплавні маршрути на час проведення переговорів щодо остаточного врегулювання, додав він.

За словами джерел FT, США та регіональні посередники регулярно передавали свої пропозиції через Оман.

Але після місяців “човникової дипломатії” та неодноразових заяв Вашингтона про “прорив” США тепер покладаються на переговори двох близькосхідних країн щодо пом’якшення конфлікту, який Трамп хотів завершити за кілька тижнів.

“Це не зовсім угода між Іраном і США. Це угода між Іраном та Оманом”, — зазначив експерт Міжнародної кризової групи Алі Ваез.

“Іран продемонстрував, що контролює протоку і що це не підлягає обговоренню”, — зазначив експерт з питань Ірану Валі Наср.

Тегеран намагається продемонструвати США, що його не можна перемогти за допомогою бомбардувань. Також Іран не планує відмовлятися від Ормузької протоки, додав Наср.

Потенційна угода між Іраном та Оманом, яка ще потребує схвалення вищого керівництва Тегерана, передбачатиме, що судна заходитимуть у протоку через іранські води, а виходитимуть — переважно через оманські води. Спочатку Іран відправить судна через цей водний шлях, щоб переконатися у відсутності мін, перш ніж протока відкриється. Протягом дії тимчасової угоди з суден не стягуватимуться збори.

Однак Тегеран наполягає, що зрештою стягуватиме з суден “сервісні збори” за прохід через протоку, що категорично відкидають держави Перської затоки. Оман запропонував угоду без стягнення обов'язкових зборів, подібну до тієї, що регулює прохід через Малаккську протоку в Південно-Східній Азії (угода передбачає добровільні внески на підтримку безпеки судноплавства й охорони навколишнього середовища).

Дипломати сподіваються, що потенційна угода відродить недовговічний меморандум про взаєморозуміння, підписаний США та Іраном 17 червня, який мав на меті продовжити квітневе перемир’я та поступово відкрити протоку. Перемир'я припинилося після того, як Іран атакував судна, що проходили маршрутом уздовж узбережжя Оману, спровокувавши ескалацію взаємних ударів.

За словами одного з джерел FT, якщо Тегеран укладе угоду щодо протоки, США скасують морську блокаду іранських портів та пом’якшать санкції щодо експорту іранської нафти.

Однак угода, яка настільки явно відхиляється від початкових цілей Трампа у війні, майже напевно викличе негативну реакцію в США.

Меморандум викликав бурхливу реакцію з боку демократів та деяких союзників Трампа, які критикували, на їхню думку, надто вигідні умови для Ірану. Можна очікувати, що прихильники жорсткої лінії — від ведучого Fox News Марка Левіна до MAGA-блогерки Лори Лумер — також різко відреагують на будь-яку нову угоду.

“Трамп опинився у глухому куті. Він не може перемогти військовим шляхом на цьому рівні… Він не може вирішити це дипломатичним шляхом, не поплатившись політичними наслідками всередині країни. І час від часу він вибухає гнівом, бо все виявляється не таким простим і однозначним, як він розраховував”, — зазначив Наср. 

Ризик полягає в тому, що Трамп, розчарований обмеженою кількістю вдалих варіантів для завершення війни на тлі тиску критиків, знову почне рухатися в бік ескалації, повторюючи схему останніх місяців.

“Він може подати будь-яку нову угоду як політичний прорив. Потім критика щодо цього прориву зачіпає його за живе. Він знову вдається до примусу. А коли примус не дає результатів, йому доводиться повертатися до чергового тимчасового перемир’я. Цикл повторюється”, — заявив Ваез.

CNN раніше також писало, що Трамп зайшов у глухий кут у війні з Іраном. Потенційні варіанти для Трампа, які могли б змінити ситуацію, — ризикувати життями сотень американських військових у наземному вторгненні або визнати контроль Тегерана над Ормузькою протокою — виглядають неприйнятними. 

На думку деяких аналітиків, потенційний вихід із ситуації може передбачати компроміс, за якого США зможуть уникнути визнання того, що зазнали стратегічної поразки через ефективний контроль Тегерана над Ормузькою протокою, а Іран зможе стверджувати, що зберіг своє головне досягнення у війні. Однак прокласти політичний і дипломатичний шлях до цього моменту буде непросто.  

США шукають “креативні та нестандартні” способипосилити тиск на Іран.  Тим часом Тегеран розраховує витримати протистояння з США, перетворивши торговельні маршрути, морські шляхи й енергетичну інфраструктуру Близького Сходу на точки тиску, які поступово підвищують ціну конфлікту.