Володимир Гладкий: Гумор і кохання - класні штуки, всім рекомендую

Восени канал ICTV2 покаже другий сезон серіалу «АТП Перевізники» про пригоди водіїв-напарників Артема Горбача та Семена Зозулі, яких грають Вячеслав Довженко та Володимир Гладкий. Буде й третій сезон – саме зараз знімають продовження цієї історії, і на знімальному майданчику стримати сміх просто неможливо. 

В інтерв’ю Коротко про Володимир Гладкий розповів, що його Семен Зозуля не лише притягуватиме до себе кумедні і небезпечні ситуації, а й закохається, про терапію гумором, любов до села, своїх людей, знайомство з дружиною Наталією, власне весілля та що його сьогодні надихає.

У нас зі Славіком Довженком давно склався тандем

- Вово, хай пробачать мене всі інші прекрасні, талановиті актори, які знімаються в серіалі, та зірка стрічки – це ви. Семен Зозуля - абсолютно ваш персонаж, ви дуже органічний у цій ролі. Проходили кастинги чи роль писали під вас?

- Тут є один талановитий, це я (сміється). Насправді у нас зі Славіком Довженком давно склався тандем. Ми з ним працювали в «Дільничному з ДВРЗ» і так перекочували в «АТП Перевізники».

Я так розумію, що під мене і писали. Це приємно, бо це перша моя головна роль, перша така серйозна робота. Дуже вдячний, що продюсерки Mamas Film Production Алла Липовецька і Марина Квасова повірили в мене. Ти можеш бути сто разів талановитим, але дуже важливо, коли в тебе вірять. У нас, до речі, дуже багато талановитих. Навіть тут до нас приходять актори на епізоди, ти бачиш, що вони талановиті, але їм не дають шансу. Від актора ж майже нічого не залежить. Тому я дуже щасливий, що Алла і Марина бачать в мені потенціал.

- Мені здається, вам тут і грати нічого не треба, ви на майданчику просто живете. До речі, ви і в житті такий же з гумором, як і ваш герой.

- Мені за це й подобається наш проєкт, що можна добавляти своє.

- Багато тут вашої імпровізації?

- Багато. Буває, ми навіть сцени з ніг на голову міняємо, бо щось добавляємо. Я просто зрозумів: яка б історія не була, найголовніше для мене - по можливості наситити гумором будь-яку сцену.

Звичайно, я не закінчував інститут гумору з червоним дипломом. Бувають жарти взагалі ніякі, тупі. Але, буває, як щось скажеш! Наша режисерка Аня Гресь навіть казала: «Вово, ти попадеш в пекло і будеш монтувати сам всі оці сцени» (сміється). Я можу все поміняти місцями, в кінці ще й цілий монолог наговорити. Але за це я й люблю наш проєкт, адже ми можемо максимально насичувати його гумором. І найголовніше - це відгукується глядачам. Це дуже приємно.

- Перший сезон був дуже популярний. Як гадаєте, чим він зачепив глядача?

- Думаю, що все-таки гумор - важлива штука. Зараз, під час війни, людям треба, щоб була якась розрядка, бо не кожен може оплатити собі психолога, мати морально-психологічну підтримку. А гумор, як на мене, лікує від усього.

І ми все максимально для цього робимо. Я навіть говорю суржиком, щоб мова була максимально близька до народу. От так, як в мене біля церкви в селі говорять. Звісно, ми можемо розмовляти чистою літературною мовою – вимовляти твердо «ч», «щ», але хочеться, щоб це була історія, в якій кожен би побачив себе.

До того ж, як би не було, які б перипетії не траплялися в наших далекобійників Артема і Семена, але вони завжди виходять переможцями. А люди люблять переможців. І Україна переможе. Перемагати - в нашій крові.

Вважаю, гумор - це ліки від всіх хвороб

- Я чітко пам’ятаю кінець першої серії, коли ви сидите зі Славою після бійки з бандитами, потім дивитеся одне на одного і починаєте сміятися. Ледве не розплакалася на цій сцені. Вона позитивна до сліз.

- Здається, таку кінцівку придумали Славік з режисером Сашею Кирієнком. А може, й автори, не пам'ятаю.

Але, бачите, в цій сцені насправді і показано все наше життя. Кожного дня обстріли, кожного дня відбувається, на жаль, дуже багато трагічних подій, але українці далі живуть, працюють, ніхто нікуди не їде і, найголовніше, - вірять у майбутнє. Так і ми сміялись майже крізь сльози після того, що відбулось. І це ще одна відповідь на питання, чому люди дивляться наш серіал. Бо в тому, що вони бачать, вони бачать якесь своє світле майбутнє. Ми цю стрічку створюємо з любов'ю, максимально на позитиві, щоб дати людям надію в житті.

- А вам гумор допомагає у житті?

- Звичайно! Вважаю, гумор - це ліки від всіх хвороб. Моя бабуська навіть в 93 роки не втрачала оптимізму.

Тому гумор - це така солодка штука, яку всі мають любити. Звісно, все залежить від людей, але гумор, вважаю, доречний в будь-якій ситуації. Навіть якщо на агресивну ситуацію в побутовому житті відповідати з гумором, можна нівелювати будь-який конфлікт.

Треба в житті бути не хвилерізом, а дельфінчиком, так легше між проблемами вирулювати. Гумор - дуже класна штука. Всім рекомендую ним користуватися.

- Якби проблем не було, життя було б прісне.

- Звичайно. Як ми можемо знати, що таке чорне, якщо ми не знаємо, що таке біле, і навпаки?

- Кажуть, на Семена в другому сезоні чекає палка закоханість?

- Так, в нього буде палка закоханість. Насправді він пацан вітряний. Він наче й Катю (героїня акторки Анни Гуляєвої. – Авт.) любить, але при цьому його часом хитає. Хлопчик-дзвіночок, де подзвонять, там і він (сміється). Завжди в нього виникають якісь парадоксальні ситуації, бо він говорить про кохання, але при цьому робить дурні вчинки. В принципі, на цьому й побудований весь мій персонаж: він сам створює проблеми, сам їх вирішує і, буває, ще більше закопується. Але ж є Тьома, і якось разом вони із цих ситуацій виплутуються.

Так само і з коханням. Не будемо зараз спойлерити, але, скажімо так, все закінчиться для Семена гарно.

Одразу зрозумів, що Наталія – абсолютно моя людина

- Ми бачили трохи відео з вашого нещодавнього весілля. Вітаю вас! Але обручку у вас я помітила ще, здається, навесні.

- Тоді ми з Наталією просто обмінялися обручками.

- Під час нашої розмови два роки тому ви казали, що спілкуєтеся з дівчиною і сподіваєтеся, що все буде добре. Гадаю, це була Наталія?

- Так. Вона - абсолютно моя людина. Але розписалися ми 10 липня, а 17-го відгуляли весілля.

- Як ви познайомилися?

- Вона родом із мого села Сорокотяга. Мій друг, нині вже покійний, який, на жаль, у 18 років розбився на мотоциклі, - її брат. Вони тісно спілкувались. Але я пам'ятаю її дуже маленькою. Ну, 7 років у нас різниця.

А тут вона приїхала з Німеччини. А ми з хлопцями, Арамом Арзуманяном і Дмитром Соловйовим, везли на Херсонщину гуманітарку. Так ми зустрілися і почали спілкуватись.

-  Цікаве буває життя! Отак ходили одне біля одного, а це - ваша доля.

- Так. Наталя абсолютно моя людина. Якщо в тебе захищений тил, якщо в сім’ї все добре, все можна здолати – і коли ролей немає, і коли грошей немає… Найважливіше - коли ти йдеш додому з радістю.

Ми дуже довго думали, чи треба робити весілля, чи не треба, адже зараз війна. Але не пошкодував про те, що ми його зробили. Вийшла класна, емоційно-заряджена подія. Запросили тільки тих людей, кого хотіли бачити. Бо мама хотіла більше людей покликати, а ми запрошували тільки тих, з ким спілкуємось, тільки близьких людей.

Славік Довженко був, бо ми з ним уже як рідня. І я розумію, що, маючи таких людей поруч, маючи таку дружину, я реально щасливий. Незважаючи на те, що йде війна. Але в будь-якому разі нам всім треба шукати позитив. Якщо ми не будемо бачити світло в кінці тунелю, нам буде дуже важко. Кохання - класна штука. Всім рекомендую.

-  А зустрілися ви з Наталією саме в селі Сорокотяга?

- Так. Ми зустрілися, посиділи на греблі, поспілкувались, і від цього моменту все почалось. Вже тоді зрозумів, що Наталія - моя людина.

- Весілля у вас справді було дуже душевне. Освідчувалися теж красиво? Думаю, ви ще той романтик!

- Я взагалі не люблю привселюдно розповідати про свої почуття, але скажу, що це було гарно і незабутньо. Це не було пафосно. Всі наші події ми організовуємо для себе, а не щоб виставити це потім в сторіз.

Тому нехай це буде між нами. Взагалі події, які пов'язані з Наталею, для мене дуже важливі. Сподіваюся, я буду про них розповідати дітям, внукам і правнукам.

Таке життя мені дуже подобається. Я дуже люблю село, дачу, тварин. І Наталя не лише підтримує, а ще й продукує ці думки. Ми на одній хвилі. І для мене це має дуже важливе значення.

Коли працюєш фізично, це психологічно дуже допомагає

- Це класно, коли обох тягне до землі, дорогого варте, коли в обох спільні цінності.

- Коли працюєш фізично, забуваєш про якісь негаразди, це психологічно дуже допомагає. Як би не було важко за період війни чи взагалі у житті, але в мене ніколи не було депресії. Мені завжди допомагає спорт, праця, село. Бувало, правда, відчував себе самотнім, поки не зустрів Наталію.

Гумор, праця, друзі, люди навколо, тваринки – це все допомагає не впадати в депресивні стани. І для мене це дуже важливо. Наприклад, минула зима була для мене дуже важкою, в мене знайшли хворобу Бехтерєва. Це запалення суглобів хребта, яке призводить до зрощення хребців. Але потім зрозумів, що в принципі нічого не змінилось, просто треба ще трохи медикаментозного лікування і більше спорту. З усього можна знайти вихід. Я не чекаю якогось жалю до себе, просто працюю і живу далі.  

Я не п'ю, не курю, можливо, це когось надихає. Чи, можливо, спорт. Приходиш на майданчик, спілкуєшся з людьми, і своїм позитивом, можливо, якихось людей заряджаєш. Дуже важливо і в своєму оточенні таких же людей мати - яких підтримуєш ти і які підтримують тебе. І я дуже радий, що в моєму оточенні таких людей багато.

Часом мені кажуть: «А як ти розслабляєшся?». Для мене спорт - це теж вид моєї медитації. Зараз трішки менше бігаю через хворобу, але взагалі дуже люблю бігати. Вибігаєш о 5-й ранку, ще все скрізь спить, але пташечки вже співають, травичка росте... Кайф! Такого ти не помітиш, їдучи на машині.

У мене на дачі, наприклад, велосипеди є. Наталії в цьому році подарував сапи, і ми відкрили для себе плавання у ставках. Їх у селі кілька. Пливеш по ставку, а там – качечки, там – квіточки…  Найголовніше - помічати красу в деталях.

Надихають мене люди, які дуже гарно ставляться до тварин і допомагають їм. Ми з дружиною дуже любимо тварин. Тому важливо знаходити таких людей, які б тебе надихали не словами, а вчинками. Слава Богу, що життя мені таких людей дарує.

- Ви весною навіть цуценят рятували, яких викинули посеред поля.

- На жаль, люди просто викидають тварин і прирікають їх на голодну смерть.

Ми врятували з траси цуценят з матір'ю, пороздавали їх начебто хорошим людям, яких давно знаєш. А потім запитую: «Як собака?» А мені у відповідь: «А він качечку з'їв, і я її вивіз». Хочеться просто набити мордяку. Ну як ви можете? Ви ж своїх дітей, коли вони щось погане роблять, не вивозите в ліс чи ще кудись?

А нещодавно сусіди купили хату в селі і залишили півторамісячне кошеня. Ми з Наталею забрали його собі. Начебто адекватні люди, а таке роблять! Закликаю людей бути добрішим до тварин.

От знайшли ми в ямі цих цуценят, і люди з притулку «Хвостики» 300 кілометрів проїхали, щоб забрати трьох цуценят з їхньою мамкою в Одесу. Зараз в них лакшері життя. А одне з цуценят поїде у Фінляндію. І такі моменти дуже надихають. 

- Зараз часто на дачі буваєте?

- Зараз ні. Насичені зйомки в «АТП Перевізники». Я ще й вистави граю. Напевно, місяць вже не був. От будуть вихідні між зйомками, хочу поїхати. У мене там і собаки живуть, сусід їх підгодовує, коли мене немає. Я за ними вже заскучав.

І на городі вже бур’яном все поросло, але щось там достигає. Поїдемо з Наталею, попрацюємо на городі.

У мене свій репутаційний інститут, і я за нього буду боротися

- У вас з початку повномасштабної війни принципова позиція щодо української мови, щодо того, як ведуть себе певні актори в публічному просторі, що вони транслюють людям. Ви завжди чесно кажете про те, що думаєте. Це потім грає проти вас?

- Чесно, не знаю, як воно грає проти мене. Але головне, чого бракує багатьом українським акторам, це отої самої позиції. Я не вмішуюсь. Багато хто з відомих акторів ведуть себе не дуже чесно і не дуже правдиво. І це мене бісить. У мене навіть є чорний список акторів, з якими я не знімаюся. Нещодавно мені прислали проби, і там був один із тих людей, яких я глибоко зневажаю.

Я таких називаю малоросами. Це не українці, це малороси. Зараз йому вигідно працювати українською мовою в українських серіалах, а якби була його воля вибирати, то він би вже спокійно працював десь на Росії. Такі можуть під російську музичку викладати сторіз. Вони можуть транслювати свою позицію: «пожалуйста, закончите эту войну как угодно». А як би ти її закінчив? Ти такий розумний, сидячи в Києві. Піди в окопи і доказуй це! І це він транслює своєму оточенню, підписникам. Отакі люди мене бісять.

Я не говорю про конкретну людину, щоб не казали, що я на чомусь чи когось хайпую. Але дуже багато цих малоросів. Наші військові, навіть російськомовні, зараз борються за нашу мову, культуру, за наше виживання. А що для нас виживання? Чим ми відрізняємось від москалів? По-перше, ми волелюбний народ, по-друге, код нації - це мова, культура, історія, про які ні в якому разі не можна забувати. Дуже засмучуюсь, коли бачу російськомовних дітей, які народжені вже під час великої війни.

Але зрозумів таку річ: просто починаю з себе, транслюю те, що хочу - любов до села, любов не до розкоші, а до простоти. Я, наприклад, їжджу на скромній машині. Під час війни для мене це взагалі неважливо.

І в людях я люблю простоту. На моєму весіллі, як я казав, були саме такі люди. І саме тому це свято було таким чудовим. Може, я багато "води" говорю, виріжете, що не треба.

- Ви важливі речі кажете. І це мали б бути очевидні речі, але, часом, в людей пам’ять десь дівається. Тому про це треба говорити.

- В тому й питання, що людей це не зачіпає, вони не розуміють взаємозв'язку. Я втомився когось перевиховувати.

Я насамперед зачищаю своє оточення. От дивишся на людину, яку ти поважаєш, а він виклав якесь відео чи фото під російську музику. Я таких просто видаляю. Я їм не пишу: «Ой, та що ж ти, як це?».

Я так намагаюсь боротися. У мене свій репутаційний інститут, свій простір, і я за нього буду боротися всіляко.

- Окрім «АТП Перевізники», цього року має ще вийти «Крашанка 2.0. Квантовий парадокс», де ви граєте.

- Так, і я насправді її дуже чекаю. Я вже бачив фільм. Чесно скажу, не вірив у другу частину «Крашанки», бо, здавалося, перша «Крашанка» - це вже була закінчена історія. Не знав, що можна ще придумати, щоб це не було висмоктано з пальця.

Але друга «Крашанка», як на мене, навіть краща, ніж перша. Це буде дуже світле, актуальне кіно. Про війну хочеться кіно без пафосу, але надихаюче, щоб воно давало людям надію. І в цьому фільмі це все склалося так, як відбувається у житті - з гумором, зі сльозами.

Дуже надіюся, що кожен глядач знайде щось своє у цьому фільмі. Ну і, звісно, там офігенний акторський склад.

Коли ми їздили представляти першу «Крашанку», було дуже цікаво спостерігати за реакцією людей. Навіть із питань, які вони ставили після перегляду, ти розумієш, що ми заділи якісь струни їхньої душі. І це теж дуже важливий момент. Як казала моя подруга після першої «Крашанки», це те кіно, якого не вистачало вже багато років.

- А ще в якихось кінопроєктах ми вас побачимо найближчим часом?

- Зараз всі сили віддаю «АТП Перевізники». У нас дуже щільні графіки зйомок і мало вихідних. Мене навіть затвердили у фільм про Петрика П'яточкина. Я дуже хотів там зніматися, бо там - Саша Кирієнко, я його дуже люблю як режисера, як людину. Він знімав перший сезон «АТП Перевізники». Але в нас не співпали графіки, тому дуже шкода.

Але, з іншого боку, розумію, що літо проходить, хоч якийсь буде час для відпочинку.

Ще має вийти «ДВРЗ проти шпигуна». Взагалі, «Дільничний з ДВРЗ» для мене теж знаковий серіал. Це перший серіал, в якому мені дали проявити свій гумор. Я ж грав там, по суті, антагоніста, бандита, і це не головна роль, але саме після нього люди мене полюбили.

Від деяких проєктів доводиться відмовлятися через свої принципові позиції. Розумію, що гроші – це така штука, яка сьогодні є, завтра – немає. А моральні принципи ти ні за які гроші не купиш. Це дуже важливий момент, коли ти розумієш, що совість чиста, що я, принаймні, не переступив через себе заради декількох копійок.

Кіно знімають, думаю, без роботи не залишимось.