Від храму до окопів Бахмута: священник, чия молитва стала оберегом для захисників

19 жовтня 2014 року в Городні на Чернігівщині освятили хрест і місце під будівництво храму Василія Великого. Це була перша парафія Київського патріархату в громаді за всю історію незалежної України. А вже 18 липня 2015 року відбулося освячення новозбудованого храму, настоятелем якого став молодий священник із Львівщини — отець Андрій Романюк. Тоді ніхто не здогадувався, що через кілька років цей душпастир торуватиме не лише духовні дороги, а й небезпечні фронтові шляхи, рятуючи життя українських військових.

Місія отця Андрія на прикордонній Чернігівщині була непростою. Відлуння боїв на Донбасі дуже повільно змінювали свідомість жителів території, яка через географічне положення мала тісний економічний і ментальний зв'язок із сусідньою Росією. Та харизма молодого настоятеля робила свою справу — кількість прихожан стрімко зростала.

«Головне — людина знайшла шлях до Бога»

До Городні отець Андрій служив у чернігівському кафедральному Катерининському соборі. Саме там доля звела його з настоятелем Романом Кіником — священником, із яким вони згодом разом пройдуть найстрашніші випробування війни. Людей приваблювала щирість отця Андрія: він відмовлявся брати кошти за відспівування у найбідніших родинах, опікувався дитячим відділенням місцевої лікарні, а у вільний час грав із місцевими у волейбол у спортшколі.

«Головне, — пояснював священник, — що людина знайшла шлях до Бога, вона у скрутну хвилину прийшла просити у Нього захисту й допомоги. Тож їй потрібна підтримка, Боже слово, а не докори чи повчання». У храм до отця Андрія можна було прийти будь-коли — у спідниці чи штанах, із покритою головою чи ні. Жодних умовностей — лише віра.

Ще у 2014 році, коли почалася війна на сході, священник долучився до волонтерства: за власні кошти та кошти друзів купував бронежилети й берці для бійців батальйону «Чернігів». Тоді він на фронт не їздив — передавав зібране через волонтерські рейси. Але все змінилося в лютому 2022-го.

Нічний дзвінок, що розділив життя на «до» і «після»

У ніч із 23 на 24 лютого в родині Романюків пролунав телефонний дзвінок. Військові попередили: за кілька годин окупанти будуть у Городні, і священник має лічені години, щоб вивезти дружину з двома дітьми. Адже настоятелі української церкви були для росіян пріоритетними цілями.

«Я тоді забрав Тетяну з Дариною і Тимофієм. Доньці було шість років, сину — чотири, — згадує отець Андрій. — І повіз їх до своєї рідні, у Броди на Львівщині». Дорога була довгою й важкою: хаос, колони машин, черги на заправках. Залишивши родину в безпеці, священник негайно вирушив у зворотний шлях — туди, де на нього вже чекали.

До Чернігова добиралися під обстрілами. На блокпостах попереджали: «Ви — смертники, росіяни розстрілюють усіх на цій дорозі». Та отцю Андрію вдалося дістатися до міста, оминаючи колони ворожої техніки під звуки канонад.

Місія «Параволан»: священники, що рятують життя

Вже 27 лютого 2022 року отець Андрій разом із отцем Романом Кіником були в окопах під Черніговом. Вони долучилися до місії «Параволан», яка займається евакуацією поранених військових і цивільних із найгарячіших точок фронту.

«Чернігів тоді палав. Людям не вистачало їжі, ліків, дитячого харчування. Ми все це розшукували, відвозили, роздавали, підтримували», — розповідає священник. Був випадок, коли під обстрілами довелося діставати з аптеки дитяче харчування для породіллі, у якої від стресу пропало молоко. А одного разу ворожа ракета влучила в будинок, де перебували обоє священників. «Ми вже з життям попрощались. Але нас дивом Бог вберіг, ми вижили», — кажуть вони.

Віра, що стала щитом

Сьогодні отець Андрій Романюк продовжує свою місію. Вдень він — капелан, який вивозить поранених бійців із передової, духовно підтримує захисників, передає церковні дзвони військовим частинам. А повертаючись до Городні — знову відкриває двері храму для кожного, хто шукає захисту в молитві. Його історія доводить: справжня віра не ховається за стінами церкви — вона йде туди, де найважче, і стає оберегом для тих, хто цього потребує найбільше.

Як повідомляє Суспільний кореспондент, зараз отець Андрій також допомагає дитячому відділенню місцевої лікарні та продовжує духовно опікуватися військовими на передовій.

Більше деталей читай у матеріалі: три святі 3 серпня: сильна молитва до Ісаакія, Далмата і Фавста про захист родини.