104-річна волинянка: як довгожителька пережила втрати та працю в полі

Життя Надії Ярмолюк тісно переплелося з історією України, починаючи ще до Другої світової війни. Саме тоді вона вийшла заміж за Петра, який був старший за неї на сім років. Їхнє спільне життя зазнало випробувань, коли Петро повернувся з фронту пораненим, а Надія Гордіївна працювала в полі, щоб прогодувати чотирьох синів.

Вона згадує, як виховувала дітей, саджаючи їх у борозну між грядками, поки сама працювала. Це було важке, але сповнене любові життя, де кожен день був боротьбою за виживання та майбутнє родини. Чоловік Надії помер майже 60 років тому, залишивши її саму з дітьми.

Найбільшою трагедією для Надії стала втрата двох синів. Проте, попри всі ці випробування, вона зберегла віру. Кожен ранок і вечір починається з молитви та подяки Богу. Хоча зізнається, що іноді пам'ять її підводить, особливо під час молитви, вона все одно продовжує звертатися до Всевишнього.

Наразі Надія Ярмолюк мешкає з онукою. У 104 роки вона залишається жвавою та енергійною, самостійно пересувається, хоча й за допомогою палиці. Її родина налічує вісім онуків, 14 правнуків та вісім праправнуків, що є свідченням її довгого та плідного життя.

Син Олексій, якому 77 років, тішиться тим, що його мати, незважаючи на важку долю, дожила до такого поважного віку. Він зауважує, що останній рік Надія Гордіївна трохи здає, гірше чує, але пояснює її довголіття спадковістю, адже її батько прожив 96 років, а тітка – 102 роки.

Раніше Надія з сином любили співати давні українські пісні, але зараз, за її словами, вона забула слова, і їй не до співу. Вона часто зізнається, що їй важко, і що Бог, здається, забув про неї, не даючи смерті. Ці моменти смутку розділяє її син, який плаче разом із матір'ю.

Історія Надії Ярмолюк демонструє, як минуле покоління з Волині переживало важкі часи. Її розповіді, що передаються внукам і правнукам, стають живою пам'яттю про долю українців у ХХ столітті.

Такі історії довгожителів, як Надія Ярмолюк, підкреслюють стійкість людського духу та значення родини. Про це йдеться у сюжеті «Суспільного», який розкриває подробиці життя жінки та її щоденні справи.

«Діти, як породилися, та й ні садіка немає, немає кому глядіти, – пригадує волинянка. – Посадила в розорі дитину, а сама працювала»

«Молюся. І заблуджу. І вертаюся назад, – каже довгожителька. – Раз піду «Отче наш» добре, а раз вже зблуджу»

«Вона оцей останній рік вже трошечки здає, стала недочувати, – говорить Олексій Ярмолюк. – У неї тато прожив 96 років, тітка – 102 роки. Видно, йде по родству таке»

«Не раз мама каже: ой, як важко, важко. Видно, Бог забувся про мене, що мені смерті не дає. І от вона плаче, і я так само», – розповідає син довгожительки.

Історія Надії Ярмолюк – це не лише розповідь про довголіття, а й про незламну віру, силу духу та пам'ять поколінь. Її життя є прикладом того, як люди переживають втрати, зберігають оптимізм та діляться мудрістю з нащадками, залишаючи по собі безцінний спадок.