Неочікуваний поворот: українська родина покинула США заради Румунії

Після початку повномасштабної війни, Олег та Юля поспіхом прийняли рішення про переїзд до Америки. За тиждень вони вже були готові вирушити в дорогу, скориставшись допомогою чоловіка, з яким Олег познайомився в інтернеті, що погодився підтримати їхній в'їзд. Спочатку родина оселилася в Іллінойсі, де Олегу було складно знайти роботу.

Неочікувано Олег отримав дзвінок від Браяна, свого підписника, який запропонував їм переїхати до Флориди, надавши частину свого великого будинку. Родина з маленькою дитиною подолала 18 годин дороги, щоб оселитися у новому домі, де вони прожили десять місяців.

Паралельно Олег шукав роботу: спочатку працював кур'єром, а згодом почав займатися миттям та фарбуванням будинків, що переросло у власну справу. Одного разу, пофарбувавши конюшню разом із Юлею, вони заробили 1500 доларів, що дозволило родині поступово покращити своє фінансове становище.

Життя у Флориді стало для них не просто тимчасовим притулком; вони почали будувати плани, зокрема, вирішили народити ще одну дитину. Проте саме в цей період виникли проблеми з документами, оскільки програма, що дозволяла українцям в'їжджати до США, була призупинена. Олег, не маючи чинного дозволу на роботу, зіткнувся з труднощами у продовженні власного бізнесу.

Подружжя консультувалося з адвокатами щодо легального статусу, але жоден із варіантів не давав їм бажаної впевненості для сім'ї з двома дітьми. Це змусило їх прийняти рішення про виїзд, аби уникнути подальших ускладнень із документами. Після короткого перебування у дорогій Португалії, вони за порадою куми переїхали до румунського Брашова.

Наразі їхній побут у Румунії значно відрізняється від життя у Флориді, де вони мали великий будинок площею 170 квадратних метрів та дві машини. У Брашові сім'я мешкає у квартирі близько 40 квадратних метрів. Проте Олег зазначає, що після пережитого вже не прагне прив'язувати своє життя до одного місця.

Ця історія ілюструє виклики, з якими стикаються українці, які шукають притулку за кордоном, а також складність міграційних процесів. Для багатьох, як і для Олега та Юлі, питання легального статусу стає вирішальним, попри всі зусилля з облаштування та інтеграції в новій країні.

Паралельно з історією Олега та Юлі, киянка Юлія Ковальчук також повернулася до України з Польщі після тривалого перебування. Вона поділилася своїм досвідом, зазначивши, що життя вдома виявилося кращим, ніж за кордоном, і була вражена безпекою на польських дорогах.

Олег згадує, як йому подзвонив Браян, його підписник, зі словами: «Привіт, I am Браян, ваш підписник. Ви такі класні. Я бачу, у вас там не дуже йде в цьому Ілінойсі. Не хочете до мене у Флориду переїхати? Мої діти виросли, в мене великий будинок, половину віддам вам».

Він додає, що після всього пережитого вже не хоче будь-що прив'язувати своє життя до одного місця.

Історія Олега та Юлі є прикладом непередбачуваних поворотів у долях українців, що шукають притулку. Їхній досвід підкреслює важливість юридичної стабільності та показує, що "американська мрія" може мати приховані виклики. Сьогодні вони знову адаптуються до нового життя у Трансільванії, не знаючи, чи залишиться Румунія їхнім постійним домом, що свідчить про їхню готовність до нових викликів.