Перший серед рівних. Хто має стати послом України в США

Хто має зайняти кабінет у будівлі у Вашингтоні, старшій за Білий дім і Капітолій?

Ви вже зрозуміли, що йдеться про одну з історичних пам’яток американської столиці — будинок Фореста-Марбері, де зараз розташовано посольство України в США. Саме тут 29 березня 1791 року перший президент США Джордж Вашингтон зустрівся з місцевими землевласниками, щоб узгодити викуп земель і визначити межі майбутнього федерального округу Колумбія, де відтоді й дотепер розташована столиця США.

З вікна кабінету посла відкривається вид на Потомак, над яким зазвичай пролітає гвинтокрил Мarine One президента США, що нагадує тимчасовому власнику цього кабінету (зазвичай каденція триває чотири роки) про важливість його чи її місії і водночас про унікальну можливість прислужитися своїй країні на важливій дипломатичній посаді.

Підбір кандидатури посла України в США для наших президентів завжди був непростим завданням. І не лише тому, що ця посада — пост номер один у всій системі закордонних дипустанов України (ЗДУ). В неформальній ієрархії вітчизняної дипломатичної служби за впливом вона перебуває на рівні заступника міністра закордонних справ, а в деякі періоди (залежно від глибини й динаміки стосунків посла із президентом України) бувала й вищою. Ця позиція у Вашингтоні була такою собі рукавичкою, що могла досить сильно розтягуватися або навіть різко стискатися, залежно від впливу її власника чи власниці.

Історія посольства бере початок не за часів уже незалежної України, а значно раніше. Утім, як на початку ХХ століття так і наприкінці найважливішими завданнями для офіційних представників нашої держави в США стали налагодження двосторонніх відносин на новій основі та організаційна розбудова американського сегмента зовнішньої політики України — починаючи з організації роботи посольства у Вашингтоні та ЗДУ в Нью-Йорку, Чикаго, Сан-Франциско і Г’юстоні й закінчуючи розширенням мережі почесних консулів України в США.

До того ж посли України в США традиційно були за сумісництвом і послами в одній чи двох державах Карибського басейну — Тринідаді і Тобаго, Антигуа і Барбуда чи на Ямайці. Водночас Надзвичайного і Повноважного Посла в США вже традиційно призначають представником України в Організації американських держав, штаб-квартира якої розташована у Вашингтоні.

Після набрання чинності новим Законом України «Про дипломатичну службу» Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (як і посли в інших країнах) отримав додаткові повноваження. Згідно з пунктом 8 статті 5 Закону, він чи вона є «вищим офіційним представником України, який здійснює загальне керівництво, координацію та контроль над діяльністю посадових осіб та інших працівників посольства України, керівників інших закордонних дипломатичних установ України у державі акредитації, а також посадових та інших осіб, членів делегацій України, які перебувають у цій державі з метою виконання посадових або службових обов’язків».

Тобто посол здійснює керівництво, координує і контролює роботу за кордоном представників інших відомств у складі ЗДУ чи навіть делегацій, незалежно від їхніх посад в Україні. Звісно, виконання цієї норми залежить від рівня довіри та підтримки посла президентом України й міністром закордонних справ, а також від його особистого авторитету серед керівництва держави, народних депутатів, керівників органів виконавчої влади та українського суспільства загалом.

Дуже важливою є і здатність цієї посадової особи встановлювати довірливі відносини з ключовими політичними фігурами країни перебування, вести активну й ефективну роботу для виконання поставлених завдань у США, не перетинаючи водночас червоних ліній щодо втручання у внутрішню політику країни перебування.

Попередні особисті контакти та взаємодія на американському напрямі, звісно, будуть перевагою, але не треба забувати, що глибока вкоріненість у країні перебування (наявність бізнесу, нерухомості, спільних компаній, навіть документів про статус постійного резидента) дають партнерам і розвідслужбам інших держав більше можливостей для реалізації їхніх специфічних цілей.

Очевидно, що попередні глибокі знання історії американського континенту, специфіки поличної конструкції США, результатів і проблем двосторонньої співпраці, бази двосторонніх угод, стану реалізації поточних домовленостей просто необхідні. Адже, наприклад, впровадження досягнутих на найвищому рівні домовленостей у військово-технічній сфері потребує підготовки, імплементації та реалізації протягом кількох років, що тепер в українській практиці призначень до Вашингтона стає завданням не одного, а двох чи трьох послів.

Згідно з українською дипломатичною школою й традиціями, обраний кандидат має також відповідати формулі «трьох П» видатного українського дипломата та колишнього міністра закордонних справ Геннадія Удовенка: професіоналізм, патріотизм, порядність. Ці три якості — базовий фундамент і головний критерій відбору для кожного успішного дипломата.

Професіоналізм — глибоке знання своєї справи, досконале володіння мовами та вміння вести складні переговори. Патріотизм — щира любов до своєї країни та безкомпромісний захист національних інтересів на міжнародній арені. Порядність — чесність, висока мораль, вірність принципам і повага до колег.

Очевидно, що про якісь незакриті корупційні справи (навіть без остаточного рішення суду), дії на попередніх посадах, що розходяться із зазначеними принципами, або відсутність попереднього досвіду на зовнішньополітичному напрямі взагалі не йдеться. За таких обставин затверджена президентом України кандидатура щонайменше викликатиме недовіру колег, а в деяких випадках, як ми вже бачили, і всього українського суспільства.

Що треба зробити, аби не помилитися з вибором кандидата на посаду посла України в США? Відповідь проста: дотримуватися всіх міжнародних норм і правил й українського законодавства, насамперед Конституції України, законів України та всіх визначених процедур.

Цю кандидатуру потрібно обирати переважно з-поміж кар’єрних дипломатів, які мають достатній досвід і водночас готові до непростого багаторічного спурту в режимі напруженої роботи з першого дня перебування в США і з моменту вручення копій вірчих грамот у Державному департаменті, а згодом — вірчих грамот президенту США. Це може бути й так званий політичний призначенець, але він чи вона ще до цього призначення неодмінно має продемонструвати видатні здібності на посадах саме зовнішньополітичного напряму, а всі процедури проходження кандидата мають бути дотримані.

Як відомо, кандидатуру вносить міністр закордонних справ України президенту України, який призначає (і звільняє) своїм указом Надзвичайного і Повноважного Посла. Мало хто звертає увагу на те, що в Конституції зазначено, що акти президента України, видані в межах цих його повноважень (пункт 5 статті 106), скріплюють підписами прем’єр-міністр України і міністр, відповідальний за акт та його виконання, тобто міністр закордонних справ України (зверніть увагу: і призначення, і звільнення!).

Після цього, згідно з внутрішніми процедурами, проводять низку перевірок, які стосовно кількох керівників закордонних дипломатичних установ, що отримують найвищий рівень допуску та доступу до державної таємниці, мають бути особливо ретельними. Водночас кандидат має скласти іспит на знання щонайменше англійської мови (для США цього, в принципі, достатньо, хоча знання інших мов також є бонусом). Принаймні володіння англійською кандидат має продемонструвати на високому рівні (краще — професійний рівень, який передбачає не лише знання мови, а й здатність бути перекладачем, що інколи таки стає в пригоді).

Також, за міжнародними правилами, направляють офіційний (оформлений у належний спосіб) документ на підтвердження готовності прийняти визначену кандидатуру країною перебування — так званий запит на агреман. Він і відповідь на нього зазвичай є закритими, щоб не зашкодити репутації кандидата у разі відмови. Попри те, що держава, яка приймає, має повне право відхилити кандидатуру й водночас не зобов’язана пояснювати причини своєї відмови, це застосовують нечасто, адже дипломатичні відносини — дорога з двостороннім рухом: зараз ти так зробив, у майбутньому може прилетіти бумеранг. Тому відмова на офіційний (!) запит — це радше виняток, аніж правило. І лише після отримання, знов-таки, офіційно оформленої згоди готують відповідний указ президента України.

Тут варто згадати, що зловживання неофіційними запитами (навіть на рівні керівництва країни) до офіційних осіб держави, куди планують направити посла, яке останнім часом стало поширеною практикою, не є нормою. Тій чи іншій країні легше відхилити усний попередній запит, аніж офіційний запит на агреман. Така практика, можливо, дає президенту ширший політичний маневр усередині України, але точно не сприяє розбудові довірливих і передбачуваних двосторонніх відносин.

Керівництво України почало широко використовувати такі попередні консультації з 2019 року під час підготовки ротації посла України в США, коли після низки неформальних запитів до Вашингтона кілька запропонованих кандидатур було відхилено. Після цього вже було направлено офіційний запит на агреман із кандидатурою досвідченого українського дипломата Олега Шамшура, яка не викликала жодних сумнівів, — і, звісно, американська сторона цей агреман швидко надала. Відбулося це під час літніх відпусток, що свідчило про налагоджену конструктивну й динамічну взаємодію між державним департаментом США та МЗС України через посольство України у Вашингтоні. Але яке ж було здивування й у Фоггі Боттом (метонімічна назва Держдепу США, розташованого в цьому районі Вашингтона. — Ред.), й у Джорджтауні (метонім для вашингтонської політичної, дипломатичної, інтелектуальної еліти. — Ред.), коли українська сторона, вже отримавши агреман, відмовилася від цього призначення.

Схожа історія відбулась і з призначенням посла до Великої Британії: на усні запити кілька кандидатур було відхилено, а указ президента України з’явився ще до направлення запиту на агреман, що суперечить міжнародній дипломатичній практиці.

Мабуть, під час вибору нової кандидатури на посаду посла України в США зараз потрібно було б урахувати і позитивний, і негативний досвід. Розуміти, що каденція під час війни надто відповідальна й завдання, які потрібно вирішувати на американському напрямі — надання чи продаж озброєнь, включно з 400 млн дол., виділеними Конгресом на ці цілі, але не оформленими в контракти Пентагоном; санкційне законодавство; взаємодія у сфері військово-технічного співробітництва та кібербезпеки; робота у складний перехідний період проміжних виборів до Конгресу США; розбудова ефективної взаємодії з американськими штатами (а це, по суті, країни, об’єднані у федерацію, деякі з них входять у десятку економік світу); використання лобізму американських компаній ОПК; забезпечення комунікації та координація активних зусиль української діаспори; інформаційна робота і ще сотні завдань, — це те, що потребує максимально швидких кадрових рішень і уникнення пауз у стратегічному партнерстві Україна—США.

Помітно, що потенційні кандидати на посаду та їхні «фан-клуби» по обидва боки Атлантики розпочали такі собі лобістські кампанії для просування на розгляд президенту України бажаних представників. Добре, що українці й американці розуміють важливість правильного вибору. Але такі питання не вирішують у медіа, хоча інформаційний складник також має певний вплив. Особливо уважними треба бути до кандидатів, яких просувають лобісти з країни майбутнього перебування. Все ж таки посол у США має захищати інтереси України, а не бути просто комфортним для країни перебування.

Прізвища, вочевидь, важливі, але ще важливіші принципи, норми й правила, нехтування якими можуть призвести до хибного вибору. Права на помилку вже немає.