Поддержка, приносящая миллиарды: как Польша помогает "неблагодарной" Украине с выгодой для себя

Колишній посол Польщі в Україні Марек Зюлковський підготував для Фонду імені Стефана Баторія звіт "Польська допомога Україні.

Голі факти і гіркий діагноз".

Цей розлогий документ дійсно вартує уваги.

Ми публікуємо його огляд українською мовою, підготовлений виданням sestry.

У 2022 році Польща стала одним з головних тилів України, йдеться у дослідженні.

Саме сюди прибули мільйони українських біженців, саме тут виникла безпрецедентна хвиля громадянської солідарності, а польська держава першою почала масово передавати Україні зброю.

Але через чотири роки, пише Марек Зюлковський, польська дискусія про допомогу дедалі більше нагадує не розмову про підтримку союзника, а підрахунок боргів.

"У випадку України ми пережили ейфорію, піт і сльози зворушення у 2022 році, а сьогодні маємо розчарування, недостовірне роздування статистики та відносність оцінок наданої й ненаданої допомоги відповідно до внутрішньої політичної тактики, згідно з якою українське питання ніби відсунули в кут, а водночас дедалі частіше звучить: "Це не наша війна", – пише автор.

У тексті нижче – головні тези та висновки його доповіді, які багатьох можуть здивувати.

Особливо на тлі теперішньої внутрішньої дискусії в Польщі.

Найбільша хвиля солідарності.

Перші місяці після російського вторгнення були винятковими для польського суспільства.

Мільйони поляків без жодних державних розпоряджень відкривали свої домівки українським родинам, перевозили людей через кордон, купували ліки, організовували гуманітарні склади, безкоштовно надавали житло, допомагали з документами, роботою й навчанням дітей.

За словами Зюлковського, саме тоді Україна на кілька місяців буквально об'єднала Польщу.

"Квінтесенцією і сутністю польської допомоги Україні після лютого 2022 року стала безкорислива, цілодобова допомога мільйонів поляків мільйонам українців.

У той час Україна консолідувала й об'єднала поляків – принаймні на кілька місяців".

На цьому тлі надзвичайно ефективно працювали й державні інституції.

Було ухвалено спеціальний закон про допомогу громадянам України, швидко запрацювали програми соціальної підтримки, а Польща стала головним логістичним центром постачання західної допомоги Україні.

Автор підкреслює: пишатися цим періодом поляки мають повне право.

Але чи справді Польща була найбільшим донором?.

Саме тут, на думку дипломата, починається проблема.

Адже польська влада та значна частина медіа створили у суспільстві викривлене уявлення про масштаби польської допомоги.

Йдеться не про те, що допомога була маленькою.

Вона була справді величезною.

Однак, за словами Зюлковського, її почали представляти так, щоб Польща виглядала абсолютним світовим лідером.

Для цього використовували незвичну методику підрахунку.

Замість порівнювати обсяг допомоги з ВВП відповідного року – як це зазвичай роблять економісти, OECD чи Євросоюз, – у президентських і урядових матеріалах допомогу за кілька років співвідносили з польським ВВП ще за 2021 рік.

Оскільки польська економіка після цього зростала, такий спосіб автоматично збільшував відсоток допомоги.

Так з'явилися гучні цифри.

Наприклад, у матеріалах Канцелярії президента Польщі стверджувалося, що допомога Україні становила у 2022-23 роках 4,91% польського ВВП, а сама Польща була світовим лідером підтримки України.

За статистикою уряду, у грошовому еквіваленті це становило понад 100 млрд злотих (близько 23 млрд євро).

Обсяги допомоги Польщі Україні відносно ВВП.

Канцелярія Президента Польщі.

Автор вважає, що такі розрахунки були радше політичним, ніж статистичним інструментом.

"Маємо справу не лише з надзвичайно великими польськими зусиллями допомоги, а й із використанням – виключно з пропагандистською метою – нестандартного способу підготовки статистики, в якій Польща стає лідером", – вважає Зюлковський.

Якщо ж застосувати звичайну методику – тобто співвіднести допомогу з ВВП саме тих років, коли вона надавалася, – картина виглядає інакше.

Сумарна допомога Польщі у 2022–2023 роках становила приблизно 1,7% ВВП.

Тобто майже втричі менше, ніж випливало з президентських презентацій.

Разом з тим навіть ці обсяги були величезним досягненням.

"Мобілізація близько 1,7% ВВП була політично сміливим і необхідним рішенням, але не становила серйозної загрози для державних фінансів", – йдеться у звіті.

Водночас автор звертає увагу на ще одну цифру – понад 100 млрд злотих допомоги Україні за 2022-23 роки, про що звітував уряд.

За той самий період Польща витратила на освіту, охорону здоров'я та оборону приблизно у вісім разів більше, ніж на допомогу Україні.

Тому, на його думку, твердження, ніби підтримка України зруйнувала польські державні фінанси, не витримують критики.

Ще одна важлива деталь: до загальної суми допомоги уряд включав не лише кошти, безпосередньо передані Україні, а й витрати на прийом українських біженців у Польщі, роботу державних установ, місцевого самоврядування та соціальні виплати.

Звісно, цифра понад 100 млрд злотих створювала значно сильніше враження, ніж реальні бюджетні трансфери до України.

І, на думку автора, це мало політичні наслідки.

А відтак дедалі частіше стало чекати взаємності.

"Вдячність – це не повідець".

На думку Марека Зюлковського, найбільшою помилкою польської політики стало не скорочення допомоги Україні, а те, що саму допомогу дедалі частіше почали використовувати як аргумент у політичних суперечках.

Він наголошує: міжнародна допомога має свої правила, вироблені протягом десятиліть міжнародними організаціями та державами-донорами.

Її мета – допомогти країні, яка опинилася в кризі, а не отримати політичні дивіденди чи вимагати винагороди.

"Допомога має сенс, якщо служить бенефіціару, а задоволення донора має полягати в переконанні, що бенефіціар правильно використав цю допомогу", – вважає ексдипломат.

На його думку, саме це і сталося в Україні.

Отже, допомога виконала своє головне призначення.

Натомість у Польщі, стверджує автор, поступово почала домінувати інша логіка.

Допомогу дедалі частіше стали пов'язувати з історичними питаннями, економічними поступками, політичними очікуваннями та вимогами вдячності.

Особливо помітною ця тенденція стала в 2025–2026 роках.

"Вимога відплати чи вдячності та політичне обумовлення допомоги й далі присутні в польських медіа та стратегіях багатьох політичних середовищ.

Останніми місяцями це стало медійною і політичною нормою".

І саме це мало несподіваний ефект.

Україна перестала розглядати Польщу як країну, від якої можна очікувати довгострокової підтримки.

"Оскільки інші донори не ставлять подібних умов, українська сторона де-факто вже не домагається допомоги від Польщі", – зазначає він.

Окремий фрагмент доповіді присвячений тому, як на польську риторику реагують українці.

Автор аналізує українські соціальні мережі й наводить кілька характерних висловлювань, які дедалі частіше можна зустріти в дискусіях: "Вдячність – це не повідець і не нашийник!", "Допомога – це не акт права власності", "Солідарність – це не ліцензія на приниження".

Саме таке сприйняття з боку українців стало одним з наслідків польської внутрішньої дискусії.

Адже що частіше допомогу перетворюють на аргумент у політичних суперечках, то швидше вона перестає бути інструментом зміцнення союзницьких відносин.

Зюлковський нагадує ще одну річ, про яку, на його думку, в Польщі майже перестали говорити.

Після падіння комунізму саме Польща десятиліттями отримувала масштабну міжнародну підтримку.

Захід фінансував економічні реформи, допомагав створювати нові державні інституції, підтримував розвиток місцевого самоврядування, модернізацію законодавства, екологічні програми та розвиток ринкової економіки.

При цьому жодна з держав-донорів не вимагала від поляків політичної вдячності.

Від Польщі чекали іншого – щоб вона ефективно використала отриману допомогу.

І саме це зрештою стало вигідним усім.

Польща стала успішною економікою, інтегрувалася до Європейського Союзу, а країни-донори отримали стабільного партнера в Центральній Європі.

Саме так, на думку Зюлковського, слід дивитись і на допомогу Україні.

Не як на подарунок.

Не як на кредит.

І тим паче не як на інструмент політичного тиску.

А як на інвестицію у стабільність і безпеку всього регіону.

Польща допомагала – і водночас заробляла.

Окремий великий розділ доповіді присвячений військовій допомозі Україні.

Автор визнає: у перші місяці повномасштабної війни Польща діяла швидше за багатьох союзників.

Саме Польща однією з перших передала Україні танки Т-72, самохідні гаубиці Krab, переносні комплекси Piorun та інше озброєння.

До середини 2026 року загальна вартість безоплатно переданої військової допомоги оцінювалася приблизно у 16,45 млрд злотих, причому близько 90% цієї допомоги Україна отримала ще у 2022–2023 роках.

Після цього масштаби нових поставок суттєво скоротилися.

Основною формою підтримки залишилися логістика через хаб у Ясьонці та окремі невеликі передачі техніки.

До того ж частину витрат Польщі вже компенсував Європейський Союз після того, як було розблоковано відповідні механізми фінансування.

Тобто фактичний фінансовий тягар для польського бюджету був меншим, ніж це часто подається у внутрішніх дискусіях.

Поряд з безкоштовною військовою допомогою Польща різко наростила комерційний експорт зброї до України.

За даними Міністерства закордонних справ Польщі, лише у 2024 році польський військовий експорт досяг рекордних 3,14 млрд євро.

Майже 79% цього експорту припало саме на Україну.

Експорт зброї: Дані Міністерства закордонних справ Польщі.

Загалом за 2022–2024 роки Польща експортувала озброєння на понад 6 млрд євро, причому приблизно 4,8 млрд з них припало саме на український ринок.

Ці цифри не мають жодного стосунку до безкоштовних військових пакетів.

Йдеться про звичайний комерційний експорт.

І саме він, на думку Зюлковського, став одним з найбільших успіхів польської оборонної промисловості за останні десятиліття.

‍"В історії польської торгівлі зброєю за останні чверть століття країна ніколи не досягала таких результатів експорту", – наголошено в звіті.

Але Польща сьогодні значно більше говорить про те, що "допомогла Україні", ніж про те, що одночасно отримала потужний імпульс для розвитку власного оборонного сектора.

І саме ця диспропорція, на думку автора дослідження, спотворює суспільне сприйняття польсько-українських відносин.

Українці відкрили десятки тисяч компаній.

Однією з головних думок доповіді є те, що польська дискусія про допомогу Україні майже не враховує іншого боку медалі – що сама Польща за ці роки також отримала від співпраці з Україною.

Автор не заперечує масштабу польської підтримки.

Але наголошує: якщо говорити про баланс відносин, потрібно враховувати всю картину.

Насамперед – економіку.

За оцінкою Deloitte для Управління верховного комісара ООН у справах біженців (UNHCR), українські біженці не стали лише отримувачами допомоги.

Вони швидко інтегрувалися в польський ринок праці та вже за кілька років почали робити вагомий внесок у розвиток польської економіки.

За даними цього дослідження, внесок українських біженців у польський ВВП становить:.

1,5% ВВП у 2022 році;.

2,3% – у 2023 році;.

2,7% – у 2024 році.

Автор звіту звертає увагу на символічний збіг.

Саме стільки – приблизно 1,7% ВВП – Польща витратила на допомогу Україні у 2022–2023 роках.

‍"Тобто, по суті, стільки, скільки ми вклали у вигляді допомоги, польська економіка заробила завдяки праці українських біженців", – підкреслює автор.

І саме ця цифра повинна звучати в польській публічній дискусії не рідше, ніж дані про витрати держави.

Ще один факт, який практично відсутній у політичних дебатах, – українське підприємництво.

Після початку повномасштабної війни багато українських компаній частково перенесли діяльність до Польщі або відкрили тут новий бізнес.

За кілька років громадяни України зареєстрували в Польщі близько 30 тисяч підприємств.

І це означає не лише сплату податків.

Йдеться також про створення робочих місць, інвестиції та розширення економічних зв'язків між двома країнами.

Не менш показовою є й зовнішня торгівля.

Після 2022 року товарообіг між країнами не скоротився, а навпаки – продовжив зростати.

За даними, наведеними у доповіді:.

у 2022 році двостороння торгівля становила близько 73 млрд злотих;.

у 2023 році – 71 млрд злотих;.

у 2024 році – вже 77 млрд злотих.

‍При цьому Польща постійно має позитивне торговельне сальдо.

Тобто продає Україні більше товарів, ніж купує.

Але цей факт також рідко стає предметом суспільної дискусії.

Натомість набагато частіше можна почути лише про витрати, пов'язані з допомогою.

Повоєнна відбудова: Польща хоче бути інвестором, а не донором.

Окремий розділ доповіді присвячено майбутній відбудові України.

Марек Зюлковський нагадує, що вже через кілька місяців після повномасштабного вторгнення міжнародні партнери почали обговорювати післявоєнне відновлення української держави.

Йдеться про проєкт вартістю у сотні мільярдів євро, який часто порівнюють із післявоєнним Планом Маршалла.

Польща брала участь у всіх міжнародних конференціях з відбудови України.

Проте робила це вже в іншій ролі, ніж у 2022 році.

Якщо тоді Польща була одним із ключових донорів допомоги, то тепер вона дедалі більше позиціонує себе як майбутній економічний партнер та інвестор.

Показовою стала конференція з відбудови України, що відбулася у Гданську у 2026 році.

Польський уряд говорив насамперед про:.

великі інвестиції;.

кредитні інструменти;.

гарантії для компаній.

Натомість плани щодо великих державних грантів Польща вже не оголошувала.

Країна фактично виступила організатором платформи для світового бізнесу, а не одним з головних донорів фінансової допомоги.

На думку Зюлковського, така зміна ролі сама по собі є нормальною.

Проблема полягає в іншому.

Польська внутрішня риторика й надалі концентрується на тому, що Польща "дала Україні дуже багато".

Хоча сьогодні вона вже дедалі більше заробляє на економічній співпраці.

Європа допомагає більше.

Ще одна важлива теза доповіді стосується місця Польщі серед міжнародних партнерів України.

Адже після 2024 року саме європейські країни стали головними донорами України.

За даними Kiel Institute, лише за період із січня 2024-го до жовтня 2025 року держави Європи надали Україні допомогу приблизно на 100 млрд євро.

У цей самий час польська допомога становила близько 3 млрд злотих (700 млн євро).

На цьому тлі країни Північної Європи та Балтії продовжують витрачати на підтримку України близько 1% свого ВВП, тоді як великі держави Західної Європи – приблизно 0,4–0,6% ВВП.

Польща ж вже опинилася наприкінці першої двадцятки донорів.

Саме тому Київ дедалі частіше веде ключові переговори з іншими партнерами.

Зюлковський не звинувачує Україну в такому підході.

Він пояснює його просто.

Країни ухвалюють рішення, виходячи з реального внеску своїх союзників.

І якщо масштаби допомоги змінюються, змінюється й політична вага держави.

Саме тому, на думку Зюлковського, Польща поступово перестає бути одним з головних центрів ухвалення рішень щодо підтримки України.

І це – один з найтривожніших сигналів, які містить доповідь.

"То хто кому має бути зараз вдячний?".

Наприкінці доповіді Марек Зюлковський формулює, мабуть, найгостріший висновок усього дослідження.

Якщо скласти докупи всі наведені цифри, вимальовується зовсім інша картина, ніж та, яка домінує сьогодні в польській публічній дискусії.

Польща справді допомогла Україні.

Але водночас:.

українські біженці зробили помітний внесок у польський ВВП;.

українці зареєстрували в Польщі близько 30 тисяч підприємств;.

Польща має позитивне торговельне сальдо у відносинах з Україною;.

польська оборонна промисловість отримала рекордний експорт завдяки українському ринку;.

польський бізнес уже готується до участі у повоєнній відбудові України.

Саме тому автор ставить питання, яке, на його думку, сьогодні майже не звучить у Польщі.

"Кореляція даних, які я представив у доповіді – вагомий внесок українських біженців у польську економіку, позитивне торговельне сальдо, рекордний експорт польського озброєння та водночас уже маргінальна польська допомога Україні – парадоксально складається в картину істотного українського внеску в наше економічне благополуччя.

То, можливо, запитаймо протекціоністськи: хто кому сьогодні має бути вдячний?".

Це питання автор не залишає без відповіді.

На його думку, сама постановка питання через категорію "вдячності" є хибною.

Допомога не повинна перетворюватися на політичний рахунок.

Її сенс полягає в іншому – зробити країну, яка обороняється від агресії, сильнішою.

Україна вистояла не завдяки допомозі, а разом з нею.

Зюлковський наголошує: навіть після понад чотирьох років повномасштабної війни українська держава не перетворилася на "failed state", як іноді намагається представити російська пропаганда.

Україна зберегла керованість держави, втримала фронт, адаптувала економіку й створила одну з найефективніших у світі систем співпраці держави, бізнесу та громадянського суспільства для підтримки армії.

‍Особливо відзначено в доповіді український волонтерський рух.

Лише через громадські збори українська армія отримала близько 100 млрд гривень, а великий бізнес системно фінансує військові підрозділи, виробництво озброєння та допомогу ветеранам.

Саме тому варто інакше дивитися на міжнародну допомогу.

"Можливо, варто говорити ще відвертіше: саме завдяки українському суспільству й українській армії допомога виявилася корисною, а не навпаки – що без нашої допомоги Україна не вижила б".

І цей висновок стосується не лише Польщі, а всіх союзників України.

Зюлковський не закликає Польщу повернутися до масштабів підтримки 2022 року за будь-яку ціну.

Однак він вважає стратегічною помилкою саму логіку, яка дедалі частіше домінує у польській політиці.

Він прямо пише, що гасло "що менше допомоги – то краще" є "стратегічним скандалом і поразкою зовнішньої політики".

І підтримка України повинна залишатися елементом довгострокової польської зовнішньої політики не тому, що цього вимагає Київ, а тому, що це відповідає інтересам самої Польщі.

Автор також закликає польські медіа відповідальніше працювати зі статистикою, не маніпулювати цифрами та однаково чесно говорити як про витрати на допомогу, так і про вигоди, які отримала Польща завдяки співпраці з Україною.

Не менш важливим є й історичний урок.

Польща сама десятиліттями була отримувачем міжнародної допомоги, але сьогодні майже не згадує про це.

А країна, яка свого часу скористалася підтримкою Заходу для власної модернізації, не повинна забувати цей досвід, оцінюючи допомогу Україні.

* * * * *.

Попри критичний тон доповіді, її головний висновок не стосується ані статистики, ані політичних рейтингів.

Найважливішим здобутком 2022 року автор називає атмосферу взаємної довіри між поляками й українцями.

Саме вона, на його думку, сьогодні опинилася під найбільшою загрозою.

Тому Зюлковський закликає підтримувати те, що й досі працює незалежно від політичної кон'юнктури: волонтерські ініціативи, громадські організації, місцеве самоврядування, підприємців і всіх, хто продовжує співпрацю між двома країнами.

Саме вони сьогодні зберігають той капітал добросусідства, який виник після початку повномасштабної війни.

І саме від них значною мірою залежить, якими будуть польсько-українські відносини після її завершення.

Текст початково був опублікований на сайті Sestry.

републікується з незначними змінами з дозволу редакції.