Сам собі CoG. Капхьон

Примітка редакції. Децентралізація не відростить вам нові ікла, зате дозволить вдало застосувати вже наявні.

COG означає Centre of Gravity, центр гравітації (або тяжіння, мої любі слов'янські нелюбителі англійської). Згідно з підходами НАТО, це джерело найбільш важливої переваги, яка дає змогу стороні конфлікту досягати своїх цілей.

Цей термін базується на працях Карла фон Клаузевіца. Уникнення втрати власного центру тяжіння і знищення аналогічного центру противника є основою стратегічного планування операцій Альянсу. Бачите, ваша обізнаність щойно стала суттєво вищою.

Тепер пора повернутись до нашої історії переможців, менших за переможених. Після Чипхьон-ні сили ООН знову перейшли в наступ. Вони повернули Сеул і вже до середини квітня 1951 року просунулися до району 38-ї паралелі.

Китайські війська, однак, не були знищені. Вони перегрупувалися. І вже, у свою чергу, 22 квітня саме китайці розпочали свій великий наступ, розраховуючи прорвати фронт і відновити загрозу для столиці Південної Кореї.

На напрямку долини Капхьон удар припав на південнокорейську 6-ту дивізію. Її позиції все ж не втрималися і були прорвані. Відступ швидко втратив організованість. На південь рушили військові, транспорт і цивільні. Китайські частини просувалися майже слідом за ними. Я б навіть додав, що заходили на нові рубежі по плечах втікачів.

27-ма британська бригада Співдружності, яка перебувала в резерві, отримала завдання поспіхом зайняти позиції в долині, аби хоч якось прикрити відступ південнокорейців. Для підрозділу це був максимально незручний момент.

Австралійський 3-й батальйон перед цим брав участь у наступальних боях за лінії «Канзас» і «Юта». Солдати були втомлені, а сама бригада готувалася до реорганізації. Замість планового відпочинку підрозділи отримали нове завдання на ділянці, де фронт уже розсипався. Такий собі Band of Brothers, але вже в Азії.

Австралійці зайняли висоту 504, тобто точку на східному боці долини. Канадський 2-й батальйон легкої піхоти зайняв висоту 677, вже на західному. Британський батальйон «Мідлсекс» розташувався значно південніше. Позаду стояли гармати новозеландського 16-го полку (всього 24 одиниці). Американська танкова рота підтримувала оборону вздовж дороги.

Проте між австралійськими і канадськими позиціями не існувало суцільної лінії. Батальйони утримували окремі масиви висот, розділені долиною і складною місцевістю.

Отже, короткий брифінг. Що ви бачите? Як на мене, майбутні переможці знову вступили в бій не на підготовленій території. Вони мали вкрай обмежений час, неповну інформацію про противника і розірвані позиції. Додайте сюди умови: вже розгромлені союзні частини, що проходили через їхні бойові порядки.

Китайцям не потрібно було шукати напрямок наступу. Дорога на південь уже була відкрита безладністю південнокорейської дивізії. Ввечері 23 квітня китайські війська спробували закріпити цей успіх.

НВАК атакувала австралійські позиції на висоті 504. Підрозділи 3-го батальйону Королівського австралійського полку розташовувалися на окремих відрогах, між якими залишалися суттєві проміжки. Китайська піхота знову завзято використовувала темряву і складний рельєф, завдяки чому вона з легкістю проникала між ротами. І навіть дійшла до штаба батальйону.

Централізовано керувати кожною сутичкою було неможливо. Тож командири рот і взводів самостійно визначали напрямки контратак, відновлювали контакт із сусідами й викликали артилерійський вогонь. На окремих ділянках вдалі поля обстрілу дозволяли уражати китайські підрозділи ще під час їх накопичення.

Американські танки весь цей час підтримували піхоту прямим вогнем, а новозеландські батареї переносили вогонь між ротними позиціями. Злагодженість багато в чому допомогла там, де її забракло південнокорейцям.

Проте до 24 квітня становище австралійців стало нестійким. Китайські бійці все ж просочилися вглиб оборони, шляхи постачання опинилися під загрозою. Один із батальйонів ризикував потрапити в повне оточення. Командир бригади наказав відійти.

Оскільки йдеться про узгоджені дії без сюрпризів, цей відхід не означав поразки. Суть завдання полягала у затримуванні противника і збереженні батальйону для подальших дій. Відхід також став окремою перевіркою децентралізації: невеликі ар’єргардні групи мали достатньо довго стримувати китайців, не дозволяючи себе відрізати.

Новозеландська артилерія вела вогонь на мінімальному віддаленні від австралійських позицій. Для тих, кого цей вогонь прикривав, це також створювало не надто комфортні умови для виконання наказів командира. Втім, загалом якось обійшлося.

Після відходу австралійців головний тиск перемістився на висоту 677, контрольовану канадцями. Приблизно сімсот канадців опинилися проти кількох тисяч китайських військових. Канадські роти також були розміщені окремо, тому китайцям кілька разів вдавалося проникати між позиціями і захоплювати частину окопів.

Канадці не намагалися відновити ідеальну лінію, якої вже не існувало. Кожен осередок продовжував утримувати свій сектор, підтримуючи контакт з артилерією і штабом батальйону. В одному з випадків захисники викликали вогонь новозеландської артилерії на себе. Частина особового складу точно сховалася в укриттях, чого не скажеш про китайських штурмовиків. Рішення було ризикованим, але спрацювало.

До ранку 25 квітня китайський наступ уже втратив темп. Австралійський батальйон теж залишив свою висоту, вийшовши з бою організовано. Канадці тим часом утримали висоту 677, отримали постачання з повітря і зберегли контроль над західною частиною долини. Китайські сили не були знищені й залишалися поряд. Але їхній швидкий прорив у напрямку Сеула було зірвано.

Перевагою бригади Співдружності було те, що її багатонаціональний склад не завадив створити спільну систему бою. Австралійська й канадська піхота, новозеландська артилерія, британський резерв й американські танки. Усе це звучить так, що в будь-якого командира почне сіпатися око при думці про злагодженість. А вона все ж була, і була чудовою.

Найсильнішою ланкою знову стала артилерія. Самі бачите, вона била максимально точно і завдала ворогу непоправної шкоди. У випадку з поганою артилерією вона б розчистила дорогу для китайських солдатів.

Водночас оборона мала і слабкості. Батальйони були розділені, проміжки між ними залишалися відкритими. Китайці проникали між ротами й кілька разів змушували оборонців битися практично у власних командних пунктах. Згадайте виклик вогню на власні позиції: так, це ефектне й навіть ефективне (як виявилося) рішення, але хіба на такий ризик підуть у хорошій ситуації?

Капхьон також не став повним розгромом китайської дивізії. Перемога була оперативною: наступ затримали, його темп зламали, маршрут до Сеула не відкрили. Завдяки цьому командування ООН отримало час для відновлення фронту.

Децентралізація не робить слабку армію сильною. Також вона потребує підготовлених сержантів й офіцерів. На морально-вольових якостях, як це часто буває в кіно, такі системи не відпрацьовуються.

Важливим для нас уроком є те, за яких умов менша армія отримує свій шанс. Лише тоді, коли вона швидше діє. Тепер подумайте: чи українське військо дійсно таке слабке, чи просто Сирський любив мікроменеджмент і розповідав, як на певній ділянці мали воювати окремі батальйони?

Якщо подобається рівень роти чи батальйону, йшов би командувати ротою чи взводом, в чому проблема. Тоді після Чипхьон-ні, може, в мене був би приклад успішної української операції після 2022 року.

Словом, ви зрозуміли. Децентралізація не відростить вам нові ікла, натомість дозволить вдало застосувати вже наявні.