"Леви" прагнуть влади, "вовки" проти чужих амбіцій та перший суддівський скандал. Підсумки 2-го туру УПЛ

Шалена спека, принаймні ненадовго, відійшла вбік та дала можливість футболістам команд української Прем’єр-ліги продемонструвати трохи більше, аніж під час першого туру. На превеликий жаль, знову не обійшлось без перенесення одного з протистоянь, але всі думки наразі з Одесою, яка потерпає від шалених обстрілів агресора останніми тижнями. Тим часом у решти команд було додаткове завдання зробити так, що відсутності одного матчу ніхто й не відчув.

Центральний матч туру розставив крапки над "і"?

Можливо, що все ж таки надто рано календар звів поміж собою житомирське Полісся та Харків уже в другому турі, адже команда Руслана Ротаня мала перевагу в ігровому тонусі через нехай і коротку, але все ж таки участь у єврокубках. А от колектив Младена Бартуловича проводив лише другий офіційний матч у сезоні, і це після доволі невпевненої перемоги над рівненським Вересом із голом на останніх хвилинах за тиждень до цього.

Тим часом ставки в цієї дуелі були доволі високі. Ми говоримо про той випадок, коли трійка в складі Полісся, Харкова та Шахтаря за найближчий місяць мають провести одразу кілька лобових протистоянь поміж собою, і от як вони завершуватимуться в підсумку, таке й розташування буде поміж цих команд, як передбачається, у верхній частині турнірної таблиці.

Але після перегляду центрального матчу другого туру склалось стійке враження, що точно не ігровий тонус був причиною невдачі харківського колективу. Адже команда Руслана Ротаня починала гру просто неприпустимим легковажним чином, і якщо б ще більше вдачі було на користь "золото-бордових", то у "вовків" були б дуже великі проблеми в подальшому.

Проте Харків нічого не зробив, щоб цей стан суперників використати. А потім почалось те, що можна було сміливо називати ударом по амбіціях команди Бартуловича. Полісся пропонувало значно більше варіантів у атаці, забило свій м’яч із другої спроби флангової передачі на Краснопіра, після чого настав другий тайм, де вистачило лічених хвилин, щоб гостей просто виставили за двері цього протистояння.

Вияв абсолютної поваги за конкретику в атаці для команди Ротаня в цьому поєдинку, і на противагу цьому чергові запитання до Харкова щодо змісту гри. Ситуація складається так, що кадрові перестановки в переліку футболістів жодним чином не впливають на структуру та психологію "золото-бордових", що ми вже відзначали за ходом минулого сезону, і якщо якісь зміни відбувались у міжсезоння, але до покращення ситуації не призвели, то, можливо, копати треба трохи в іншому місці. А поки що — Полісся на голову вище за класом.

Дуже сумна субота

Новини з Одеси надійшли напередодні початку туру, тож зі стартом першої ігрової доби ми вже розуміли, що матчів буде всього два в суботній частині програми. Проте, як тоді здавалось, щось таки вдасться знайти цікавеньке для глядачів у протистояннях київського Лівого Берега та Кудрівки, а також чернівецької Буковини й столичної Оболоні. На жаль, це було оманливе передчуття.

І якщо порівнювати поміж собою ці дві дуелі, то більш рівною боротьба була все ж таки на адміністративній межі Києва. Тут і команда Олександра Протченка намагалась відшукати свій момент у швидких атаках, і колектив Олександра Рябоконя в позиційних наступах демонстрував, хто є господарем на полі. І ще було чимало фізичних зіткнень поміж гравцями та трохи зайвих емоцій — усе, як і має бути в іграх поміж донедавна учасниками Першої ліги.

Однак, на жаль, без конкретики в атаці, як і у випадку зустрічі у Львові, де гра взагалі була фактично в одні ворота. Команда Сергія Шищенка ще в матчі проти черкаського ЛНЗ тиждень тому демонструвала в окремих відтинках ігрового часу, що здатна грати у вигадливий футбол. А проти Оболоні це взагалі була майже одна суцільна атака, і все протистояння зводилось до того, чи знайде хтось можливість спрямувати м’яч повз дебютанта УПЛ Кирила Баранцова.

Не знайшли, хоча той-таки Клепач, як не крутився в чужому штрафному, але бажаного не досягнув. Отже, Буковина зіграла вдруге поспіль унічию без голів, і якщо проти ЛНЗ це було схоже на позитивний здобуток, то тут — банальна втрата двох залікових балів на рівному місці. А от що робити Олександру Антоненку та Оболоні з таким кволим стартом сезону — відповіді немає. Важко повірити в те, що це виключно тимчасова відсутність можливості грати на рідному стадіоні настільки сильно вплинула на виступи "пивоварів".

"Леви" гарчать і всім довкола стає ніяково

Команда Франсіско Фернандеса перед стартом сезону перебувала під тиском через незадовільні виступи в попередній кампанії. Ще й трансферну діяльність не встигли довести до ладу до першого туру, через що довелось вигадувати щось із позицією форварда, де ці два тижні панував Ян Костенко. Але це, як виявилось, жодним чином не заважає львівським Карпатам досягати свого.

Суперник у особі черкаського ЛНЗ був серйозним викликом — "срібний" призер минулого сезону та учасник кваліфікації єврокубків у теперішній кампанії, як не як. Та й для Віталія Пономарьова було принциповим моментом продемонструвати, що не такими вже й нездоланним є для нього ті "леви".

І начебто починав цю гру "бузковий" колектив непоганим чином — атакував, захоплював простір, суперники трохи притискались до власних воріт, були гольові моменти в гостей у достатній кількості. Але постійно чогось не вистачало.

А потім почали прокидатись Карпати, і від переваги на м’ячі з боку ЛНЗ не залишилось і згадки. "Леви" якісно контролювали хід подій та вмикались із фланговими передачами, але це не було виключним способом їхньої атаки, як траплялось минулого сезону. "Зелено-білі", якщо так можна це назвати, інтригували та тримали в напрузі опонентів аж до останніх хвилин, де, здавалося б, команда Пономарьова за рахунок своєї знаної витривалості мала б отримати перевагу.

Проте сталось навпаки. Команда Фернандеса витримала мінорний темп перед заключним ривком, а в останніх 25 хвилин основного часу просто демонтувала під нуль усю лінію оборони ЛНЗ. Голи забивались Карпатами як зі стандартів (і знову відзначився Бабогло), так і за допомоги флангових проривів, так і за допомоги високого пресингу. А що у відповідь запропонували черкасці? Заробили пенальті на рівному місті, але й той реалізувати не змогли — Марченку трохи пощастило із сейвом ногами. Шість очок уже на рахунку "левів" — до певної міри несподіванка.

Чому знову Олексій Деревінський?

Один із матчів туру, де драматургія навіть де в чому несподівано виходила на перший план, відбувався в Рівному, куди приїхало знесилене участю в єврокубках київське Динамо. Цікаво, що столичне дербі в першому турі якось удалось перенести, а коли команді Ігоря Костюка треба було з коліс автобуса виходити на поле, а потім за тим самим маршрутом залишати країну та летіти бозна-скільки в Баку, то подібна опція опинилась недоступною. Як нас запевнили, "так вирішили клуби на зібранні перед сезоном". Цікава послідовність.

Утім, навряд чи колектив Олега Шандрука був проти зіграти із статусним суперником за таких умов. Рівненський Верес доклав достатньо зусиль для того, щоб домашні стіни дійсно допомагали "червоно-чорним" у цій грі, і якщо брати суто емоційну складову, то господарі були в цьому плані на голову сильнішими за суперників. Динамо очікувано провело ротацію, але було помітно, що гравці дуже обережно ставляться до кожного епізоду боротьби.

Як наслідок, Верес місцями виглядав цікавіше, і нехай перевага за класом у того-таки Буяльського над суперниками була просто шалена, але момент за моментом рівненцям удавалось тримати стадіон у напрузі. А що вже казати про ситуацію на 15 хвилині, коли Блер був готовий виходити на побачення з голкіпером майже від центральної лінії, але був збитий фолом Біловара.

І тут сталось те, що в подальшому матиме сильний вплив на хід подій у зустрічі. Арбітр Олексій Деревінський знову, як і кілька разів у попередній кампанії, опинився в центрі уваги через дуже суперечливе рішення. Єдине виправдання, чому захисник киян залишився на полі після такого порушення правил, рефері розцінили епізод, як не явну можливість забити гол. Але що тоді "явна можливість" на їхню думку?

І чому насправді саме це було принциповим у цій грі? Усе просто. Динамо забило свій гол на 38 хвилині, коли саме після удару головою від Біловара м’яч із подачі кутового з правого флангу був переведений у поперечину й дальню стійку подальшим рикошетом, а Тимчик зіграв на добиванні. Безпосередня участь у гольовому епізоді. І це ми не враховуємо той факт, що кияни б грали в меншості весь цей час проти суперника, який був для них явно не простим.

Бо той-таки Блер на швидкості та за рахунок якісної позиційної гри в атаці просто не бачив спротиву від пари центральних захисників гостей, а його удар скорпіона одразу після пропущеного м’яча мав ставати одним із шедеврів цього туру. Так, Верес потім, уже в другому таймі, зуміє відігратись так само за рахунок кутового й місцями виглядатиме навіть цікавіше за суперників на дистанції.

Але клас є клас — Костюк поступово підтягував гравців основної обойми з лави для запасних, тоді як у Шандрука що не заміна, то майже гарантовано втрата в якості. Звичайно, що десь свій момент Пономаренко та партнери мали таки знайти, і підсумку досягли свого за рахунок чистого пенальті, який заробив Малиш (до речі, один із тих молодих правих захисників, яким чомусь не видають обіцяних кредитів довіри). І найкращий бомбардир минулого сезону в підсумку забив свій гол. Як і обіцяв після переможного м’яча у ворота Карабаху.

Шахтар приїхав у "будиночок гірника-пропагандиста" та навів свої порядки

Кам’янець-подільський Епіцентр потрохи знайомить учасників УПЛ зі своїм оновленим домашнім стадіоном. І якщо до недобудов на задньому плані питань залишається чимало, то загальна атмосфера футбольного свята в місті, яке раніше ніколи не приймало змагання такого рівня, присутня. Це дуже тішить. І навіть не заважає перегляду гомін музичних інструментів.

А тут ще й чинний чемпіон приїхав грати на арену, названу на честь, нехай і доволі суперечливого в сучасному контексті, але все ж таки регіонального діяча. Григорій Андрійович Тонкочеєв на початку своєї кар’єри був головою комітету гірників на Донбасі, мешкав у Донецьку (тодішньому Сталіно), але потім пішов працювати у відділ пропаганди та пов’язав життя з партійною діяльністю комуністів у тодішній владі. Проте сюжетна лінія проглядається більш ніж очевидно.

Що ж стосується самого Шахтаря, то команда Арда Турана цього разу зіштовхнулась з організованим захистом, який тривалий час їй не піддавався. Ще й на рівному місці примудрились утратити Педріньйо да Сілву через м’язову травму, так що стало ще вужче в кадровому плані, за умов відсутності й Марлона Гомеса.

А ще й ці суперники зі своїм колосальним моментом Сидуна посеред першого тайму неабияк налякали фаворитів! Різник тоді врятував Шахтар від великих клопотів, які б виникли фактично на рівному місці. Проте з часом гольових нагод у команди Турана ставало дедалі більше й виникали вони частіше, а на початку другої половини стався гол. Той самий, після якого питань щодо переможця більше не виникало.

Примітно, що за Шахтар цього разу забивали два українці з півзахисту, а не представники іноземного вектору атаки. Хоча й останні всіляко намагались збільшити перевагу команди, немов передбачали, що Карпати готові зіграти на різницю голів на наступний день. Колективу ж Сергія Нагорняка залишається лише подякувати за той час, який він зумів витерпіти, і нехай у минулому сезоні це вдавалось робити довше, але тут була рідна публіка, яка побачила, що їхня улюблена команда може ставити палки в колеса фавориту. Це також позитивний піар.

Команда ван Леувена знову грає лише тайм, але карає одну з колишніх тренера

Гарні атакувальні можливості та далека від бездоганної оборона. Що про луганську Зорю, що про криворізький Кривбас, можна сказати одні й ті самі характеристики. А тут вони зустрічались поміж собою — здавалось, що сценарій під результативний футбол у цьому матчі написаний десь на небесах.

Проте перший тайм у цьому плані трохи не відповідав нашим очікуванням. У першу чергу, команда Патріка ван Леувена його дуже слабко провела, хоча починала з класного пресингу та одразу двох гольових моментів із потенційним шедевром. Як другу половину гри проти Карпат за тиждень до цього, щоб уже було, із чим порівнювати. Але Зоря тривалий час не могла знайти підступи до воріт Олександра Кемкіна, та й воротар гостей демонстрував належну реакцію проти гольових моментів суперників.

А потім, фактично з нічого, прилетів автогол у ворота Кривбасу. Боржес підставив Мпанзу вибиванням м’яча головою в спину партнера під час подачі з лівого флангу на дальню стійку, а рикошет оминув Кемкіна та полетів у сітку. Суцільна невдача для гостей, яким тепер треба було ще більше докладати зусиль після перерви.

Однак на початку другого тайму в Кривбасу мало що виходило на чужій половині. Аж раптом, просто перестав існувати, як явище, центр поля в Зорі. Опорна зона була відсутньою в ключових моментах гри, після чого раптово виявилось, що майже будь-який удар, який летить у напрямку воріт Рибака з 56 по 65 хвилину, стає результативним. І тут був той випадок, коли в Скрипника були лише заміни в наявності, щоб повернути команду до тями. Хоча потрібна була розмова, як тоді наприкінці минулого сезону в перерві матчу проти Руху.

Найкращий гол туру

Фелліпе Вієйра (Карпати)

Єгор Назарина (Шахтар)

Максим Брагару (Полісся)

Джовані Герберт (Кривбас)

Аарон Наві (Кривбас)

Найкращий гравець туру — Богдан Михайліченко (Полісся).

Найкращий тренер туру — Руслан Ротань (Полісся).