Сумщина: життя там, де стирається межа між тилом і фронтом

Росія вбиває Сумщину. Тут майже не буває днів без обстрілів. Щоденні російські удари, масова евакуація сіл, наступальні дії поблизу кордону, життя між наказами про відселення та спробами втримати громади — усе це стало повсякденністю. Тут дедалі частіше постає питання: виїжджати чи залишатися? І правильної відповіді на нього немає — кожен шукає її сам.

Попри це, в обласному центрі, який зараз розташований менш як за 20 кілометрів від лінії бойового зіткнення, на перший погляд, триває звичне життя. Працюють кав’ярні, набирають студентів університети, відкриваються виставки, народжуються діти. Та між цими звичними ознаками мирного буття дедалі важче не помітити іншу реальність. Повітряні тривоги можуть тривати майже безперервно, нічні атаки стали буденністю, а російські КАБи вже щодня й щоночі «кошмарять» обласний центр.

Війна над головою: як Росія змінила тактику ударів

Сумщина має найдовший спільний кордон із Росією — понад 560 кілометрів. Майже чотири з половиною роки повномасштабної війни російська армія випробовує тут різні способи терору. Спочатку це були артилерія й міномети, згодом — ракетні удари та дрони Shahed. Тепер дедалі частіше головною зброєю стають керовані авіабомби, різні види БпЛА та FPV-дрони, зокрема й на оптоволокні.

Першими нову тактику відчули прикордонні громади. Але останніми місяцями її дедалі більше поширюють і на Суми, Шостку, Конотоп, Глухів, Охтирку. Найпомітніше це видно на прикладі обласного центру. Якщо за перші п’ять місяців року в Сумах зафіксували лише чотири атаки КАБами, то від початку літа їхня кількість уже перевалила за сотню.

Обласний центр, який живе під КАБами

Найтрагічнішим днем для Сум стало 13 квітня 2025 року. У Вербну неділю дві російські балістичні ракети влучили в центр міста. Тоді загинули 35 людей, іще понад сотню отримали поранення. Це був один із наймасштабніших ударів по цивільному населенню України за час війни.

За останній рік, як я вже казала, характер атак змінився, і найбільшою загрозою для Сум стали керовані авіабомби. Вони дедалі частіше влучають по житлових будинках і цивільній інфраструктурі.

На початку липня авіабомба зруйнувала п’ятиповерхівку в центрі Сум. Загинули четверо людей, серед них п’ятирічна дівчинка та її мама. Понад 30 людей отримали поранення, зокрема 25-річна жінка, яка втратила обидві ноги.

Вже за тиждень дві керовані авіабомби вдарили по спальному району міста. Тоді загинули шестеро людей, серед них — 13-річна дівчина. Ще близько 40 людей були поранені. Після цього Суми ще неодноразово зазнавали масованих авіаударів, які знову забирали життя мирних жителів і залишали десятки поранених. А вже на початку серпня черговий авіаудар убив двох сестер — п’яти та десяти років. Дівчатка загинули уві сні під завалами власного будинку.

Під час одного з липневих ударів було пошкоджено редакцію та студію Кордон.Медіа, а також будинок, де жила SMM-менеджерка редакції. А частина журналістів медіа — взагалі вимушені переселенці з прикордонних громад, які вже втратили домівки через війну.

Водночас у Сумах побільшало атак FPV-дронами на оптоволокні, які неможливо придушити засобами радіоелектронної боротьби. Під вогнем опиняються житлові квартали, лікарні, школи, підприємства, автозаправні станції, об’єкти водо- й теплопостачання. Одним із найрезонансніших став удар, який знищив «Епіцентр».

Жителі міста звикли, що повітряні тривоги тривають тут постійно, а для багатьох сумчан кілька годин безперервного сну стали радше винятком, аніж правилом.

Прикордоння, яке зникає

Сумщина втрачає свої прикордонні села й містечка. Якщо ще рік тому життя тут вимірювали кількістю людей, які залишилися, то сьогодні — кількістю будинків, що вціліли після чергового обстрілу.

Вже половина громад області офіційно належить до територій можливих або активних бойових дій. А російська тактика не залишає прикордонню шансів на відновлення. Артилерія, керовані авіабомби, FPV-дрони та дистанційне мінування системно знищують житло, дороги й критичну інфраструктуру. Там, де ще недавно працювали школи, магазини й амбулаторії, сьогодні часто залишаються тільки руїни.

У багатьох селах більше немає умов для життя. За словами начальника Сумської ОВА Олега Григорова, наразі оголошено обов’язкову евакуацію 213 населених пунктів. Лише від початку року з прикордонних громад евакуювали понад три тисячі людей, серед них — майже 70 дітей. Повністю без жителів залишилися вже 100 населених пунктів.

Та це не означає, що прикордоння спорожніло. Частина людей свідомо залишається. І таких, за словами Григорова, — 35 тисяч. Коли російські снаряди чи авіабомби руйнують їхні будинки, вони перебираються до сусідів, до покинутих хат, літніх кухонь, сараїв чи гаражів. Фактично кочують від одного вцілілого двору до іншого, аби тільки не залишати рідного села.

У кожного — своє пояснення. Одні вірять, що війна скоро закінчиться. Інші не знають, куди їхати. Комусь важко просити про допомогу, а хтось у 70 чи 80 років просто не уявляє, як починати життя з нуля.

Одним із тих, хто був змушений залишити дім через атаки FPV-дронів, став батько чотирьох дітей Руслан. Разом із родиною він жив у селі Катанське Кириківської громади. Для сім’ї це була вже не перша втеча від війни. Від початку повномасштабного вторгнення вони кілька разів переїжджали, щоразу сподіваючись знайти безпечніше місце.

За словами чоловіка, російські FPV-дрони почали полювати на будинки, цивільні автомобілі, магазини, клуб, ферму. Тоді родина зрозуміла: залишатися більше не можна. Коли сім’я вже виїхала з Катанського, Руслан повернувся забрати останні речі. Дорогою його автомобіль почав переслідувати російський безпілотник.

«Я побачив дрон позаду машини. Додавав газу, петляв. Врятувало лише те, що встиг зайти в поворот. Він ударив, але промахнувся», — згадує чоловік.

Життя, де вже немає звичних правил

Війна на прикордонні змінила навіть ставлення до смерті. У деяких селах через постійні обстріли буває неможливо евакуювати не лише поранених, а й загиблих. Людей ховають просто у дворах — без труни, без священника й без можливості для рідних попрощатися. Для жителів Великої Писарівки це вже стало частиною повсякденного життя.

Редактор великописарівської газети «Ворскла» Олексій Пасюга згадує випадок, який ще кілька років тому важко було навіть уявити. Тіло чоловіка, який помер від поранень, намагалися вивезти із селища для поховання. Дорогою автомобіль атакував російський FPV-дрон. Люди встигли вистрибнути, а машина згоріла разом із тілом.

Сам Пасюга також пройшов через війну не лише як журналіст, а й як житель прикордоння. Першого удару по його будинку росіяни завдали ще 2022 року. Тоді родина накрила пошкоджений дах брезентом і залишилася жити вдома. Але коли почалися масовані удари КАБами, стало зрозуміло, що залишатися більше неможливо. Разом із дружиною він евакуювався.

Виїхала й редакція, яка не припинила працювати. Газету й досі друкують і розвозять громадами Охтирського району. Хоча її наклад зменшився на третину.

Та війна дістала Пасюгу й після евакуації. У березні цього року, коли він розвозив свіжий номер, йому повідомили, що російський снаряд влучив у його будинок. Від родинного обійстя залишилися руїни.

Війна змінює економічну карту області

Разом із лінією фронту змінюється й економічна карта Сумщини. Найболючіше це відчуває аграрний сектор — основа економіки більшості прикордонних громад.

За роки повномасштабної війни область втратила близько п’ятої частини посівних площ. У громадах, розташованих поблизу державного кордону, тисячі гектарів землі більше не обробляють через постійні обстріли, мінування та загрозу атак безпілотників. Частина господарств працює лише на віддалених полях, інші взагалі змушені відмовитися від обробітку землі. Понад 300 аграрних підприємств релокували виробництво в межах області або за її межі, ще частина зазнала значних руйнувань через російські удари.

Промисловість Сумщини також опинилася під ударом війни. До безпечніших областей України переїхали десятки підприємств машинобудування, хімічної, переробної та інших галузей. Деякі виробництва після постійних обстрілів були змушені повністю припинити роботу.

Для прикордонної області це означає значно більше, ніж втрату виробництв. Разом із підприємствами зникають робочі місця, скорочуються надходження до місцевих бюджетів, а люди дедалі частіше вирішують шукати роботу й нове життя в інших регіонах.

Оборона, що змінюється разом із війною

Росія постійно вдосконалює тактику повітряних атак, що змушує Україну шукати нові підходи до протиповітряної оборони. Нові загрози вимагають не лише більшої кількості засобів ППО, а й іншої моделі управління.

Проблеми координації публічно визнав і колишній міністр оборони Михайло Федоров після робочої поїздки на Сумщину. За його словами, в області фактично не було єдиного відповідального за протиповітряну оборону, який мав би в оперативному підпорядкуванні всі сили та засоби захисту. «За ППО в Сумській області не відповідає НІХТО», — заявляв Федоров, наголосивши, що нинішня система потребує іншої моделі координації.

Після цієї заяви питання безпеки Сумщини стало предметом окремих нарад на рівні уряду. До області приїздив уже новопризначений прем’єр-міністр Сергій Корецький, а також представники Генерального штабу та Повітряних сил. Основна мета — знайти рішення, які дадуть змогу швидше реагувати на зміну російської тактики ударів і посилити захист регіону.

Водночас у обласній військовій адміністрації наголошують: навіть за різкого зростання кількості атак сили ППО щотижня знищують або подавляють більшість із близько півтори тисячі російських безпілотників, які фіксують над областю.

Та війна змінює не лише роботу ППО. На Сумщині вже облаштовують антидроновий захист на дорогах, установлюють модульні укриття й модернізують систему оповіщення. Усе це — спроби пристосуватися до нової тактики російських ударів і дати людям бодай кілька додаткових хвилин для порятунку.

Зима як іще один фронт

Якщо влітку головним викликом для Сумщини залишаються КАБи та FPV-дрони, то взимку до них може додатися ще один — холод. Після кількох хвиль російських атак на енергетичну інфраструктуру підготовка до опалювального сезону вже давно перестала бути лише комунальним питанням. Для прикордонного регіону це насамперед питання безпеки. Адже кожен новий удар може залишити без тепла, світла чи води не окремий будинок, а цілі громади.

Саме тому до опалювального сезону область готується так само, як і до нових російських атак. Пошкоджені мережі не лише відновлюють, а й намагаються зробити менш вразливими. Для цього встановлюють резервні джерела живлення, розвивають розподілену генерацію та посилюють захист критичної інфраструктури. Мета — щоб навіть після нових російських ударів лікарні, системи водопостачання та інші критично важливі об’єкти могли працювати, а люди якомога швидше отримували тепло, світло й воду.

Втім, жоден план не дає повної гарантії. Поки Росія продовжує цілеспрямовані атаки на енергетичну інфраструктуру, кожна зима для прикордонної Сумщини залишається ще одним випробуванням.

Найважливіша битва — за людей

Росія намагається зруйнувати не лише будинки, дороги чи електромережі. Її мета — зробити життя на прикордонні нестерпним. Щоб люди виїжджали не за наказом про евакуацію, а тому, що більше не можуть жити під постійною загрозою ударів.

За роки війни Сумщина навчилася відновлювати зруйновані мости, ремонтувати дороги, будувати укриття й повертати світло після обстрілів. Але повернути людей значно складніше.

Одні виїжджають тимчасово. Інші починають нове життя в інших регіонах чи за кордоном. Молодь вступає до університетів у інших містах і дедалі рідше повертається. Бізнес перевозить виробництва. Цілі села зникають не тому, що їх офіційно ліквідовують, а тому, що там більше нема кому жити.

Саме тому головні втрати Сумщина ще довго рахуватиме не лише у зруйнованих будинках чи підприємствах. Їх вимірюватимуть людськими долями: понад 750 загиблих цивільних, серед яких майже 40 дітей, десятки тисяч вимушених переселенців і цілі громади, які ризикують так і не повернутися до життя.

...Сумщина сьогодні стала одним із полігонів, де Росія випробовує стратегію виснаження прикордонних територій. Її мета — не лише захопити нові кілометри, а й зробити життя біля кордону настільки небезпечним, щоб люди залишали свої домівки, а регіон поступово втрачав економіку, інфраструктуру й людський потенціал. Тому головна битва точиться вже не лише за територію, а за людей. За тих, хто попри війну залишиться жити на цій землі. І за тих, хто одного дня наважиться сюди повернутися.