ATACMS у спину від Ердогана: чи змінює Анкара свою позицію щодо Москви

Позиція Туреччини з початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року залишалася фактично незмінною: Анкара прагнула зберігати добрі відносини як з Україною, так і з Росією. Стамбульські переговори, які турецька сторона організувала у березні 2022-го, не призвели до будь-яких проривів у дипломатичному процесі, але точно продемонстрували бажання Анкари до дипломатичного врегулювання війни в Україні.

Президент Ердоган також сприяв укладенню так званої "зернової угоди", яка забезпечила експорт українського зерна через Чорне море влітку 2022 року. Вона діяла деякий час, але в липні 2023-го Росія вийшла із домовленостей. Не виконує їх і зараз, продовжуючи ракетно-шахедний терор проти українських портів. Нині маємо чергове загострення.

У липні цього року Анкара на правах господаря успішно провела Саміт НАТО, промоутером якого виступив сам Трамп з його компліментами Ердогану.

Ймовірно, в кулуарах саміту відбувалися не лише прямі переговори України та США, а й переговори з турецькою стороною. Справжнім сюрпризом стало рішення Анкари про реекспорт великого пакета зброї для України, який містить далекобійні системи ATACMS та ракети до них. До них додалися пізніші заяви про демілітаризацію Чорного моря.

24 Канал проаналізував зміни в політиці Туреччини щодо війни Росії та України й основні актуальні зовнішньополітичні події Близького Сходу.

У цьому нам допомогли розібратися:

• Скотт Лукас, професор міжнародної політики Інституту Клінтона Університетського коледжу Дубліна
• Сергій Данилов, сходознавець, ​​заступник директора українського Think Tank "Центр близькосхідних досліджень".

Далекобійні ракети для України від Ердогана

Анкара не робила офіційних заяв чи оголошень на тему військової допомоги для України, але американський конгрес став справжнім ньюзмейкером місяця.

Як йдеться у протокольних записах конгресу, Державний департамент передав на погодження до конгресу 3 серпня документи щодо продажу (реекспорту) американської зброї, яка знаходиться у володінні Туреччини, до України.

Йдеться про 12 пускових установок M270 MLRS, 70 балістичних ракет M39 ATACMS і 2524 227-мм реактивних снарядів M26 із касетними бойовими частинами. Крім того, Анкара передасть Києву 47 тисяч касетних снарядів M509A1 калібру 203 міліметри. Отже, йдеться не про символічну передачу касок чи військової форми, а про серйозний пакет озброєнь.

M270 MLRS в Україні вже багато років і чудово себе проявила / Фото – Армія Inform

Як зазначають в конгресових документах, Анкара проводить масштабне переозброєння і прагне позбутися застарілих запасів зброї, аби шляхом їх продажу закупити новітні зразки зброї у США. Україна натомість хоче отримати цю зброю зі зрозумілих причин – для посилення своєї оборони від російської агресії.

Експерти кажуть, що ці системи стали б у пригоді для знищення російських балістичних установок, що нині тероризують українські міста, чи, наприклад, живої сили ворога на Донбасі коштом касетних снарядів.

Однозначний сигнал чи вдала нагода

Але в цій історії головним є не бажання Туреччини оновити запаси та позбутися старих зразків, калібр снарядів та їх начиння, а сам факт, точніше – жест Анкари, адже раніше такого не було.

Не дарма російські воєнні блогери почали розповідати про "ятаган у спину" та здійняли з цього приводу справжню істерію. Адже вважали, що Анкара віддана дружбі з Росією, але тепер все почало виглядати "неоднозначно", адже такий великий пакет підтримки свідчить не лише про бажання переозброїтися та продати стару зброю, але й про політичний контекст.

Туреччина могла продати ці системи й іншій країні Близького Сходу, але вирішила передати їх Києву всупереч своїй зовнішньополітичній позиції нейтральності у війні. А це може свідчити про те, що президент Ердоган збільшує тиск на Росію, яка досі відмовляється від припинення вогню та влаштувала чергову ескалацію на Чорному морі, безпека якого явно в інтересах Турецької Республіки.

Професор міжнародної політики Скотт Лукас вважає, що рішення Анкари про продаж зброї до України однозначно посилює тиск на Путіна і свідчить про певне розчарування позицією Росії.

Роль США у допомозі Україні

Заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов закликає не радіти передчасно та вважає, що позиція Анкари не змінилася, адже Туреччина лише здійснює реекспорт американської зброї на запит Вашингтону. Принаймні це підтверджує те, що США досі сприяють військовій допомозі Україні.

Експерт має рацію. Не варто забувати, що співпраця між Україною та Туреччиною у воєнному вимірі почалася не сьогодні. Треба згадати й "байрактари", і участь України в проєктах інших безпілотників, а також розробки винищувача 5-го покоління KAAN. Все це росіяни, за термінологією "московських гостинних" – просто "проковтнули".

Так само у Кремлі терпіли й ширше залучення Туреччини до спільних оборонних програм НАТО та постійних реверансів Європи в бік Ердогана як власника найбільшої європейської армії та потенційного захисника від можливого розширення російської агресії.

Крім того, Туреччина на замовлення Києва будує для нас воєнні кораблі. Все це є і ніхто цю співпрацю не приховує. А те, що Росія вдавала, що закривала на неї очі – її проблема.

Професор міжнародної політики Скотт Лукас вважає, що турецький пакет зброї свідчить й про те, що американська сторона досі зацікавлена у сталій військовій допомозі Україні через механізм продажу зброї, а не безплатної передачі.

Україна досі у пріоритеті у Вашингтона

Адміністрація Трампа дійсно дозволила цей продаж зброї Києву попри критично низькі запаси обладнання на власних складах, а про це важливо пам’ятати. Американські медіа повідомляють про те, що війна в Ірані вичерпала майже всі запаси далекобійного озброєння. Йдеться не лише про ракети до систем ППО Patriot, але й про якраз ті ракети до систем ATACMS, які Анкара продає Києву. Нехай мова і про старі зразки.

Як повідомляли CNN, США використали "фактично всі" високоточні далекобійні ракети класу "земля – земля" та "земля – повітря". Зокрема, практично повністю вичерпано арсенали тактичних ракетних комплексів ATACMS та новітніх високоточних ракет Precision Strike Missile. Американський арсенал крилатих ракет Tomahawk скоротився майже на половину.

Ця тема стала справжнім випробуванням для міністра війни США Піта Гегсета і не на жарт розлютила самого президента Трампа. Очільник США на засіданні свого кабінету наприкінці липня у Кемп-Девіді"наїхав" на Гегсета через те, що останній ввів його в оману через дефіцит ракет для війни з Іраном.

Водночас Гегсет вирішив зробити у всьому винного свого заступника Стівена Файнберга. Американська сторона сама зайшла в глухий кут в Ірані, адже навіть у разі ухвалення рішення про посилення атак, бити по Тегерану майже немає чим. Білий дім посилює тиск на американських виробників зброї, але розширення виробничих потужностей займе певний час, а бити по Ірану, прихильники жорсткої лінії, закликають вже зараз.

"Нам своє робить"

Попри всі застереження пакет військового обладнання від Туреччини не може нас не тішити. Це підтверджує, що Анкара не боїться Москви, а США продовжують забезпечувати продаж зброї Україні попри власні критично низькі запаси озброєння.

Цікаво, що американські виробники зброї бояться отримання Україною ліцензії на виробництво ракет-перехоплювачів до систем Patriot, адже Київ може виготовляти їх навіть швидше та дешевше. Проте, немає ознак того, що США відмовляться від тієї обіцянки, яка була озвучена в Анкарі. Можливі інші варіанти співпраці – виготовлення ракет у Німеччині та розширення наявних виробничих ліній країни на потреби ЗСУ.

Туреччина натомість перебуває в унікальній позиції відносно Росії та має багато важелів впливу. Ба більше, нещодавно Анкара тимчасово обмежила рух російських суден через протоку Дарданелли. За даними Bloomberg, кільком суднам, що прямують до Новоросійська, повідомили про призупинення видачі транзитних дозволів або про потребу в додатковому часі для розгляду заявок на прохід через протоку.

Відбулося це якраз на тлі посилення російських атак в Чорному морі. Подейкують, що Анкара прагне домовитися про припинення вогню чи угоди на кшталт нової "зернової ініціативи" або до чогось подібного до нинішнього "ормузького сценарію".

У липні 2026 року зафіксовані 67 російських атак на об'єкти морських портів, 35 атак на цивільні судна в портах та 22 атаки на судна в Українському морському коридорі.

Таким чином, Ердоган посилює тиск на Москву, аби примусити Кремль до припинення ескалації на морі, що точно відповідало б інтересам Анкари, яка явно залежить від вільного судноплавства та морської торгівлі. Туреччина має можливості для того, щоб забезпечити вільне судноплавство в Чорному морі: шляхом методу батога й пряника.

Ердоган втомився від Путіна й росіянам це не подобається / Фото – Getty Images

З іншого боку, схожі інструменти вже має й Україна. Після саботажу Росією "зернової ініціативи" чимало експертів передрікали Києву крах, але ми не лише знайшли вихід з ситуації, запустивши альтернативні шляхи, але й вибили росіян з Чорного моря, змусивши Чорноморський флот тікати з Криму до Новоросійська й там сидіти на трюмі рівно, а "тіньовий флот" ходити виключно біля турецьких берегів. Росія на це відповіла атаками по цивільних судах, зокрема, іноземним, а також обстрілами українських портів.

Ми довго на цей терор не відповідали, точніше – шукали інші варіанти відповіді, але росіяни всупереч відомому твердженню з класичної п'єси Леся Подерв’янського, виявилися "не понятлівими", тому 12 серпня на прикладі Новоросійська дізналися, що в цю гру можна грати вдвох. Навряд в Кремлі зроблять висновки – там давно вирішили воювати до останнього хаба Wildberries, але всі інші не мають ураження головного мозку печенігами, тому цілком здатні скласти "2+2".

Україна змінює правила гри:

Президент Туреччини пан Ердоган ці когнітивні навички демонструє в усій красі. Продаж і навіть реекспорт такого серйозного пакета допомоги із далекобійним наступальним озброєнням для України демонструють те, що президент Ердоган не боїться використовувати ті карти, які у нього є, і, ймовірно, така співпраця й далі буде продовжуватися за підтримки американської адміністрації.

Тому про те, відбулася зміна світогляду, чи не відбулася, бо це і так сталося вже багато років тому, – нехай сперечаються політологи, а ми точно знаємо, що зайвих ATACMS не буває.