Вторая попытка Исландии: почему исландцам следует согласиться на возобновление процесса вступления в ЕС

Непостійна й непередбачувана політика президента США Дональда Трампа у сфері безпеки, особливо його прагнення встановити контроль над Гренландією, поставила у вразливе становище й Ісландію.

Ймовірно, ця неприємна реальність буде важливою для виборців виборців, коли вони вирішуватимуть, чи поновлювати переговори про вступ до Європейського Союзу.

У нестабільному світі відокремленість рідко додає впевненості.

Саме цим пояснюється референдум в Ісландії 29 серпня щодо того, чи поновлювати припинені переговори про вступ країни до Європейського Союзу.

При цьому будь-яка остаточна угода про вступ потребуватиме окремого голосування після завершення переговорів.

Маючи близько 400 тисяч мешканців, стратегічно важливе розташування у Північній Атлантиці та економіку, тісно інтегровану із зовнішнім світом, Ісландія вочевидь чутливо реагує на зміни умов для свого розвитку — і, що важливіше, для власної безпеки.

Перша спроба вступу до ЄС.

Коли країна подала заявку на вступ до ЄС у 2009 році, вона щойно оговтувалася від майже смертельного удару фінансової кризи 2008 -го, яка спричинила економічний колапс.

Тоді багато хто в Ісландії вважав, що прив’язати валюту та економіку країни до Європейського Союзу — найбезпечніший варіант.

Після позитивної оцінки країни Європейською комісією переговори про вступ розпочалися у 2010 році й швидко просувалися до 2013-го.

Із 33 переговорних розділів 27 було відкрито, а 11 навіть закрито, хоча ключові питання, зокрема контроль над рибальством, залишалися невирішеними.

Однак 2013-го новий уряд Ісландії призупинив переговори про вступ до ЄС.

Серед політиків переважала думка, що відновлення економіки після краху 2008 року відбулося легше, ніж очікувалося.

Багато хто в Ісландії дійшов висновку, що країна може самостійно стояти на ногах.

Відтоді економіка Ісландії демонструвала хороші результати, не в останню чергу завдяки бурхливому розвитку туристичного сектору.

Крім того, країна значною мірою скористалася перевагами участі в єдиному ринку ЄС через угоду про Європейський економічний простір (ЄЕП), учасниками якої також є Норвегія та Ліхтенштейн.

Але невизначеність щодо нестабільної ісландської валюти підтримувала процентні ставки — а отже, і багато інших витрат — на порівняно високому рівні.

Можливо, ще важливіше те, що на тлі зростання геополітичної та геоекономічної напруженості дедалі більше ісландців починають побоюватися: перебування країни за межами ЄС може стати її слабким місцем.

Саме тому уряд прем’єр-міністерки Кріструн Фростадоттір прагне отримати мандат на поновлення переговорів про вступ до ЄС і розглянути можливість повноправного членства.

З історичних причин питання суверенітету посідає важливе місце в ісландських дискусіях про вступ до ЄС.

Але оскільки країна вже перебуває в економічній орбіті ЄС завдяки угоді про ЄЕП, повноправне членство лише зміцнило б її суверенітет.

Адже дозволило би впливати на рішення, які Ісландія вже зобов’язана виконувати.

Політика у сфері рибальства була б одним із центральних і чутливих питань будь-яких переговорів про членство.

Але після виходу Великої Британії з ЄС, а також з огляду на те, що економічна зона Ісландії не межує з економічною зоною жодної іншої держави-члена ЄС, здається, є простір для компромісу.

Враховуючи, що Швеція та Фінляндія вже домоглися спеціальних домовленостей щодо сільського господарства у північних регіонах, Ісландія також мала б змогу отримати подібні сприятливі умови.

Безпека важить все більше.

Попри ці давні побоювання, дедалі більшого значення для дискусії набувають ширші безпекові пріоритети.

Ісландія є членом НАТО, але не має власних збройних сил.

Під час "холодної війни" Сполучені Штати використовували розташовану в країні надзвичайно важливу авіабазу Кефлавік, але у 2006 році раптово й без особливих церемоній залишили її.

Тепер європейські військово-повітряні сили переважно по черзі розміщують свої винищувачі в Кефлавіку, допомагаючи здійснювати спостереження у Північній Атлантиці.

Ніхто не може передбачити, що президент США Дональд Трамп вчинить щодо сусідньої Гренландії, над якою він і надалі прагне отримати контроль.

Але нестабільна й непередбачувана політика його адміністрації у сфері безпеки, безперечно, зробила Ісландію більш вразливою.

У січні кандидат Трампа на посаду посла США в Ісландії, очевидно натхненний територіальними амбіціями президента, пожартував:.

Ісландія має стати 52-м штатом США.

Щоправда, потім поспішно відмовився від своїх слів.

При цьому варто зазначити, що ЄС був готовий виступити на захист Гренландії.

Крім того, в нинішню епоху торговельних воєн перебування за межами митного союзу ЄС також робить Ісландію вразливою.

Великі економіки, такі як ЄС і Китай, можуть відповідати на примхи адміністрації Трампа відповідними заходами – тоді як менші країни не мають такого важеля впливу.

Якщо Ісландія проголосує за відновлення переговорів про вступ – вони, найімовірніше, підуть досить швидко.

І остаточне рішення про членство може бути ухвалене вже протягом двох років.

Навряд чи ЄС — особливо його північні та балтійські країни-члени — не вітатимуть Ісландію у своїх лавах.

А вступ її до Євросоюзу, ймовірно, змусить і Норвегію переглянути своє рішення залишатися поза ним.

У нинішніх умовах угода про Європейський економічний простір, учасниками якої залишаться лише Ліхтенштейн та Норвегія, вже мало що означатиме.

Але все це — можливі питання майбутнього.

Наразі питання полягає в тому, чи вирішать ісландські виборці запустити цей процес.

Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника.