Іранське керівництво сперечається щодо стратегії у війні з США — Bloomberg

В Ірані загострилася боротьба між таборами прихильників війни та посадовців, які закликають до переговорів із США. Після кількох тижнів запеклих внутрішніх суперечок Тегеран висловлює жорсткішу позицію щодо будь-якої постійної угоди з Вашингтоном, пише Bloomberg.

Коли минулого тижня президент Ірану Масуд Пезешкіан заявив, що йому “важко зв’язатися” з верховним лідером країни, це викликало нові дискусії щодо місцеперебування Моджтаби Хаменеї, якого не бачили на публіці з моменту його вступу на посаду в березні. Зрештою днями Пезешкіан сказав, що нещодавно провів зустріч із Хаменеї, яка тривала “сім–вісім годин”.

“Це була дуже вдала зустріч”, — сказав Пезешкіан журналістам у кулуарах зустрічі лідерів політичних фракцій у Тегерані, додавши, що обговорив із Хаменеї шляхи вирішення проблеми погіршення рівня життя в Ірані, а також зазначив, що пріоритетом для верховного лідера є “згуртованість і єдність” у країні.

Ця заява пролунала після кількох тижнів запеклих публічних суперечок у Тегерані щодо війни, під час яких прихильники жорсткого курсу закликали Пезешкіана піти у відставку через його підтримку угоди про мир між Іраном і США.

Моджтаба Хаменеї дістав поранення під час того самого ізраїльського авіаудару 28 лютого, внаслідок якого загинув його батько і попередник Алі Хаменеї. Ступінь тяжкості поранень невідомий. Пезешкіан заявив у понеділок, 10 серпня, що верховний лідер має “ідеальний стан здоров’я”. Однак відсутність Хаменеї в суспільному житті створила вакуум, у якому суперечки між політичними групами — невід’ємна частина іранського життя — стали гострішими та вийшли на поверхню.

Алі Хаменеї, який перебував при владі майже 40 років, часто виступав у ролі арбітра у внутрішніх суперечках. Схвалення з боку Алі Хаменеї було вирішальним для того, щоб ідеї ставали офіційною державною політикою. Він також регулював конфлікти між консерваторами та прихильниками жорсткого курсу. Поки що не ясно, чи має Моджтаба Хаменеї такий самий авторитет.

“Моджтаба Хаменеї не з’являється на публіці, до нього важко дістатися. Згідно з повідомленнями, він спілкується з високопосадовцями через посередників. Як наслідок, йому значно складніше забезпечувати чітке й рішуче керівництво або швидко вирішувати суперечки всередині політичного істеблішменту”, — зазначив науковий співробітник Університету Південної Флориди Арман Махмудіан.

Фракційність вважається невід’ємною частиною політичного ландшафту Ірану. Дехто сприймає це як поверхневе явище, але війна висвітлила політичну напруженість гучніше та відвертіше, що проявилося у публічних суперечках. Деякі чиновники неодноразово закликали до єдності не лише серед населення Ірану, але й у самій політичній системі.

“Завжди існувала одна група, яка стверджує, що потрібна стратегічна угода з США та друга група, яка прагне нескінченної війни з США. Керівництво змінилося і не з’являється на публіці. Це дало можливість деяким людям вийти на перший план і висловитися”, — каже економіст і колишній радник Пезешкіана Саїд Лайлаз.

Форумом для цих людей стали соціальні мережі та державне телебачення, де розгортається інформаційна битва між прагматиками, такими як Пезешкіан і міністр закордонних справ Аббас Арагчі, якого прихильники жорсткої лінії хочуть звільнити, та ультраконсервативні духовні діячі й політики, які виступають проти взаємодії з США.

Прагматики, яких в іранській політичній системі часто асоціюють із помірним консерватизмом та схильністю до реформ, вважають переговори із Заходом неминучими, єдиним способом зменшити економічну ізоляцію, підвищити рівень життя та залучити інвестиції в країну. Прихильники жорсткої лінії вважають, що це підриває основоположні принципи Ісламської революції 1979 року, а неодноразові спроби вести переговори призвели лише до того, що Іран зазнавав атак з боку Ізраїлю та США.

Пезешкіан, який відповідає за економічні рішення країни, та інші прагматичні помірковані сили прагнуть покласти край війні та домогтися значного послаблення санкцій. Вони розраховують, що це надасть негайну допомогу іранцям, для яких війна посилила низку економічних проблем, та, можливо, компенсує ризики чергового повстання, подібного до придушених у січні заворушень.

Прихильники жорсткого курсу, як серед політиків, так і серед вищого духовенства, значною мірою підігрівають ці внутрішні суперечки. Вони виступають проти дипломатичного діалогу з адміністрацією президента США Дональда Трампа і ставлять під сумнів, чи взагалі іранська економіка, зруйнована роками міжнародної ізоляції, потребує скасування американських санкцій.

Колишній перемовник із ядерних питань від Ірану, який є провідним членом ультраконсервативної фракції “Пайдарі”, Саїд Джалілі розкритикував іранських дипломатів та президента. У промові на похороні Алі Хаменеї в липні він закликав керівництво країни зробити помсту за смерть верховного лідера пріоритетом.

Не лише радикальні релігійні діячі виходять на авансцену іранської політики. Колишній президент Хасан Рухані також опублікував відеозвернення, намагаючись відновити свій політичний авторитет і критикуючи прихильників жорсткого курсу.

“Розколи в іранській теократії були визначальною рисою формування зовнішньої політики країни з часів Ісламської революції 1979 року. Цього разу відмінність полягає не в існуванні цих суперницьких фракцій, а в тому, наскільки їхні розбіжності стали видимими та, можливо, інтенсивнішими, ніж під час попередніх криз”, — зазначив Махмудіан з Університету Південної Флориди.

За день до того, як Пезешкіан розповів про свою тривалу зустріч, ведучий новин іранського державного телебачення зачитав заяву від Хаменеї. У заяві повідомлялося, що Хаменеї особисто призначив ветерана Корпусу вартових ісламської революції, консервативного прихильника жорсткого курсу Мохсена Резаї головою Вищої ради національної безпеки — це ключова посада у сфері безпеки. Потім Хаменеї оголосив і затвердив список призначень на високі військові посади.

Такі кадрові перестановки свідчать про посилення позицій прихильників жорсткого курсу, які визначали стратегію на полі бою з початку війни. Це також вказує на зміцнення єдності навколо Корпусу вартових ісламської революції та стратегічної відповіді на війну Трампа. Наразі ця стратегія, здається, спрацювала та дозволила іранському режиму не лише вижити та зберегти контроль, а й створити ефективний засіб стримування завдяки своєму впливу на Ормузьку протоку.

“Представники найбільш радикального крила почуваються впевнено. Вони вважають, що мають перевагу. Вони зрозуміли, що з Трампом діє мова залякування, тож все це є частиною їхнього об’єднання навколо цієї ідеї та подальшого зміцнення своїх позицій”, — зазначає Діна Есфандіарі із Bloomberg Economics. 

“Система, здається, також досягла згоди щодо подальших кроків, навіть заяви Арагчі свідчать про жорсткішу лінію щодо Ормузької протоки”, — додала вона. 

Протягом останніх тижнів міністр закордонних справ Ірану рішуче протистояв як своїм внутрішнім критикам-прихильникам жорсткої лінії, так і погрозам з боку США, відстоюючи жорстку військову позицію щодо Ормузької протоки.

Наразі обидві сторони війни посилили свої позиції: на початку цього тижня Трамп заявив, що, хоча він і “не нагнітає ситуацію” щодо військових ударів, він хоче дати морській блокаді Ірану час, щоб завдати більшої економічної шкоди Тегерану, одночасно висуваючи нові вимоги щодо компенсації з боку Ірану. Такі вимоги Іран, імовірно, рішуче відкине. Це наразі залишає сторони в глухому куті, без чіткого шляху до миру.

Лайлаз вважає, що посилення фракційних суперечок в Ірані на тлі війни є “переважно галасом”. Посадовці, які ухвалюють рішення в основних інституціях та керівні фігури уряду досі діяли на основі широкого консенсусу.

Цей погляд поділяє аналітик Міжнародної кризової групи Алі Ваез. 

“Наразі Тегеран вважає, що, відстоюючи свою позицію та завдаючи втрат, він змусив Вашингтон скоригувати свої цілі. Ризик полягає в тому, що короткострокове підтвердження власної правоти переростає у довгострокову самовпевненість”, — додав Ваез.

AP писало, що іранське керівництво вірить у перемогу Тегерана у війні з США найближчим часом. Іранці роблять ставку на те, що військовий тиск зрештою змусить Вашингтон визнати їхній контроль над Ормузькою протокою, розраховуючи, що час на їхньому боці. Тегеран використовує контроль над протокою як стратегічний важіль впливу. Однак така стратегія може обернутися проти Ірану, кажуть аналітики. Витривалість Тегерана має свої межі. Існують побоювання, що економічний колапс може спровокувати заворушення.