Ліцензія патріота

Примітка редакції. Не встигли нам пообіцяти ліцензії на виробництво ракет ППО, як розмова знову затихла. Наш автор пропонує дещо інше.

Президент США Дональд Трамп заявив, що його адміністрація поки не готова надати Україні ліцензію на виробництво ракет-перехоплювачів для зенітно-ракетних комплексів Patriot.

За його словами, головною причиною є побоювання щодо передачі надсекретних американських технологій, які в майбутньому можуть потрапити до рук противників Сполучених Штатів.

Водночас ця заява різко контрастує з попередніми сигналами, які лунали після саміту НАТО, коли Трамп допускав можливість розширення співпраці з Україною у сфері протиповітряної оборони. І чому ж позиція американського президента змінилася?

Це хороше питання — чи має Україна шанси отримати таку ліцензію, і які альтернативи існують у разі відмови Вашингтона.

Ліцензія на ракети Patriot не є питанням лише технологій. На мою думку, нинішня позиція адміністрації США пояснюється двома ключовими чинниками — політичним і безпековим.

Передусім звертаю увагу на те, що Штати залишаються монополістом у виробництві ракет-перехоплювачів PAC-2 і PAC-3 для ЗРК Patriot. Дозвіл на ліцензійне виробництво таких ракет наразі отримала лише одна країна світу. Це Японія.

Але навіть цей приклад не свідчить про простоту масштабування виробництва. Зазначу, що Японія має одну з найрозвиненіших економік світу, а виробництвом ракет-перехоплювачів займається корпорація Mitsubishi, яка володіє значними промисловими можливостями. Проте навіть за таких умов обсяги виробництва залишаються відносно невеликими.

За даними з відкритих джерел, японські підприємства можуть випускати приблизно 70 ракет-перехоплювачів на рік. При цьому такої кількості вистачить лише для перехоплення близько трьох десятків аеробалістичних цілей.

Водночас країна-окупант, за оцінками української розвідки, здатна виробляти до 150 аеробалістичних засобів ураження щомісяця. Саме тому, навіть якщо Україна одного дня отримає американську ліцензію, це не означатиме швидкого вирішення проблеми дефіциту ракет.

Створення такого виробництва потребує значного часу, великих інвестицій, спеціалізованих підприємств і доступу до складних технологічних процесів. Тому очікувати швидкого запуску серійного виробництва не варто.

То це політичний тиск чи прагматичний розрахунок? Другим важливим чинником є політична складова.

Зміна риторики Дональда Трампа може бути пов'язана з активізацією дипломатичних процесів навколо можливих переговорів між Україною і країною-окупантом. Звертаю увагу, що останнім часом і сам Трамп, і державний секретар Марко Рубіо неодноразово говорили про необхідність інтенсифікації переговорного процесу.

У цьому контексті контроль над поставками ракет-перехоплювачів для ЗРК Patriot стає для Вашингтона додатковим інструментом політичного впливу.

Оскільки саме США залишаються єдиним виробником таких ракет у необхідних обсягах, вони можуть використовувати їх як важіль не лише щодо України, а й стосовно інших союзників.

Водночас звертаю увагу й на виробничі можливості американського військово-промислового комплексу. Навіть США не можуть швидко забезпечити великі потреби союзників, адже випускають близько 600 ракет-перехоплювачів на рік.

Навіть якщо припустити гіпотетичну передачу Україні всього річного обсягу виробництва, цього ресурсу вистачило б лише на обмежений двома місяцями період активного застосування.

Саме тому нинішня відмова у видачі ліцензії і стриманість щодо передачі нових партій ракет можуть бути частиною ширшої політичної стратегії Вашингтона.

Сполучені Штати можуть одночасно чинити тиск як на Москву, так і на Київ, намагаючись підштовхнути сторони до переговорів і пошуку компромісів. Саме цим може пояснюватися нинішня зміна заяв американської адміністрації.

Вашингтон побоюється передачі секретних технологій. Окрему увагу варто приділити безпековим ризикам, які також впливають на рішення американської адміністрації.

Побоювання США не є новими. Нагадаю події 2014-2015 років, коли Україна отримала від американської сторони сучасні контрбатарейні радари. Але під час боїв у районі Дебальцевого ці новітні розробки американського ВПК потрапили до рук російської сторони.

Тоді це викликало серйозне занепокоєння у Вашингтоні, адже йшлося про новітні військові технології. Саме після цього американська сторона стала значно обережніше ставитися до передачі високотехнологічного озброєння Україні.

Як приклад наведу і постачання Україні протитанкових ракетних комплексів Javelin під час першої президентської каденції Дональда Трампа. Тоді американська сторона наполягала, щоб ці комплекси зберігалися далеко від лінії фронту — на Яворівському полігоні. Таке рішення було пов'язане саме з побоюваннями, що сучасне озброєння може бути захоплене російськими військами.

Аналогічні ризики американська адміністрація враховує й сьогодні, коли йдеться про можливу передачу Україні технологій виробництва ракет-перехоплювачів PAC-3.

Ще одним фактором, який впливає на позицію США, є питання захисту секретної інформації.

Серед західних партнерів існує занепокоєння щодо діяльності російської агентури в українських державних структурах, зокрема у силових органах і спеціальних службах.

Зверну увагу на чисельні випадки викриття співробітників СБУ на керівних посадах, яких підозрювали у співпраці зі спеціальними службами країни-окупанта. Саме подібні історії формують у західних партнерів додаткові перестороги щодо передачі Україні найбільш чутливих військових технологій.

Саме тому у Вашингтоні можуть ставити питання про те, чи існують достатні гарантії того, що технології виробництва ракет- перехоплювачів для ЗРК Patriot не опиняться у розпорядженні Москви.

Щодо можливих альтернатив американським системам, зазначу, що європейські країни мають сучасні комплекси протиповітряної оборони, однак і вони стикаються з низкою проблем.

Зокрема, йдеться про франко-італійські зенітно-ракетні комплекси SAMP/T, які вже були передані Україні.

Однак головною проблемою залишається не стільки недостатня кількість самих комплексів, скільки дефіцит ракет-перехоплювачів до них. Наразі європейська оборонна промисловість поки не здатна забезпечити достатні обсяги виробництва антибалістичних ракет, навіть для вже переданих Україні систем.

Саме тому покладати великі сподівання виключно на європейську допомогу наразі не варто. Проблема дефіциту ракет-перехоплювачів існує не лише в Україні, а й серед союзників загалом.

На моє переконання, Україна має змінювати підхід до протидії російським ракетним атакам.

Я вважаю, що замість спроб перехоплювати кожну випущену противником балістичну ракету необхідно знищувати підприємства російського військово-промислового комплексу, які займаються виробництвом такого озброєння.

Саме удари по виробничим потужностям можуть стати ефективнішим способом зменшення російського ракетного потенціалу в довгостроковій перспективі.

Наведу приклади українських ударів по підприємствах оборонної промисловості противника, які продемонстрували позитивний результат. Зокрема, атаки по Кіровському підприємству і Воткінському заводу, задіяним у виробництві балістичних, крилатих і гіперзвукових ракет.

Саме масштабування подібних ударів здатне значно ефективніше впливати на можливості ворога здійснювати масовані ракетні удари по Україні, ніж спроби компенсувати нестачу ракет-перехоплювачів лише шляхом їх закупівлі або отримання від партнерів.

Україна має робити ставку на власні можливості.

Своєю чергою зверну увагу на розвиток українських ударних засобів. Сьогодні Україна вже має суттєві можливості для ударів по військових об'єктах на території противника, а також нарощує виробництво безпілотників і працює над власними ракетними програмами.

Саме розвиток далекобійного озброєння має істотно ускладнити виробництво балістичних і крилатих ракет і зменшити інтенсивність російських атак.

Справа в тім, що російська система протиповітряної оборони не здатна ефективно протидіяти таким ударам, що відкриває для України додаткові можливості для ураження військової інфраструктури противника.

Чи може позиція США змінитися? Попри нинішню заяви Вашингтона про відмову передавати ліцензію на виробництво ракет-перехоплювачів для комплексів Patriot, питання навряд чи можна вважати остаточно закритим.

Дональд Трамп уже неодноразово демонстрував готовність змінювати свої заяви щодо підтримки України залежно від політичної ситуації й перебігу переговорів.

Нинішня позиція Білого дому пояснюється поєднанням двох факторів. Перший — прагнення США зберегти контроль над критично важливими військовими технологіями та мінімізувати ризики їх можливого потрапляння до спецслужб країни-окупанта. Другий — використання питання постачання озброєнь як одного з інструментів політичного впливу напередодні потенційних переговорів між Києвом і Москвою.

Водночас наголошую, що навіть у разі отримання Україною ліцензії це не стало б швидким вирішенням проблеми дефіциту ракет-перехоплювачів. На моє переконання, створення повноцінного виробництва потребувало б значного часу, фінансових ресурсів і сучасної виробничої бази.

Натомість найбільш ефективним способом зменшити російський ракетний потенціал я вважаю системне ураження підприємств військово-промислового комплексу противника, які виробляють ракети та інші засоби повітряного нападу.