Паперова боєготовність «Сармата»

Коли у вересні 2023 року очільник «Роскосмосу» , що нова російська важка міжконтинентальна балістична ракета (МБР) РС-28 «Сармат» «заступила на бойове чергування», це одразу стало гучною новиною. Втім, перевірити це твердження було неможливо. І це не перша така обіцянка. Ще у квітні 2021 року Владімір Путін , що перший полк «Сарматів» стане на чергування «до кінця 2022 року». У лютому 2023-го він знову , що розгортання відбудеться «цього року».

Втім, на цьому історія не завершилася. Понад два з половиною роки потому Кремль  заявлене успішне випробування 12 травня 2026 року не як підтвердження вже розгорнутої системи, а як подію, що відкриває шлях до постановки першого полку «Сарматів» на бойове чергування в Ужурі «до кінця 2026 року». Виходить, що система, оголошена боєготовою ще у 2023 році, у 2026-му все ще проходила випробування перед прийняттям на озброєння.

Масив внутрішнього листування підприємств російського оборонно-промислового комплексу, який отримала Dallas Analytics, — рутинні наряди на відвантаження, заводський звіт про стан програми та висновки цінового аудиту — показує, що саме приховували ці заяви: стратегічну зброю оголосили боєготовою швидше, ніж її власні виробники встигли задокументувати, визначити її вартість, відвантажити чи навіть оплатити. Програма «Сармат» — це історія стратегічного проєкту, який зупинили не санкції й не інженерні проблеми, а власна бюрократія: виробничий ланцюг, у якому кожна ланка залежить від єдиного кваліфікованого постачальника без жодної альтернативи, тож одна затримка фінансування здатна зупинити всю програму. Це також історія російської держави, яка перекрила всі способи перевірити правдивість власних заяв.

Протягом п’ятнадцяти років договір про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь забезпечував Вашингтону надійний механізм перевіряти стан стратегічних сил Росії: інспекції на місцях, обмін даними та завчасні повідомлення — зокрема про ті самі переобладнання шахт і постачання ракет та їхніх комонентів, про які йдеться в оприлюднених нами документах. Тепер цього механізму більше немає. Росія припинила інспекції у 2020 році, призупинила свою участь у договорі в лютому 2023-го, а 5 лютого 2026 року дозволила договору припинити дію — без наступної угоди й без ознак того, що переговори на цю тему взагалі розпочнуться. Уперше за понад пів століття два найбільші ядерні арсенали світу більше не стримуються жодними юридично зобов’язальними обмеженнями чи механізмами верифікації.

Саме в цьому контексті оприлюднені документи набувають особливого значення. Вони є тією прозорістю, якої Москва відмовляється надавати: її власним доказом того, що заяви про постановку на «бойове чергування» випередили реальний стан справ у виробництві. І сталося це в той момент, коли Захід уже не може ані підтвердити, ані спростувати подібні заяви за допомогою жодного з договірних механізмів. Проблема полягає не в окремій ракеті чи окремому пуску, а в навмисному приховуванні всієї програми — у відмові від повідомлень та інспекцій, які колись давали змогу незалежно перевіряти такі дії. Наявні у статті документи — це те, що раніше забезпечували механізми верифікації, а тепер стає доступним лише завдяки розслідуванню Dallas Analytics.

Коли документи суперечать політичному календарю

12 жовтня 2022 року Державний ракетний центр імені Макєєва (ДРЦ Макєєва) доручив «Златмашу» (Златоустівському машинобудівному заводу) до 21 жовтня відвантажити виріб С286 №1 до військової частини 32441 — 62-ї ракетної дивізії в Ужурі Красноярського краю — разом із його формуляром. Це розпорядження виконувало президентське доручення поставити на бойове чергування комплекс за темою «001».

У супровідному листі того ж місяця заступник командувача Ракетних військ стратегічного призначення (РВСП) з озброєння Сєргєй Пороскун називає місцем приймання об’єкт 379 — внутрішнє військове позначення одного з об’єктів у позиційному районі 62-ї ракетної дивізії під Ужуром. Саме цей район Федерація американських учених (FAS) незалежно ідентифікувала як перше місце базування «Сармата». Лист був адресований Владіміру Вєртєлєцькому, тодішньому директору Департаменту Міністерства оборони РФ із забезпечення державного оборонного замовлення (ДОЗ). Що саме означає позначення «379» у межах цього району — шахту, технічний об’єкт чи командний пункт, — документи не уточнюють, а відкриті джерела не дають однозначної відповіді.

Лист також перелічує склад вантажу: виріб С286 №1 із комплектом запасних частин, інструменту й приладдя (ЗІП), виріб С286 №2 та комплект із позначенням «КВО РТБ Т541». Останній — обладнання для ремонтно-технічної бази підрозділу, що зберігає й обслуговує ядерні боєголовки, які в російській військовій термінології називають «спеціальними боєприпасами». За оцінкою Dallas Analytics, Т541 — допоміжне обладнання для встановлення боєголовки, оснащене вимірювальними датчиками для контролю параметрів бойової частини; визначення «ремонтно-технічний» не відображає його справжнього призначення. Інакше кажучи, на об’єкт 379 доставляли обладнання для оснащення ракети боєголовкою. Водночас документи на цьому обриваються — і не можуть сказати більше: російські ядерні боєголовки проходять через структури «Росатому» та 12-го Головного управління Міноборони РФ, а цей етап у наявних матеріалах не відображений.

Подальша доля Вєртєлєцького сама по собі свідчить про труднощі, з якими зіткнулася програма. У травні 2024 року його заарештували: російські слідчі заявили, що у 2022 році він підписав акти про приймання фактично невиконаних робіт за державним контрактом на дослідно-конструкторську роботу. Інакше кажучи, посадовця, відповідального за приймання результатів виконання державного оборонного замовлення, звинуватили в тому, що він засвідчив виконання робіт, яких не було, — саме той розрив між документами та реальністю, який фіксує це листування.

За нашою оцінкою, С286 — це головний обтічник «Сармата»: композитний носовий кожух, який закриває відсік корисного навантаження ракети й розроблений таким чином, щоб поєднувати термостійкість із радіопрозорістю. У документах прямо не йдеться про функцію цього виробу, але лист «Златмаша» до Міаського машинобудівного заводу від 26 грудня 2024 року переконливо вказує саме на це: він передбачає виготовлення — у межах коопераційного контракту з «Красмашем», підприємством, що здійснює складання корпусу ракети, — деталі виробу С286, перехідного або адаптерного вузла за кресленням С286.МТ.11.97.000, із постачанням наприкінці 2026 року. С286 — це структурований багатокомпонентний вузол із власною конструкторською документацією, який виготовляється в кооперації з виробником корпусу ракети та містить внутрішні елементи кріплення, призначені для з’єднання носової конструкції з корпусом ракети. Отже, це льотний виріб, а не допоміжне обладнання.

Менш ніж за рік після наказу на відвантаження у 2022 році Москва оголосила систему поставленою на бойове чергування. Внутрішні документи показують, чому ця заява не відповідала дійсності.

У листуванні знову й знову повторюються три проблеми, і жодна з них не стосується інженерії. Усі вони мають суто адміністративний характер — документація, логістика, ціноутворення, — і кожної окремо було достатньо, щоб зупинити постачання зброї, яку Кремль уже оголосив боєготовою.

 За власним звітом «Златмаша» від 29 вересня 2023 року, С286 №1 виготовили 22 вересня 2022-го й відправили 14 жовтня 2022-го — але без формуляра, облікового документа, який надає виробу офіційний статус у системі обліку, оскільки ДРЦ Макєєва так і не погодив базові технічні умови з управлінням державного оборонного замовлення Міноборони. Формуляр надійшов лише 23 вересня 2023 року — майже через рік. Його аналог, С286 №2, завершений 1 грудня 2022-го, взагалі не вдалося відвантажити через відсутність тих самих документів.

Коли для відправлення наступних виробів запросили два залізничні транспортери та військову охорону, РВСП надали лише один транспортер, пославшись на нестачу вагонів, — і «Златмаш» зафіксував це як гарантований зрив терміну постачання.

 Кожне постачання залежало від фіксованої ціни, яку сторони так і не встановили. 6 жовтня 2022 року РВСП повідомили ДРЦ Макєєва, що об’єкт 379 готовий прийняти обладнання, але дозволяти поетапне відвантаження без фіксованої ціни — не їхня компетенція: це рішення департаменту ДОЗ Міноборони. Попри це, перший виріб відвантажили вже за вісім днів. Аудит «Красмашу» за 2023 рік повернув калькуляції з суцільними прогалинами. У середині 2025 року проблема залишалася актуальною: листом від 18 червня 2025 року «Красмаш» і його кооперацію скликали, щоб остаточно узгодити фіксовану ціну виробів за темою «002» та зареєструвати її у Федеральній антимонопольній службі — майже через три роки після відвантаження перших виробів.

Виробничий ланцюг без альтернативи

Нещодавнє  StateWatch та UNITED24 Media окреслило хто створює «Сармат», і вказало, що частина цієї виробничої мережі досі не перебуває під санкціями. Наведені у нашому матеріалі документи порушують наступне питання — чи здатні ці підприємства російської ракетної кооперації виконати свої зобов’язання за програмою та отримати оплату. Власний реєстр кооперації «Златмаша» за головним контрактом 5528, актуальний станом на 28 вересня 2023 року, показує чому будь-який окремий збій впливає на весь ланцюг постачання.

Більша частина стосується ядра кооперації навколо С286; решта — перелік спеціалізованих позицій (теплозахисне покриття, паливо, засоби ініціювання, хімічні компоненти), кожна з яких надходить від єдиного виробника без альтернативного постачальника. У настільки концентрованому виробничого ланцюгу, де кожна ланка має лише одного постачальника, описані вище адміністративні збої — не дрібні незручності, які можна просто пережити: документ, що не погодили вчасно, або неоплачений рахунок будь-якого підприємства зупиняє всю систему.

Що це означає для Заходу

Для західних аналітиків і посадовців матеріал може мати наступні висновки. За відсутності інспекцій саме такі документи дають той рівень деталізації «зсередини», який колись забезпечував режим верифікації, — і демонструють розрив між офіційною заявою та реальним постачанням, який самі лише російські твердження приховують.

Щодо можливих важелів впливу на Росію у цьому листуванні немає ознак того, що виробництво «Сармат» затримували підсанкційні комплектуючі чи обмежений імпорт. Причиною відставання були непідписані технічні умови та ціна, яку не могли остаточно погодити протягом трьох років — від першого відвантаження у жовтні 2022-го щонайменше до середини 2025 року, коли ДРЦ Макєєва все ще скликав постачальників для її узгодження. Чи була вона зрештою погоджена, зовнішні спостерігачі перевірити не можуть — як і майже будь-який інший аспект цієї програми.

Це не означає, що експортний контроль не має значення: його вплив проявляється скоріше у доступі до спеціального виробничого обладнання. Але найкритичніша вразливість програми — та, якої західна політика досі не намагалася безпосередньо торкнутися, — це адміністративна машина, нездатна встигати за власними політичними дедлайнами. Вона керує виробничим ланцюгом, у якому кожна ланка має одного постачальника і не має заміни.

P.S. Друга частина цього розслідування вийде найближчими тижнями. У ній ми розглянемо виробничу архітектуру тактичних ракет Росії, зокрема «Іскандер-М», покажемо карту коопераційної мережі та фінансових потоків, що її підтримують, і визначимо вузькі місця, де зовнішній тиск матиме найбільший ефект. Підписуйтеся на наш Substack і соціальні мережі, щоб не пропустити.

Медіа, аналітичні центри та інституційні партнери, зацікавлені в цій темі, можуть звернутися до команди Dallas Analytics через  Expert Resources на нашому сайті.

Джерело: