Війна — не привід для рекету: як несправедлива мобілізація руйнує державу

Навіть під час війни відносини між державою та суспільством не повинні нагадувати рекет — податки та мобілізація мають бути справедливими, наголошує політичний аналітик Артем Біденко. Порушуючи цю умову, держава завдає шкоди сама собі — соціальний договір починає розпадатися, а це ніколи не призводить до нічого доброго.

Держава під час війни вимагає від громадянина двох речей одразу — крові й грошей, мобілізації та податків, — і питання про справедливість у відносинах держави та громадянина зводиться, по суті, до одного: за яких умов вона має на це право. Для країни, яка веде екзистенційну війну, це питання знаходиться під стократною оптикою: воно вирішується щодня у військкоматах і податковій. І, звичайно, не ми перші думаємо, як на нього правильно відповісти.

Дві найпростіші відповіді лежать на поверхні. Перша — етатистська: іде війна, держава сказала, громадянин виконує, а розмови про справедливість — це розкіш мирного часу. Друга — лібертаріанська, наприклад, як у прихильника "мінімальної держави" Роберта Нозіка: "оподаткування заробленого працею — те саме, що примусова праця". Якщо держава забирає частину твого заробітку, вона фактично привласнює частину твого часу й життя, а отже, і мобілізація, і податок — це насильство, яке щоразу вимагає виправдання.

Дослідниця Марґарет Леві все життя вивчала, чому люди взагалі йдуть у військо й платять податки, якщо вигідніше ухилитися від цих обов’язків. На її думку, люди виконують вимоги держави здебільшого добровільно, з примусом лише на задньому плані — "квазідобровільно", як вона це називає, — і висуває для цього три умови:

Держава спроможна й готова виконувати свою частину угоди.
Тягар розподілений справедливо.
Тих, хто ухиляється від відповідальності, справді знаходять і карають.

Забери будь-яку з цих трьох умов — і соціальний договір починає сипатися.

Додатковий аспект додає війна. Чарльз Тіллі взагалі описував виникнення держав формулою "війну творила держава, а державу — війна" й порівнював ранню державу з рекетом: вона створювала загрозу, а тоді брала з підданих плату за захист від неї, і те, що відрізняло її насильство від бандитського, звалося легітимністю. Але саме війна, за Тіллі, і зробила з підданих громадян: щоб воювати, правителю доводилося видобувати ресурси (податки й рекрутів), а щоб видобувати їх без постійного бунту, доводилося торгуватися, поступатися правами, представництвом, зрештою, соціальними гарантіями. Мобілізація й оподаткування історично йшли в парі з розширенням громадянських прав, і Україна проходить цей віковий процес у пришвидшеному, воєнному темпі.

Важливо Тил за знайомством, фронт за мобілізацією: що має змінити у ЗСУ ревізія Драпатого

Справедливе урядування — це важлива умова стабільного існування держави. Держава, яка збирає кров і гроші, але не дає натомість ні захисту, ні порядку, ні бодай видимої відсутності крадійства, просто вертається в стан рекету, який ще не заслужив легітимності.

Мобілізація і сплата податків тримаються на тому, наскільки рівно розподілений тягар. Показові винятки для причетних і тихі відкупи вибивають опору з-під самої згоди воювати; а коли згода тане, державі лишається примус — облави й бусифікація, — який роз'їдає ту саму легітимність, заради якої все й робиться.

Податки легше збираються згодою, ніж тиском. І допомагає тут відчуття, що система справедлива, що інші теж платять і що ухилянта впіймають. Як тільки це правило зникає, зникає підстава для "квазідобровільності".

Тут важливо усвідомити, що відносини держави й громадянина, особливо на війні — не разовий наказ і не вічний борг, а хиткий взаємний контракт, легітимність якого держава витрачає щоразу, коли вимагає крові чи грошей несправедливо, і потроху відбудовує щоразу, коли вимагає чесно і спроможно. Примус може якийсь час підміняти згоду, але коштує дорого й роз'їдає саме те, заради чого ведеться війна. Тому справедливий розподіл мобілізації, чесність урядування й взаємність у податках належать до тих умов, за яких держава взагалі здатна воювати довго.

І ще. До війни держава завжди була кредитором: вона вимагала, громадянин лишався винен. Війна цю позицію перевертає. Коли на кону вже життя, кредитором стає громадянин, а держава — боржником, і борг цей перемогою не гаситься. Ті, хто зараз воює, гине й платить життям, після війни прийдуть по рахунок, а не по подяку — по своє місце в державі, яку оплатили найдорожчою ціною. І повоєнний устрій визначить ключове: чи готова держава цей борг визнати й віддати.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Мобілізація за зразком РФ знищить майбутнє України: у чому помиляються Зеленський і Сирський