6 кроків до примирення: як удар по Новоросійську наближає укладення угоди щодо Чорного моря

Україна завдала комбінованого удару по порту Новоросійська. В українських ЗМІ відзначили успіх удару — долетіли і дрони, і ракети. Але ґрунтовного аналізу наслідків я поки що не бачив. Спробую накидати "широкими штрихами".

Для початку спробуємо оцінити "куди попало" за допомогою карти пожеж від NASA — NASA FIRMS. Вона, до речі, дозволяє оцінити пожежі по обидва боки лінії фронту. Відкриваю і дивлюся, що постраждало.

Отже, по порядку (зліва направо):

• зерновий термінал та елеватор залізничної станції;
• зерновий термінал у Порту (Новоросійський зерновий термінал);
• зерновий термінал (елеватори) КСК;
• власне, база Чорноморського флоту РФ (включно з пришвартованими кораблями);
• галявина в лісі, де, ймовірно, стояв якийсь комплекс ППО.

Зверніть увагу, що три з п’яти локацій пов’язані з експортом зерна. Вони добре горіли — не були порожніми. І для Російської Федерації це вкрай неприємно, якщо не сказати "болісно". Чому? Давайте замислимося над структурою потужностей для експорту зерна з РФ.

• Термінал НЗТ — це до 7 млн тонн перевалки на рік (у 2025 році фактично було перевантажено 5,95 млн т).

• Термінал КСК — до 11 млн тонн. (у 2025 році відвантажено 7,9 млн т.).

• Є ще термінал НКХП, який зараз реконструюють і який після запуску матиме потужність 11–12 млн тонн. Але проблема — у зерновому терміналі залізничної станції, з яким безпосередньо пов’язаний НКХП. А той згорів.

Отже, загалом пошкоджено потужності, які могли забезпечити вивезення до 28 млн тонн зерна на рік (а без урахування потенційно добудованого НКХП — 18–20 млн тонн). Це багато. Новоросійськ дійсно є найбільшим у РФ кластером з експорту зерна.

Але мені зараз скажуть, що Новоросійськ — не єдиний порт. Погоджуюся. Найбільший вузол для вивезення зерна з РФ розташований на березі Азовського моря. Ростов-на-Дону, порт Тамань, порт Азов, Єйськ сукупно мають пропускну здатність до 36–37 млн тонн на рік. Ну і рейдова завантаження в порту Кавказ — ще близько 21 млн тонн.

Але є одна "невеличка проблема", пов’язана з результатами роботи СБС ЗС України. Судноплавство по Азовському морю практично зупинено. Тобто весь Азовський кластер, починаючи від Ростова і аж до порту Кавказ, простоює.

Але ж Росія — морська держава. Так, морів багато. А побудованих терміналів не надто багато. Сумарні потужності балтійських портів — 11 мільйонів тонн на рік — стільки ж, скільки забезпечував один із новоросійських терміналів, що сьогодні перебуває у кризовому стані (маю на увазі КСК).

Є ще Каспійське море — для експорту до Ірану та країн Центральної Азії. А також для використання транспортного коридору "Північ-Південь". Але там теж є проблема. Точніше, дві:

1. Пропускна здатність усіх (!) зернових терміналів РФ на Каспії — 1,5 млн тонн.
2. Навіть якщо доставити залізницею зерно до іранських портів — там склалася незрозуміла ситуація з Ормузькою протокою. Яка то відкрита, то закрита.

Отже, понад 80 % російських потужностей з перевалки зерна сьогодні не можуть бути задіяні для відвантаження на експорт. Одні працюють, але судна до них не можуть підійти. Інші трохи постраждали від атак дронів.

Фактично, нічною атакою Україна зрівняла позиції: Росія зупинила експорт зерна через порти Одеської області, ЗСУ поклали край експорту зерна через російські порти на Чорному морі. Заради справедливості зауважу, що залишився один порт — Туапсе. З терміналом потужністю до 3 млн тонн. Наскільки надовго він залишився — не знаю, але підозрюю, що й там скоро буде гаряче.

Що далі? А далі відбуваються одразу кілька процесів.

1. Туреччина як посередник. Анкара спробує перехопити частину вантажопотоків російського зерна (залізницею через транскаспійський маршрут). Але на своїх умовах: викуповуючи та реекспортуючи його як власне. Максимально можливий обсяг (з огляду на пропускну здатність залізниці та наявність вагонів) — до 10 млн тонн.
2. Росія спробує перенаправити частину вантажопотоків до грузинських портів. Але це "частковий" вихід — не більше 5–6 млн тонн.
3. Україна спробує експортувати зерно через територію Молдови та румунські порти. Але там є проблема з пропускною спроможністю. І максимум, якого можна досягти, — 5–7 млн тонн. Тобто трохи більше 10 % експорту.
4. Експорт залізницею через територію Польщі? Ще 10%.

Отже, сьогодні ані Україна, ані Росія не можуть реалізувати на зовнішніх ринках більше 20 % свого врожаю.

А це означає активізацію "п’ятого" процесу — активних переговорів щодо зернової угоди. Де Туреччина сподівається виступити ключовим посередником (за згодою США). Або хоча б майданчиком для підписання документів за аналогією з 2022 роком. Терміни активізації? Активні консультації, гадаю, тривають уже сьогодні. Питання щодо формату цієї угоди.

Чи може вона зірватися? Так.

Тоді РФ спробує максимально переорієнтувати свій експорт на ринок КНР, витісняючи звідти Україну (а щодо пшениці частка України становить 20 %, щодо соняшникового шроту — 80%, щодо рослинної олії — 28–30% імпорту Китаю). А також спробує вийти на порти Ірану. Але тут вона опиниться перед вибором: зерно чи нафта. Адже війна в Ірані = нафтові доходи (але без експорту зерна). Мир в Ірані та відкриті порти = зниження ціни на нафту.

А що Україна? Тут теж є один напрямок. Але, як і у Москви з Китаєм та Іраном, не надто "комфортний". У 2026 році я не здивуюся, якщо з ініціативи США постане питання залізничного транзиту до портів Балтії. Так, через Білорусь. Просто Штатам восени потрібно буде розблокувати експорт калійних добрив. І калій піде "в обмін на зерно". А також буде підтверджено (вкотре) або навіть збільшено квоту на можливість придбати ракети PAC-3. Цинічно, але це в дусі Трампа. У такому разі питання до української політики — якщо вже вести переговори з Мінськом, то з урахуванням претензій за 2022 рік. Тут мова не про послугу транзиту: Київ отримує експорт зерна, Мінськ — доступ до неросійських портів (і тим самим знижує залежність від Москви). А якщо Лукашенко це потрібно, його можна змусити піти на поступки.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані матеріали в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело