Україна шукає 400 млн доларiв на імпорт газу: а скільки власного газу ми просто втрачаємо?

Україна входить у новий опалювальний сезон із потребою залучати сотні мільйонів євро на додатковий імпорт газу. Водночас значні обсяги власного ресурсу країна продовжує втрачати через витоки, вентилювання та факельне спалювання. В умовах війни це вже не лише екологічна проблема, а питання енергетичної безпеки та ефективності використання міжнародної допомоги. Перш ніж збільшувати імпорт, держава має точно знати, скільки газу втрачається всередині країни — і системно скорочувати ці втрати.

Втрачений газ — альтернатива купленому

На початку серпня уряд повідомив: для закупівлі додаткового газу до опалювального сезону "Нафтогазу" бракує приблизно 400 млн євро. В умовах війни та систематичних російських атак на газовидобувну інфраструктуру імпорт справді може бути необхідним для накопичення необхідних запасів на зиму. Але перш ніж знову шукати сотні мільйонів у міжнародних партнерів, держава має поставити не менш очевидне питання: скільки власного газу Україна досі втрачає через витоки, продувки в атмосферу та факельне спалювання — і що зроблено, аби ці втрати мінімізувати?

Метан є не лише основною хімічною складовою природного газу, а й потужним парниковим газом і тому забруднення ним атмосфери отримує все більше уваги від міжнародних організацій і навіть досліджується за допомогою спеціальних моніторингових супутників. Всі великі витоки метану в атмосферу тепер фіксуються з орбіти майже в режимі реального часу.

Міжнародні джерела вказують на суттєве марнотратство газу в Україні. Газ не тільки викидається в атмосферу через застаріле обладнання та пошкоджену інфраструктуру, а й непродуктивно спалюється.

Згідно даних щорічної доповіді проєкту Світового Банку Global Flaring and Methane Reduction Partnership, Україна опинилася серед країн, де у 2025 році суттєво зросли обсяги факельного спалювання газу, зокрема, порівняно з 2024 роком приріст становив 230 млн кубометрів, тобто майже чверть мільярда кубометрів газу.

Звичайно, в умовах війни частина спалювання могла бути пов'язана з пошкодженнями, аварійними режимами чи порушенням роботи інфраструктури. Але саме тому цифра у 230 млн кубометрів має стати приводом не для виправдань, а для детальної інвентаризації та пояснення, де, ким і чому цей газ спалювався.

Світовий банк оцінює, що у 2025 році у світі було марно спалено у факелах рекордні 167 млрд кубометрів газу вартістю приблизно 54 млрд доларів. Цей обсяг газу в 1,5 рази більший, ніж експортували Катар та інші країни Перської затоки до блокади Ормузької протоки, спричиненої американсько-іранською війною. Водночас технології для різкого скорочення рутинного факельного спалювання давно існують. Головні бар'єри — інфраструктура, фінансування, регулювання і, зрештою, недостатня пріоритетність проблеми для операторів та урядів.

Ще тривожнішу картину показує доповідь Global Methane Tracker 2026 Міжнародного енергетичного агентства. На графіку викидів метану від енергетичного сектору в Європі за 2025 рік Україна посідає перше місце серед окремо представлених європейських країн за абсолютним обсягом викидів метану — вище Польщі, Великої Британії та Румунії. За даними Міжнародного енергетичного агентства, викиди метану в атмосферу від нафтогазової галузі у 2025 році в Україні складали приблизно 500 млн тонн, що еквівалентно 720 млн кубометрів природного газу.

Для України скорочення вентилювання в атмосферу та факельного спалювання газу — це питання енергетичної безпеки. Кожен кубометр, який вдалося не втратити, не випустити в атмосферу і не спалити без користі, потенційно зменшує потребу купувати газ за валюту за кордоном. Особливо зараз, коли інфраструктура залишається мішенню російських атак.

Скорочення витрат як завдання

Саме тому уряд і наглядові ради державних енергетичних компаній мають поставити скорочення втрат і викидів метану в один ряд із нарощуванням видобутку та закупівлею газу. Перший необхідний крок для цього — повна інвентаризація джерел викидів метану по всьому державному нафтогазовому секторі. ОГТСУ, "Укргазвидобування", "Укртрансгаз", "Газорозподільні мережі України" та інші державні оператори мають офіційно долучитися до Oil and Gas Methane Partnership 2.0 (OGMP 2.0) — флагманської програми UNEP і провідного міжнародного стандарту управління даними про викиди метану.

Необхідно забезпечити повне охоплення матеріальних активів в нафтогазовому секторі звітністю щонайменше третього рівня OGMP 2.0, тобто створення детального обліку викидів за окремими типами джерел. Але на цьому не можна зупинятися. Потрібен чіткий графік переходу до 4-го та 5-го рівнів — шляхом впровадження системних інструментальних вимірювань на рівні окремих джерел та цілих об'єктів і подальшого узгодження цих даних. Сама логіка OGMP побудована на поступовому переході від розрахункових оцінок до виміряних даних.

Паралельно мають запрацювати регулярні програми виявлення та усунення витоків (leak detection and repair — LDAR) на компресорних станціях, видобувних промислах, газозбірних мережах, установках підготовки газу, сховищах та трубопровідній інфраструктурі. На практиці це означає перехід від обліку втрат за нормативними коефіцієнтами, до постійного циклу моніторингу, оперативного реагування та ведення цифрових баз даних: знайти витік – виміряти – усунути – перевірити ремонт – зафіксувати дані – прозоро відзвітувати.

Водночас варто зауважити позитивне зрушення — проведену Державним агентством з геології та надр України систематизацію інформації про наявні свердловини та запуск у 2025 році Державного реєстру нафтових та газових свердловин. На сьогодні в ньому обліковується вже понад 13,7 тисячі свердловин, включно з експлуатаційними, законсервованими та іншими категоріями. Це важлива основа для наведення ладу в управлінні нафтогазовими активами держави. Цей реєстр має стати початком, а не завершенням роботи. Наступний крок — системне обстеження законсервованих та неактивних свердловин, оцінка їхнього технічного стану, перспектив відновлення видобутку та обов'язковий контроль можливих витоків метану.

В Україні не повинно залишатися "безгосподарних свердловин". Там, де технічно й економічно можливо відновити видобуток, цей ресурс має працювати на енергетичну безпеку країни. Свердловини, подальше використання яких недоцільне, мають бути надійно загерметизовані та ліквідовані, із визначеним відповідальним оператором і контролем відсутності витоків. Такий підхід одночасно дасть змогу зменшувати викиди метану, екологічні ризики та нераціональні втрати власних енергетичних ресурсів.

Україна не може дозволити собі одночасно просити в міжнародних партнерів сотні мільйонів євро на імпорт газу і не знати з максимально можливою точністю, скільки газу втрачається. Підготовка до зими має починатися не лише з контрактів на імпорт. Вона має починатися з наведення ладу у власній нафтогазовій інфраструктурі — з вимірювання кожної суттєвої втрати, а також конкретних заходів для їх усунення.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.