Від злих марсіан до атомної бомби: передбачення та наукові парадокси Герберта Веллса

80 років тому, 13 серпня 1946 року, виснажене хворобами тіло покинув дух, який осяяв усе ХХ століття світлом небаченої, зухвалої фантазії. Під ім'ям Герберта Веллса цей прибулець із далеких і незвіданих світів написав приблизно 40 романів, найкращі з яких стали класикою наукової фантастики. Веллс — не лише один із найвидатніших фантастів, чиї книги не старіють, зберігаючи захопливий сюжет, глибокий психологізм та гостроту моральних проблем (не вірите — перечитайте "Невидимець"). Але він ще й візіонер-провидець, чия наукова та письменницька фантазія значно випередила свій час. Він ще встиг побачити варварські бомбардування європейських міст, які описав у романі 1907 року "Війна в повітрі". І не без втіхи написав у передмові до перевидання 1941 року: "Я вас попереджав, кляті ви дурні!"

Згадаймо, які передбачення Веллса стали науковою реальністю, і чому поки що неможливо реалізувати його найсміливіші та найзухваліші мрії.

Цікаво, що за кількістю передбачень, які здійснилися, Веллс поступається не лише Жулю Верну (приблизно 80 зі 100), а й Станіславу Лему та Артуру Кларку. Лем у своїй філософсько-футурологічній праці "Сума технології" (1964) та романах передбачив практично всі сучасні цифрові технології — від ідеї інтернету, софту й пошукових систем до конкретних гаджетів на кшталт смартфона та 3D-друку. (У Лема це називається "тріонна технологія").

Артур Кларк, професійний фізик і математик, не лише успішно передбачив низку відкриттів у галузі космонавтики, телекомунікацій та обчислювальної техніки, а ще й приблизні дати цих відкриттів.

Веллс посідає почесне четверте місце, обійшовши лише Філіпа К. Діка. На його рахунку передбачення всього лише якихось жалюгідних двох десятків технологій. Насамперед атомної зброї (включно із самим терміном "атомна бомба"), танків, військової та цивільної авіації, лазерів, автоматичних дверей, аудіокниг, цілодобових новин та безготівкового розрахунку — так, у романі "Коли Сплячий прокинеться" Веллс описав кредитні картки. Проте справа зовсім не в кількості.

Веллс — це буквально Шекспір наукової фантастики. Більшість сюжетів, які ми сьогодні бачимо у фантастичних блокбастерах або знаходимо в сучасних письменників, виросли з його ідей. Веллс фактично самотужки створив цілі піджанри сай-фая, актуальні й досі. Насамперед це ідея ворожого інопланетного вторгнення, описана в 1898 році.

До Веллса інопланетян зображали або як мудрих небожителів, або як комічних істот. Веллс першим вигадав сюжет, який потім неодноразово скопіює Голлівуд: технологічно розвиненіші й безжальні прибульці атакують Землю, щоб знищити людство та привласнити наші ресурси. У тій же "Війні світів", до речі, знаходимо й першу концепцію біологічної зброї: марсіан вбивають земні бактерії, до яких у прибульців немає імунітету.

В "Острові доктора Моро" (1896) Веллс першим описав генетичну інженерію та створених нею химер, а сам доктор Моро — це прообраз усіх сучасних "божевільних учених", які загралися в Бога. У "Машині часу" (1895) Веллс першим застосував теорію еволюції Дарвіна до соціальної нерівності в далекому майбутньому. А у "Перших людях на Місяці" (1901) заклав основу для всіх антигравітаційних технологій у майбутній фантастиці.

Важливо Місто, яке неможливо спалити: уроки Блумсдея з Джойсом на тлі російських обстрілів

Багатовимірний простір і паралельні світи — також продукт фантазії Веллса. В оповіданні "Дивовижний випадок з очима Дейвідсона" (1895) та в пізнішому романі "Люди як боги" (1923) він одним із перших описав подорожі до паралельних світів, де історія Землі розвивалася за іншим сценарієм.

Іронічно, що у двох своїх найвідоміших ідеях — невидимості людини та подорожах у часі, Веллс зовсім не був першовідкривачем. Герої переміщувалися в часі й до нього: наприклад, у романі Марка Твена "Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура" (1889). Першу машину часу вигадав іспанський письменник Енріке Гаспар у романі "Анахронопет" (1887). Ну а сама концепція невидимості стара як світ — згадаймо хоча б казкові шапки-невидимки.

Новаторство Веллса полягало в тому, що він першим відкинув магію і пояснив невидимість свого героя законами оптики та біології, а саме — зміною показника заломлення світла у тканинах тіла. Це був перший науково-фантастичний підхід до невидимості, але фантастики в ньому більше, ніж науки.

Попри геніальне припущення, що для невидимості потрібно знебарвити кров і тканини, а потім урівняти їхній показник заломлення з повітрям, на практиці це неможливо: кістки, жир і м'язи мають різну щільність. Неможливо змусити всі ці складні органічні сполуки пропускати світло так само, як порожній простір, не знищивши водночас саму структуру клітин.

І навіть якби геній Джека Гріффіна зміг подолати цю суперечність, невидимість прирекла б його на абсолютну сліпоту. Якщо сітківка та кришталик стануть повністю прозорими, вони пропускатимуть фотони наскрізь, і мозок не отримає жодних зорових сигналів.

Сучасні фізики зрозуміли, що змінювати структуру самого об'єкта не потрібно — головне змусити світло обтікати його, немов вода. По суті, це оптична ілюзія, задля неї створюється спеціальний метаматеріал, який не існує в природі. Складна геометрична структура такого метаматеріалу змушує електромагнітні хвилі заломлюватися під "неправильними" кутами, спрямовуючи випромінювання повз об'єкт.

Так, сьогодні вчені успішно створили в лабораторних умовах "плащі-невидимки" як для мікрохвильового та інфрачервоного випромінювання, так і для видимих світлових хвиль певної довжини. Але одягнути такий плащ, щоб ефектно розчинитися в повітрі, поки що неможливо.

А щодо подорожей у часі, тут також усе далеко неоднозначно. Загальна теорія відносності дійсно допускає математичні рішення, що роблять можливою подорож у власне минуле. Однак невідомо, чи можуть такі структури існувати в реальному Всесвіті.

А в майбутнє ми й без того подорожуємо щосекунди нашого життя. Навіть просто зараз, любі читачі.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані матеріали в рубриці "Думки" несе автор.

Важливо Крістоферу Нолану — 56: у чому секрет абсолютного успіху режисера