Чорноморська дипломатія Туреччини: як Анкара хоче посилити вплив від Європи до Центральної Азії

Туреччина намагається використати ситуацію в Чорному морі для зміцнення власних позицій — від Європи до Центральної Азії. Пропозиція Анкари про мораторій на удари по торговельних суднах у Чорному морі є елементом цієї стратегії. 

“Туреччина «миротворчим мотивом», «опікуванням свободою судноплавства», «турботою про безпеку моряків», що, безперечно, необхідно, прикриває чимало іншого”, — пише в статті “Туреччина хоче зупинити війну в Чорному морі — чи заробити на ній ще більше?” президент Центру глобалістики “Стратегія ХХІ” Михайло Гончар.

За словами Гончара, Анкара хоче показати Європі, хто насправді контролює Чорне море, продемонструвати США, що турецький президент Реджеп Ердоган “не менш крутий стронгмен”, ніж американський лідер Дональд Трамп, а глава МЗС Туреччини Хакан Фідан “явно крутіший” за держсекретаря США Марко Рубіо.

“А головне — витиснути зі сторін конфлікту чергові знижки на збіжжя, а з Росії — на нафту”, — зазначає експерт.

Не менш важливий меседж Анкара посилає Центральній Азії, передусім Казахстану.

“Якщо хочете безперешкодно експортувати свою нафту, мінеральні ресурси, збіжжя, то потрібно використовувати інфраструктуру в обхід Росії та Чорного моря, через Каспій, а далі Південний Кавказ і Туреччину. Нафту — через Каспій і розширення трубопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан, зерно — Серединним коридором через Каспій і далі залізницею Баку-Тбілісі-Карс”, — пояснив Гончар.

Туреччина вирішила скористатися максимізацією воєнних ризиків у Чорному морі, позначивши намір обмежити судновий трафік через протоки під безпековими приводами, вважає Гончар. 

“Так чи інакше Анкара лишається одним із великих бенефіціарів російсько-української війни та хоче й надалі ним бути”, — зазначає експерт. 

При цьому в Анкарі вказують, що вони тут ні до чого, адже турецькі судновласники, які забезпечують понад 40% суднозаходів до портів Великої Одеси, не хочуть ризикувати. 

Гончар зауважує, що заяві Фідана 8 серпня передувала рекомендація Турецької асоціації судновласників, яка ще 21 липня порадила своїм членам уникати рейсів до російських та українських портів, адже безпекові ризики досягають неприйнятного рівня. 

Здається, що пропозиція Фідана Україні та Росії про мораторій на удари по комерційних суднах є логічною дією уряду Туреччини з огляду на ситуацію в регіоні та занепокоєння асоціації судновласників. Однак це не зовсім так, вважає Гончар. 

Уряд Туреччини має потужний вплив на поведінку судновласників через низку інструментів (податкові пільги, паливну підтримку, яка знижує операційні витрати компаній), тому профільна асоціація дуже чутлива й уважна до урядових рекомендацій і побажань. 

“Асоціація судновласників, перш ніж випустити циркуляр, консультувалася з урядом, імовірно, отримавши відповідні інструкції”, — зазначає експерт.

Якщо до 40% суден чорноморського коридору до українських портів пов'язані з турецькими прапором або судновласниками, якщо постачання українського зерна має важливе значення для борошномельної галузі Туреччини, то заклик Фідана до мораторію на атаки має цілком конкретний, але не артикульований публічно, мотив. 

“Туреччина захищає не абстрактну «свободу судноплавства», а цілі сегменти власного судноплавного та борошномельного бізнесу, розвиток яких є пріоритетом державної політики”, — додав Гончар. 

Експерт ще раз звертає увагу на те, чого Фідан не сказав у згаданому інтервʼю Anadolu: що Туреччина вимагає від України та Росії припинити всі військові операції на морі. Пропозиція Анкари значно вужча — мораторій на удари по торговельних суднах. 

“Це слід розуміти так, що війна на морі нехай собі триває, важливо, щоб вона не тільки не заважала турецькому бізнесу, а й, перебуваючи в регульованих межах, допомагала йому”, — пояснив Гончар. 

“Отримавши з Києва подарунок у вигляді зони вільної торгівлі між Україною та Туреччиною (Верховна Рада України ратифікувала угоду 14 липня), яка є проблемною для української промисловості, Анкара відразу захотіла більшого. Отаке друге дно турецької політики чи «матрьошка» Фідана”, — додав він.

Чорноморський театр воєнних дій 2026 року  вже не той, яким був три роки тому. РФ втратила морське домінування, але зберегла та наростила повітряне над морем, атакуючи портову інфраструктуру України різноманітними засобами повітряного нападу. Сили оборони України розвинули морську (МБЕКи) та повітряну (БпЛА та КР) складові. Починаючи з квітня 2026-го Україна кількісно та якісно нарощувала удари по цілях в Азово-Чорноморському просторі. Обʼєктами уражень стали не лише нафтові термінали та резервуарні парки, але й танкери та портова інфраструктура. Взаємна вогнева ескалація зрештою максимізувала воєнні ризики в морі для суднового трафіку.