Незнайки біля керма: що стоїть за кадровою політикою Трампа

Що ближче до істини: «знання — сила» чи «менше знаєш — краще спиш»?

Результати нового дослідження Інституту Като змушують замислитися. Майже половина американців (46%) не знає, що Америка святкувала 4 липня і що це була 250-та річниця проголошення незалежності США. 60% респондентів не знали, чому колонії проголосили незалежність від Великої Британії. Більшість виявилася не в курсі, яка гілка влади США має право оголошувати війну.

Згідно з аналізом даних, на президентських виборах 2024 року саме виборці з низьким рівнем поінформованості забезпечили перемогу Трампа: вони, вочевидь, гадали, що обирають кандидата за своїм образом і подобою. Але це небезпечний крок: політикам-незнайкам може бути байдужий зовнішній світ, але небайдужі влада й особисте збагачення.

Усе почалося з президента Рональда Рейгана — колишнього актора з туманними уявленнями про те, як працює держава, — писав кореспондент The Washington Post у Білому домі Лу Кеннон. Рейган не знав, що Південна Америка складається з різних країн. Але він умів зачаровувати.

Естафету незнайка підхопив Джордж Буш-молодший: під час президентської кампанії 2000 року він провалив вікторину для ЗМІ, не зумівши назвати лідерів Чечні, Індії та Пакистану. Він думав, що у світі існує мексиканська мова. Навіть у розпал підготовки до вторгнення в Ірак Буш так і не зміг розібратись у відмінностях між сунітами та шиїтами — ключовому релігійному поділі в країні, яку він збирався окупувати.

Рейган і Буш оточували себе професіоналами, але невігластво однаково стало плюсом в очах виборців. Балотуючись у президенти, досвідчений політик Джон Маккейн обрав на роль віцепрезидента губернаторку Аляски — абсолютно дрімучу жінку Сару Пейлін. Так він сподівався підвищити свою популярність.

Невігластво Пейлін було легендарним: вона вважала, що збройними силами Великої Британії командує королева. Вона ніколи не чула про Маргарет Тетчер, не могла пригадати, чому Північна та Південна Корея розділені, й навіть не знала, чи Африка — це континент, чи країна. Люди сміялися.

Але незабаром невігластво стало нормою, і сміх ущух. У книзі «Дуже стабільний геній» журналісти Філіп Ракер і Керол Леонніг розповідають, що під час першого президентського терміну Дональд Трамп на зустрічі з прем’єр-міністром Індії Нарендрою Моді заявив: «Але ж у вас немає спільного кордону з Китаєм». Під час першої каденції він не знав, що Фінляндія не є частиною Росії, а під час другої стверджував, що врегулював військовий конфлікт між Камбоджею та Вірменією, і плутав Гренландію з Ісландією, хоч і висловлював бажання анексувати одну з цих країн.

Президент Трамп призначає на найважливіші посади тих, хто не тикатиме йому в очі своїми знаннями. Один із найнеосвіченіших у його кабінеті — міністр оборони Піт Гегсет, у минулому ведучий на Fox News, має широкі вилиці й чітко окреслене підборіддя, тобто ідеальну зовнішність для ролі суворого, але справедливого воєначальника. Але за солідним фасадом зяє порожнеча: на слуханнях у Сенаті наприкінці липня його запитали, чи знав він заздалегідь про можливість Ірану перекрити у разі війни Ормузьку протоку. Замість відповіді Гегсет плете словесну павутину: «Це поле бою, й уся динаміка того, що на ньому відбувається, — це те, за що ми з головою несемо відповідальність, аби президент розумів усі можливі варіанти розвитку подій та їхні наслідки…», після чого переходить до вихваляння «вождя»: «Тому той факт, що всі ці можливі сценарії були частиною розглянутих варіантів і ми це усвідомлювали, лише ще більше підтверджує, що президент Трамп заслуговує на ту високу оцінку, яку має отримати за те, що зважився на цей крок, виявив мужність і зробив усе, аби божевільні ісламісти не змогли отримати ядерну зброю та використати її для погроз нам». У цьому липкому тумані слів проглядається відповідь: Гегсет або не знав, що Іран може перекрити Ормузьку протоку, або не надав цьому сценарію значення, не вміючи зрозуміти, що є важливим. Але його важко звинувачувати: він — телеведучий, до того ж посередній, а не військовий стратег, політик чи навіть політолог.

Але Трамп однаково призначив його на цю посаду — і тепер звинувачує у провалах і шпетить. Так, минулого тижня Трамп вимагав від Гегсета пояснень, чому йому не доповіли про нестачу озброєння, яка тепер загрожує обмежити військові можливості щодо Ірану (повідомили The Washington Post два джерела). Гегсет намагався виправдатись і перекласти відповідальність на свого заступника. Цікаво, що ця інформація з’явилась у пресі внаслідок витоку. Мабуть, в оточенні Трампа є люди, шоковані некомпетентністю Гегсета й, можливо, самого президента.

Не є професіоналами й міжнародні переговірники — Стів Віткофф і Джаред Кушнер. Обидва вони, як відомо, бізнесмени, фахівці з нерухомості, а зовсім не дипломати. Якщо у Кушнера, зятя президента, є сякий-такий досвід у політиці (він був радником Трампа під час першої каденції), то старий друг президента Віткофф — це tabula rasa у державних справах. Але ці переговірники подають відсутність підготовки як перевагу, й у цьому крокують у ногу з виборцями Трампа. «Я дипломат-аматор», — заявив Віткофф в одному з інтерв’ю. Обидва переговірники рекламують себе як хороших хлопців, співчутливих і миролюбних.

Головна емоційна карта Віткоффа — смерть сина. Він часто розігрує її під час переговорів, розповідаючи про те, як 2011 року втратив 22-річного сина через передозування опіоїдами. Віткофф запевняє, що саме його особиста історія вплинула на перебіг переговорів щодо звільнення заручників на зустрічі в Єгипті з головним переговірником від ХАМАС, син якого загинув під час ізраїльського обстрілу: «Ми висловили йому співчуття у зв’язку з втратою сина. Він згадав про це, і я сказав йому, що теж втратив сина і що ми обоє належимо до дуже кепського клубу — батьків, чиї діти опинились у могилі».

Показово, що тему людяності Віткоффа просуває й інший син, який водночас є його бізнес-партнером: «Мій батько, Стів Віткофф, завжди був людиною співчутливою. Його життя було побудоване на простому принципі — коли люди страждають, ти не маєш відвертатися, ти маєш зробити крок уперед і допомогти».

Хоча деякі переговори за участю Віткоффа та Кушнера призвели до укладання тимчасових угод, досягнення стійкого припинення вогню та миру між Ізраїлем і ХАМАС залишається невиконаним завданням.

Іще гірша ситуація на переговорах з Іраном. У березні цього року фахівців особливо вразила відсутність базових знань у переговірників США: Віткофф сприйняв нормальну частину ядерної програми для Тегеранського дослідницького реактора як доказ обману, хоча МАГАТЕ її відстежувало, і плутав сам реактор з об’єктом збагачення. Як наслідок, переговори виглядали для американської команди значно гіршими, ніж були насправді, й призвели до безплідних для США військових дій та ослаблення американської економіки.

Не кращими, як ми знаємо, були й переговори з Путіним. Зазначимо, що як переговірник Віткофф бував у РФ вісім разів, проте «крок назустріч» українцям, які страждають від агресії РФ, до останнього часу робити не збирався. Цікаво також, що у вашингтонському офісі Віткоффа не лише немає або майже немає фахівців щодо Росії, а він іще й відмовляється від консультацій із фахівцями щодо Росії та України, як повідомляє Politico.

Очевидно, що президент і його команда свідомо обирають незнання. І такий вибір відповідає кільком цілям. Для Трампа, який прагне діяти одноосібно й без огляду на профі, незнайки — це ідеал. До того ж, якщо президент не прагне дипломатичного вирішення того чи іншого конфлікту, доцільно відправляти туди людей без знань і без поглядів.

Але найголовнішим є ось що: політика для Трампа та його команди — це прибутковий бізнес. За останній рік Трамп збільшив статки на два з половиною мільярди доларів. 2025 року мільярдером став і Кушнер. Віткофф теж не бідує: його статки останнім часом зросли приблизно на 15% — із 2 мільярдів до 2,3 мільярда доларів.

Можна припустити, що навмисна необізнаність, заявлена наївність і рекламований альтруїзм переговірників-аматорів — це ширма для виборців. За цією ширмою ховаються плани щодо збагачення самого президента та його оточення. Так, Газу Трамп і його «щиросерді» посланці сподіваються перетворити на регіон готелів і «Рив’єру Близького Сходу» — недарма ж вони є фахівцями з нерухомості. І саме тому Віткофф підтримав ідею виселити палестинців із Гази, заявивши: «Краще життя не обов’язково прив’язане до фізичного простору, в якому ви перебуваєте».

Щодо незнання РФ, зокрема того, що це країна-терорист, то воно може слугувати алібі, коли й тут маячать бізнес-плани: «У Росії величезні ресурси, безмежні простори землі», — сказав минулого року Віткофф у інтерв’ю The Wall Street Journal і висловив надію, що Росія й Америка стануть діловими партнерами.

Можливий візит Віткоффа та Кушнера до України — крок у дуже правильному напрямку. Але більше впевненості в успіху додасть участь у переговорах професіоналів.