Туреччина знову хоче бути посередником у Чорному морі: що насправді стоїть за ініціативою Анкари

Туреччина знову пропонує себе як посередника між Україною та РФ, зокрема, в Чорному морі: цього разу Анкара закликає до мораторію на удари по торговельних суднах. Президент Центру глобалістики “Стратегія ХХІ” Михайло Гончар пояснив особливу увагу Анкари до стабільності чорноморських маршрутів у статті “Туреччина хоче зупинити війну в Чорному морі — чи заробити на ній ще більше?”

Повномасштабна війна РФ проти України дала економіці Туреччини, яка перебувала не в найкращому стані, додаткові можливості для поліпшення, зазначає Гончар. Як Україна, так і РФ здійснюють зовнішню торгівлю, використовуючи свої чорноморські порти та протоки, залежачи, хоча й різною мірою, від турецького транзиту.

За словами експерта, “зерновий коридор” у Чорному морі, ініційований ООН і модерований Анкарою у 2022–2023 роках, приніс прибутки турецькому бізнесу, який купував зерно в обох країн, а українське — з особливо великими знижками. 

Також Туреччина, яка не долучалася до західних санкцій проти РФ, збільшила імпорт із Росії нафти та нафтопродуктів із небаченими знижками з подальшим експортом свого та реекспортом російського пального під виглядом турецького до ЄС за ринковими цінами. 

“Як мовиться, кому війна, а кому… Звісно, що це все цинічно називалося і називається прагматизмом”, — зауважує Гончар.

“Завоювання” Близького Сходу та Африки 

“Не борошном єдиним”, але продовольчий важіль виявився дуже ефективним також для неоосманістської стратегії президента Туреччини Реджепа Ердогана — “завоювання” Близького Сходу та Африки через продовольчі постачання, зазначає експерт. Для реалізації цієї стратегії потрібні відповідні зернові потоки, які перероблялися б на борошно.

Туреччина є одним із найбільших постачальників продовольства до Африки серед країн поза ЄС. Значна частина турецького експорту борошна спрямовується саме до Африки.

Перспективу Африки в межах концепції стратегічної глибини для Туреччини обґрунтував міністр закордонних справ Ахмет Давутоглу в уряді тоді ще премʼєр-міністра Ердогана в першій половині 2010-х років. Нинішній глава МЗС Туреччини Хакан Фідан є фактично організатором і менеджером неоосманістської стратегії Ердогана.

Туреччина утримує перше місце у світі за експортом пшеничного борошна з 2014 року — частка країни у світовій торгівлі цією продукцією становить майже 30%. Анкара побудувала модель, за якої імпортує великі обсяги продовольчої пшениці (історично значна частина надходила з України та РФ через Чорне море), переробляє її на сучасних високопродуктивних млинах, а потім експортує продукцію з вищою доданою вартістю — борошно, макаронні вироби тощо.

Тобто, зауважує Гончар, Туреччина є не лише виробником, а й глобальним центром переробки зерна, використовуючи своє вигідне географічне положення між Чорним морем, Близьким Сходом та Африкою. Значна частина глобальних зернових потоків формується традиційно в Чорноморʼї з російського та українського експорту, де його перехоплює Туреччина.

Анкара намагається відтворити зернову ініціативу в ширшому контексті цивільного судноплавства

За словами Гончара, саме роль найбільшого у світі експортера борошна є одним із ключових елементів продовольчої дипломатії Анкари. Це пояснює особливу увагу Туреччини до стабільності чорноморських маршрутів постачання пшениці.

“Війна на морі не заважала цьому, а навпаки, у 2022–2023 роках навіть посприяла турецькому бізнесу через Чорноморську зернову ініціативу, де Анкара майстерно зіграла роль посередника, звісно, не безкорисливо, під пропагандистським прикриттям про загрозу голоду в Африці з оонівською допомогою”, — зазначає Гончар.

Для Анкари Чорноморська зернова ініціатива була значно ширшою, ніж просто механізм заробляння на українському зерні. Вона одночасно підтримувала борошномельну та харчову промисловість Туреччини, зміцнювала позиції Анкари в Африці через продовольчу дипломатію, посилювала міжнародний авторитет країни як ефективного посередника між Україною та РФ. 

Саме тому після припинення дії ініціативи у липні 2023 року Анкара розглядала це як свою економічну, дипломатичну й геополітичну втрату, пояснює експерт.

За його словами, нинішня турецька пропозиція про мораторій на удари по торговельних суднах у Чорному морі має спадковість із механізмом 2022–2023 років. 

По суті, Анкара намагається відтворити між сторонами, що воюють, зернову ініціативу в ширшому контексті цивільного судноплавства, вже без прив'язки виключно до експорту збіжжя. 

Гончар також вказує на ще один важливий чинник: традиційно левову частку морських перевезень в акваторії Чорного моря виконують турецькі судновласники, які теж гарно заробляли на підвищених ставках фрахту внаслідок воєнних ризиків у регіоні.

Напівзамкнене Чорне море традиційно вважалося менш значущим для Туреччини порівняно із Середземним, яке давало стратегічний простір для виходу на Близький Схід, Північну Африку, а також у Світовий океан. Але ситуація кардинально змінилася у XXI столітті, коли з Центральної Азії та Каспію через Чорне море пішли великі нафтові потоки, а в турецькому секторі Чорного моря знайшли значні поклади газу.