Чи повторить Київ успіх «танкової» та «літакової» коаліцій у битві за ракети до Patriot

Ситуація з критичним дефіцитом антибалістичних ракет до систем Patriot та SAMP/T – це якесь дежавю. Вона одна в одну нагадує минулі дипломатичні битви за американські та німецькі танки «Абрамс», «Леопард» та літаки F-16. І тут виникає логічне питання: чи вдасться Києву повторити цей дипломатичний успіх стосовно постачань антибалістичних ракет? Журналіст Коротко про оцінював шанси на успіх.

Розумний дипломатичний тиск та емоційний тригер

Нагадаємо, що у 2022–2023 роках Україна опинилася у стані жорсткого дефіциту танків та літаків. Тоді Німеччина довго блокувала поставки Leopard 2, побоюючись «ескалації» відносин із Росією. Крім цього, США та Німеччина заявляли, що обслуговування Abrams та Leopard надто складно для ЗСУ. А постачання літаків F-16 називалися логістично неможливими.

Але головною причиною відмови в передачі танків і літаків був страх перед прямим втягненням у конфлікт з Росією. У відповідь Київ посилив інформаційно-фактажний тиск на союзників: Україна запустила масштабну публічну кампанію для їх переконання. На засіданнях НАТО та медіа наголошувалося, що відмова у танках веде до затягування війни та нових жертв. У соцмережах завірусився флешмоб #FreeTheLeopards.

Зрештою Україні вдалося спочатку переконати Велику Британію у необхідності передачі роти танків Challenger 2, що дискредитувало саму ідею табу на ці поставки. Під потужним дипломатичним тиском Німеччина здалася і схвалила реекспорт Leopard 2, а потім і США погодилися на виділення танків M1 Abrams. В результаті було створено потужну «танкову коаліцію».

Щось схоже було й із літаками. На початку 2023 року постачання американських винищувачів F-16 було офіційно виключено американцями. Білий дім аргументував це тим, що навчання пілотів займе роки, а інфраструктура України не пристосована для цих літаків. Після цього президент Володимир Зеленський відвідав Лондон і, виступаючи у Вестмінстерському холі перед британським парламентом, подарував спікеру шолом українського пілота-аса з написом: «У нас є свобода, дайте нам крила, щоб захистити її».

Цей жест переклав прагматичну дискусію про логістику у площину морального обов'язку Заходу. Результат: на саміті G7 2023 року США офіційно знімають заперечення проти навчання українських пілотів на F-16. Данія та Нідерланди очолюють «авіаційну коаліцію», а влітку 2024 року перші F-16 заступають на бойове чергування в українському небі.

Відмінність від ситуації з «танковою» та «літаковою» коаліціями

Зараз союзники так само затягують та обмежують постачання протиракет для систем Patriot та SAMP/T з цілого комплексу причин. Але тут, на відміну від історії з танками і літаками, проблема впирається не в політичну нерішучість союзників, а жорсткі стратегічні, економічні та виробничі чинники.

Перший суто військовий чинник - це страх перед «оголенням» власних баз ППО, тобто ці ракети є НЗ. США тримають основні запаси протиракет PAC-3 для повітряної війни з Іраном та на випадок потенційної війни з Китаєм навколо Тайваню. Американські стратеги прямо заявляють: якщо віддати ракети Україні, Пентагон не зможе захистити власні бази в Азії та на Близькому Сході.

У європейських країнах НАТО (Німеччина, Нідерланди, Іспанія) запаси обчислюються не тисячами, а сотнями штук. Передача навіть 20-30 ракет суттєво знижує обороноздатність цих держав за стандартами Альянсу.

Ще одна важлива проблема - це фізичний глухий кут виробництва, промислова неготовність західних військових компаній випускати великі партії антиракет. Адже протиракета для балістики - це не звичайний снаряд, а високотехнологічний комп'ютер з ракетним двигуном. Завод Lockheed Martin у США виробляє близько 500-600 ракет PAC-3 на рік на весь світ. А Україна у пікові періоди обстрілів може витрачати цей річний обсяг за кілька місяців.

Робота послів та емоційний тригер

Оскільки антиракет фізично мало, Києву необхідно використати комбінацію методів тиску. Це формування «протиракетної коаліції» з країн, які мають Patriot, але не перебувають у зоні прямої військової загрози (наприклад, Німеччина, Нідерланди, Іспанія, Швеція).

"Посол повинен знати, скільки ракет для ППО є в країні його перебування і як домогтися того, щоб ракети знаходилися не десь там на складах, а в наших пускових установках", - заявив президент Володимир Зеленський на нараді послів минулого тижня. І озвучив мінімальну потребу України – 300 протиракет типу PAC-3 для захисту критичної інфраструктури.

Точну цифру світових запасів засекречено, проте, за оцінками провідних аналітичних центрів (включаючи CSIS), загальна кількість активних сучасних протиракет модифікації PAC-3/PAC-3 MSE в усьому світі оцінюється приблизно в 3000 – 4500 одиниць на всі 19 країн-власників Patriot.

Україна має переконати ці країни спільно натиснути на Білий дім, щоб США схвалили схему обміну: європейські країни віддають свої ракети Україні зараз, а США гарантують їм постачання нових партій прямо з конвеєра Lockheed Martin позачергово. Посли України отримали наказ приходити на переговори в МЗС західних країн не з абстрактним проханням «дайте ППО», а із готовим запитом: «Ми знаємо, що у вас на складі стільки-то ракет. Нам потрібно 10. Ризик для вашої обороноздатності мінімальний, а для нас це порятунок, наприклад наших теплостанцій».

Далі не завадив би і емоційний тригер. Наприклад: «Кожен день зволікання з постачанням антиракет може призвести до негативних наслідків у самій Європі (нові біженці на ваших кордонах)». Тобто Захід має зрозуміти, що дати ракети дешевше, ніж розгрібати наслідки їхньої відсутності.

Окрім цього, Київ має запропонувати союзникам проміжний, менш «чутливий» варіант. Наприклад, вимагати не нові антиракети PAC-3, а старі модифікації PAC-2 чи європейські ракети Aster 15/30, які можна інтегрувати у загальну систему. Це зніме навантаження зі стратегічних складів США, але дозволить Україні закрити небо від балістики засобом, який у Заходу вважається «надлишковим» або потребує модернізації.

Думка експерта

Тарас Загородній, експерт-міжнародник:

- Деякий дипломатичний та психологічний досвід для переконання союзників, отриманий на танках та літаках, можна використовувати і для антиракет. Але тут є важлива відмінність від танків та літаків. Якщо їхні запаси, наприклад у США, були і є, що називається, на дві повноцінні війни, то запаси антиракет у всьому світі суворо обмежені. Антиракета набагато дорожча за просту балістичну ракету, яку масово штампує Росія, і їх просто фізично і фінансово неможливо виробляти в таких масштабах, особливо якщо врахувати, що на одну ракету потрібно задіяти не менше двох, а то й більше антиракет.

Щодо світових запасів, то кожна країна-власник антиракет має свої стратегічні оборонні плани їх залучення, які вона не може порушити. США та арабські країни витрачають їх у конфлікті з Іраном, Південна Корея та Японія не можуть розслаблятися на тлі агресивної Північної Кореї. У європейців взагалі порівняно малі арсенали, і вони не можуть оголювати свою протиракетну оборону. Хоча це не кінцевий вирок, на цьому напрямі треба працювати, і наші дипломати вже працюють. Але головне - нам треба створювати свої ракети, а на фронті знищувати російську балістику ще "на землі", до її запуску.