Foreign Affairs: мирний процес щодо України буксує через помилки Вашингтона

Дипломатичні зусилля США з початку 2025 року так і не наблизили завершення війни. Переговорники зустрічалися в Абу-Дабі, Берліні, Женеві, Стамбулі, Парижі та Ер-Ріяді, спецпосланці курсували між Москвою і Маямі. Масовані удари по Україні та Росії останніх тижнів показали, що результату це не дало.

Як передає "Хвиля", про це пишуть Метт Волдман і Семюел Чарап у колонці для Foreign Affairs.

"Активність - це не стратегія", - зазначають автори. Без продуманого процесу, за їхніми словами, мир залишається "далекою абстракцією".

Тиск на Путіна зараз найсильніший від початку повномасштабного вторгнення. У червні 2026 року російські війська просувалися менш ніж на пів квадратної милі на добу - більш ніж на 90% повільніше, ніж у червні 2025-го. Українські далекобійні дрони б'ють по енергетиці, НПЗ і логістиці, скорочуючи доходи бюджету РФ і зачіпаючи побут великих міст. Перед вересневими виборами до Держдуми Кремлю дедалі важче забезпечити сильний результат партії влади.

Прориву автори не обіцяють. Путін у травні назвав українську владу "хунтою", а атаки по містах лише посилилися. "Ніщо з цього не означає, що Путін обере переговори замість війни", - пишуть Волдман і Чарап. Але цю можливість, на їхню думку, варто щонайменше перевірити.

Медіація великої війни майже ніколи не буває сольним номером. Боснійські переговори 1995 року підтримувала контактна група з Франції, Німеччини, Італії, Росії та Британії, у колумбійському процесі 2016-го брали участь Чилі, Куба, Норвегія і Венесуела. Вашингтон же діє переважно сам: європейці, партнери з Затоки і Туреччина лишаються на периферії. Автори пропонують створити контактну групу, де ключові європейські уряди матимуть чіткі ролі, а не статус спостерігачів.

Переговори щодо України збиралися уривками, у різних містах і жодного разу - за участю Києва, Москви, Вашингтона і європейців одночасно. Не було й спільного тексту: паралельно обговорювали чотири різні проєкти - США з Україною, Європа з Україною, Росія з Україною та Росія зі США.

"Кожна дипломатична спроба завершити війну за останні півтора року супроводжувалася медіацирком", - констатують автори. Як приклад того, що дає результат, вони наводять двосторонній канал обміну полоненими, який працює майже без публічності.

Замість того щоб зводити заявлені позиції сторін і подавати територіальні схеми пакетом "бери або йди", посередникам радять працювати з інтересами, які за цими позиціями стоять. Класичний приклад - Синай: Генрі Кіссінджер зрозумів, що для Єгипту головне суверенітет і національна гідність, а для Ізраїлю - безпека. Звідси й формула: виведення військ в обмін на демілітаризацію, моніторинг і американські гарантії. Аналогічний глухий кут у російсько-українській війні - Донбас.

План із 28 пунктів, який витік у листопаді 2025 року, і подальші спроби змусити Київ віддати контроль над Донбасом автори називають типовим випадком чужих рішень, нав'язаних сторонам. Такі домовленості тримаються рівно доти, доки триває тиск. Вихід Волдман і Чарап бачать у рамковій угоді: обмежений набір політичних зобов'язань, підписаний усіма сторонами, який дозволяє зупинити вогонь, а вже потім вести довгі переговори про остаточне врегулювання.

Раніше "Хвиля" публікувала велику розмову з Семюелом Чарапом про Мінськ і прорахунки Путіна. Про те, чому в Кремля провалилися три плани війни, читайте в окремому матеріалі. Також ми писали, як у Відні пройшли закриті переговори відставних чиновників Європи та РФ.