Свято «чорних археологів». Депутат Тарута знайшов спосіб обнулити проєкт президента?

15 серпня – День археолога. І саме кілька тижнів тому у Верховній Раді було зареєстровано законопроєкт 15436, який покликаний сформувати правове поле діяльності археологів і обігу їхніх знахідок. Громадська ініціатива «Голка» вивчила цей документ і пояснює, що з ним не так і чому треба бити на сполох.

Законопроєкт має на меті обнулити претензії до тих колекціонерів, які десятиліттями скуповували чи самі незаконно вилучали з землі археологічні предмети – по суті, крали їх у держави. Легалізацію краденого пропонують зробити ось в який спосіб: з’являється поняття «колекціонер». Той, хто має цінні предмети і хоче їх легалізувати, повинен просто подати Декларацію про добросовісне володіння культурними цінностями до Мінкульту. Тут експерти будуть давати висновки лише про цінність колекційних предметів. Після подачі декларації і проходження такої оцінки колекціонер враз стає «добросовісним» набувачем.

Текст законопроєкту, як «Голці» стало відомо від обізнаних джерел у парламенті, готували юристи народного депутата і знаного колекціонера Сергія Тарути. Це не під запис підтверджують парламентські колеги Тарути, який сам володіє артефактами трипільської та скіфської культур. Формально ж авторами ініціативи стали голова гуманітарного комітету – Микита Потураєв та голова екологічного комітету Олег Бондаренко. Власне, Потураєв також підтвердив, що «юристи Тарути були долучені до підготовки».

Треба зазначити, що ця ініціатива на руку і ворогу. Наразі Україна на міжнародному рівні вимагає повернення вивезених цінностей і спирається саме на те, що вони можуть бути виключно в державній власності. 

Депутат Потураєв визнає, що проєкт недосконалий і є всього лише робочою версією, яка має запустити дискусію в суспільстві після ратифікації Нікосійської конвенції – документа Ради Європи, спрямований на протидію злочинам проти культурних цінностей. 

Згідно з міжнародними зобов’язаннями, Україна має посилити кримінальну відповідальність за знищення культурної спадщини, яка є частиною стратегії національної безпеки держави. 

І держава виконує взяте на себе. На виконання цих міжнародних зобов’язань спрямований інший законопроєкт – ініціатива Володимира Зеленського №12309, яка пройшла перше читання і, зі слів Потураєва, може бути готова до розгляду Верховною Радою у другому читанні вже наступного року. 

Саме перспектива розгляду президентського законопроєкту може пояснити, чому активізувалися приватні колекціонери і з’явився новий проєкт 15436. Якщо його приймуть до того, як парламент проголосує за проєкт Зеленського, то утвориться шпарина, яка, на думку фахівців Інституту археології Національної академії наук України, може фактично прокласти шлях для легалізації археологічні предмети сумнівного походження у приватних колекціях.  

Проти «ініціативи Тарути» вже виступив не лише Інститут археології Національної академії наук, а й Національний музей історії України та Спілка археологів України.

Як чорний ринок живить приватні колекції?

Зараз будь-яка пам’ятка археології та археологічні предмети – власність держави. Ніхто не може мати предмети археології у приватній власності і передавати їх у спадок. Попри це є низка приватних колекціонерів, які мають те, чим закон не дозволяє володіти нікому. Колекції поповнюються зокрема і завдяки «чорним» археологам, які викопують і виставляють на продаж скарби, які мають культурну цінність.

Для таких копачів можливість заробити – вища, ніж історична цінність знахідок. У той же час для науки не так цінні самі експонати, як інформація про те, де вони були виявлені і які ще знахідки були поряд. Такі дані дослідники мають фіксувати у польовій та звітній документації. Якщо цього не зробили – наукова цінність втрачається безповоротно.

Один з сервісів, який функціонує онлайн і де можна зустріти цінні археологічні артефакти – «Віоліті». Соцмережі переповнені також групами шукачів археології та скарбів.

Простими словами законопроєкт 15436 – це спроба легалізувати результати діяльності «чорних археологів», які викопують цінні предмети із землі – власність держави – і далі продають їх у приватні колекції. Все що буде треба зробити колекціонеру для легалізації артефактів – заповнити форму декларації, яку затвердить уряд, подати її до Мінкульту і пройти експертизу. Це можна бути прийнятним, коли мова йде про картини, якими громадяни можуть володіти, але коли мова йде про об’єкти археології, які були і є державною власністю, це неприпустимо.

У подібний спосіб легалізація краденого відбулася з допомогою парламенту стосовно захоплених лісів та узбереж. Сталося це минулого року, коли Верховна Рада підтримала «закон Ігоря Мазепи». Документ запровадив зміни до Цивільного кодексу, які нібито приймали в інтересах добросовісних набувачів, які мали обнулили претензії до дерибанників лісів та узбереж, якщо з моменту відчуження пройшло 10 років.

У Інституті археології Національної академії наук звертають увагу на те, що запропонований алгоритм із декларацією про добросовісне володіння та експертизою – це шкідливий крок: «Проєкт залишає цю схему без запобіжників: навіть якщо під час експертизи виявлено ознаки незаконного походження предмета, жодних наслідків – відмови в реєстрації, вилучення, повідомлення правоохоронних органів – не передбачено. А оскільки декларування добровільне, воно не спонукає до чесності недобросовісних володільців – вигоду з нього мають лише ті, хто й так вирішив легалізуватися. По суті, це узаконення результатів грабіжницьких розкопок».

Ключовий автор законопроєкту Микита Потураєв пояснює, що держава не може володіти всією археологічною спадщиною і наголошує, що таких жорстких правил немає ніде: «Добре, що виникла ця дискусія. Є те, що хтось не одне покоління передає у спадок просто так. То у кого вони крали? На той час держави Україна не існувало, як і законодавства, яке діє сьогодні. Бачимо, що є дві різні точки зору і проблема не врегульована. І якщо не регулювати це питання, то у нас і далі буде процвітати чорний ринок і чорні колекції. Усе й далі буде в тіні. Має бути якась комісія, яка визначить, що є спадщиною національного чи локального рівня. Експерти мають відпрацьовувати питання легалізації колекцій. Я очікую, що замість того, щоб здійняти галас у соцмережах хтось таки підготує свою версію законопроєкту».

Щодо президентської ініціативи, то Потураєв твердить, що зараз комітет працює над складними поправками. Він переконаний, що до кінця року проєкт Володимира Зеленського має пройти комітет і її мали б розглянути пакетно разом зі змінами до Кримінального кодексу: «Ви знаєте, яка ситуація зараз в сесійній залі. Вболіваю, щоб вистачило голосів. Це наші міжнародні зобов’язання. Але те, що це ініціатива президента суттєво збільшує шанси».

«Голка» раніше писала про те, що з 2023 року «Слуги народу» за жоден законопроєкт не дали мінімально необхідних 226 голосів.

Від того, які правила гри затвердить парламент, залежить те, чи вдасться й надалі активним громадянам захищати археологічну спадщину. У Києві та на Київщині це, зокрема, Поштова площа із залишками вулиць часів Київської Русі, Китаїв із рештками давніх фортифікаційних споруд та Змієві вали – система давніх оборонних укріплень навколо Києва.

Як захистити артефакти, поки тривають суди?

Зараз на розгляді в судах є низка резонансних справ, зокрема щодо урочища Китаїв, яке намагається забудувати колишній заступник мера Києва Віталія Кличка – Ігор Ніконов (KAN Development), Ходосівського городища зі Змієвими валами та низка інших справ. 

Археолог Максим Левада, який став лауреатом Європейської премії археологічної спадщини 2025 року розповідає, що відбувається, поки судяться за урочище Китаїв: «Тут та й не лише тут намагаються працювати чорні копачі, але ми їм цього робити не даємо. Викликаємо поліцію.

Але знаєте, що мене дивує найбільше, що народний депутат Потураєв, автор нового законопроєкту, зібрав свого часу засідання комітету і замовив дослідження про те, що наші пам’ятки розграбовують. А тепер ми бачимо ось такий законопроєкт, який повністю нівелює роботу попередніх років самого ж Потураєва. Щоб ви розуміли масштаби, то частину колекції Тарути на кордоні затримала Служба безпеки України. Тому законопроєкт 15436 просто легалізує те, що легалізовувати не можна, бо ми втратимо не просто артефакти, а безцінні для прийдешніх поколінь знання».

Більше того, зараз у війну відбуваються так звані палеосафарі. За 2500 грн охочих вивозять на околиці столиці з металошукачами у пошуках артефактів часів Київської Руси та Другої світової війни. Археологи твердять, що так по суті громадян можуть штовхати на кримінальне правопорушення. Учасникам палеосафарі обіцяють, що знайдені артефакти вони зможуть забрати із собою.

Киянка Міа Кириленко звертає увагу на археологічний комплекс урочище Китаїв. Він, за її словами, перебуває під подвійною загрозою: і з боку забудовників, і з боку «чорних копачів».

«Поки територія урочища Китаїв не має належного балансоутримувача та ефективного органу управління з відповідним штатом фахівців, пам’ятка фактично залишається без належного захисту. Хтось має системно займатися її охороною, популяризацією, розробкою науково-проєктної документації, запобігати незаконним пошукам і розграбуванню археологічних культурних шарів та подальшій незаконній реалізації знайдених предметів. Сьогодні будь-хто може прийти сюди з металошукачем і шукати археологічні предмети. А кожна така знахідка, незаконно вилучена із землі, – це втрата частини нашої історії. Тому Китаєву потрібен не просто статус пам’ятки на папері, а реальна охорона і постійна робота держави щодо її збереження», – наголошує вона.

Для законодавчої гілки важливо під час напрацювання нових законопроєктів зважати на те, якою є судова практика. Прокуратура в судах відстоює предмети археології та землі археології, в яких зберігаються предмети археології. Без цих предметів земля б не мала такої цінності та режиму охорони і могла б вибувати з державної власності.

У Офісі Генпрокурора на звернення «Голки» відповіли, що з 2025 року вдалося виконати низку судових рішень: «Повернули у державну власність пів гектара земель у Києві, на яких розташовані пам’ятки археології національного значення «Культурний шар Города Ярослава», Державний історико-культурний заповідник «Стародавній Київ», а також територія, що входить до охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору, внесеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Право власності на ці ділянки зареєстровано за державою в особі Київської міської державної адміністрації. Також у державну власність повернуто 20 га, на яких розташовані пам’ятки археології місцевого значення «Поселення трипільської культури» (IV–II тис. до н. е.) та «Могильник Білогрудівської культури» (IX ст. до н. е.) на Вінниччині, що є цінними свідченнями давньої історії та культури. Захищено 2,8 га з пам’яткою археології поселенням «Нагіряни І» на Тернопільщині. За результатами виконання судових рішень припинено незаконно зареєстровані права комунальної та приватної власності на відповідні землі».

Офіс Генпрокурора у судовому порядку забезпечив захист інтересів держави щодо 892 предметів археології та культурних цінностей, які незаконно перебували у фізичної особи. Ці предмети охоплюють значний історичний період – від раннього залізного віку до доби Київської Русі та належать до різних історико-культурних періодів.

Верховний Суд виніс рішення у низці справ, які пов’язані із землями археології, – городище «Велике Ходосівське» на Київщині, Шаєрманівське городище на Харківщині, городище та літописне місто Дорогобужа на Рівненщині, поселення «Підкова», «Ялівщина», «Рудка-2» на Чернігівщині тощо. І у рішеннях суду чітко йдеться про те, що землі археології мають бути виключно державною власністю.

Суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Дмитро Гудима зазначає, що Верховний Суд сформував судову практику, спрямовану на збереження об’єктів археології через захист права держави на землі історико-культурного призначення, які є особливо цінними: «Вони включають як ті, на яких розташовані пам’ятки культурної спадщини, в тому числі пам’ятки археології, так і охоронювані археологічні території. Суд неодноразово констатував, що заволодіння землями, на яких розташовані пам’ятки археології є неможливим. Розташування цих земель вказує на неможливість виникнення іншого власника, ніж держава, а отже, і нового володільця. Зокрема, тимчасового володільця, яким є орендар».

Суддя наголошує: те, що багато пам’яток не мають встановлених меж історико-культурного зонування, не дає підстави стверджувати, що відповідна земельна ділянка, на якій розташована пам’ятка, не належить до земель історико-культурного призначення.

«Вказане також стосується відсутності проєкту землеустрою на земельну ділянку з пам’ятками археології, невнесення до Державного земельного кадастру меж такої ділянки із зазначенням обмежень щодо режиму її використання. Якщо цього проєкту немає, а в кадастрі відсутня вказівка на обмеження у використанні відповідної ділянки, то це ще не означає, що обмежень немає, і що ділянкою включно з пам’яткою археології може заволодіти приватний власник або орендар. У світлі практики Верховного Суду для збереження історичної пам’яті Українського народу та його культурної, зокрема археологічної, спадщини мав би відбуватися і розвиток законодавства. Тобто у напрямку посилення захисту територій археологічних пам’яток – поселень, городищ, безкурганних могильників, курганів тощо, охоронюваних археологічних територій, зон охорони, історичних ареалів населених місць, а також археологічного культурного шару та предметів археології», – зазначає Гудима.

Наразі проєкт Потураєва не єдиний, який спрямований на те, щоб археологічну спадщину неможливо було зберегти належним чином. Ще є проєкт Цивільного кодексу голови Верховної Ради Руслана Стефанчука. Цей документ у разі його прийняття визначає добросовісними власниками тих осіб, яким вдалося оформити і внести в Держгеокадастр інформацію про право власності на землі археології. Тобто якщо пам’ятки немає в кадастрі і комусь вдалося оформити право власності на таку ділянку – пам’ятку можна буде знищити.

Для розуміння у Держгеокадастрі на поточний момент є інформація про п’ять тисяч пам’яток з 65 тис. Таким чином є серйозний ризик для втрати 60 тис. пам’яток та ще більшої кількості артефактів.

По суті, Держгеокадастр мав би створити шар археологічних пам’яток, а президентський законопроєкт №12309 дає можливість захистити артефакти і виконати міжнародні зобов’язання України.