Три країни Європи підготували план мирних переговорів щодо України

Франція, Німеччина та Британія узгоджують формат майбутніх переговорів щодо України, побоюючись, що президент США Дональд Трамп спробує повністю відсторонити Європу від цього процесу. Про це пише «Главком» з посиланням на американське видання The New York Times.

Хто веде вперед у Європі

Франція та Німеччина відіграють провідну роль у формуванні спільної європейської позиції, тоді як Британія, за оцінкою видання, поводиться обережніше — частково через побоювання зашкодити стосункам із Трампом. Ця обережність описувалася ще за прем'єрства Кіра Стармера, який пішов у відставку 20 липня. Новий очільник британського уряду Енді Бернем уже заявив про підтримку України під час зустрічі із Зеленським у Портсмуті 27 липня.

Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц наголосив, що три країни діють «на пряме прохання України». «Британія, Німеччина та Франція тісно співпрацюють; це великі європейські держави», – заявив він, додавши, що питання про те, хто говоритиме від імені всього Євросоюзу, вирішать, коли переговори реально розпочнуться.

Британія, Франція та Німеччина – так зване «Е3» – вважають, що саме вони мають бути основними переговорниками на боці Києва, і є ядром «коаліції охочих», яка вже розробила варіанти гарантій безпеки для України на період після врегулювання. Водночас, за словами співрозмовників NYT, до процесу обов'язково мають бути залучені Польща, Італія та країни Північної Європи, а Євросоюз – поінформований і згодом підключений: менші держави, зокрема країни Балтії та Угорщина, не до кінця довіряють Німеччині й Франції право представляти їхні інтереси.

Чому Європа не хоче чекати на Вашингтон

За оцінкою європейців, будь-які переговори з Росією реалістично проходитимуть під проводом США, тому Париж, Берлін і Лондон тиснуть на Трампа й його посланців, аби ті активніше залучалися до діалогу з Москвою. Водночас питання Росії та повоєнного врегулювання, наголошують чиновники, надто важливі для Європи, щоб віддавати їх на відкуп непередбачуваній адміністрації Трампа. На думку директора дослідницького центру Carnegie Russia Олександра Габуєва, президент Володимир Зеленський прагне, щоб Європа мала своє місце за столом переговорів – адже саме Євросоюз, який ухвалив 21 пакет санкцій проти Росії та утримує основну частину заморожених російських активів, імовірно надаватиме Україні гарантії безпеки після будь-якого врегулювання.

Обережні контакти з Москвою і розкол у ЄС

У червні, коли Зеленський домагався підготовки до переговорів, президент Євроради Антоніу Кошта доручив своїй команді відкрити дипломатичний канал із Кремлем – його радник провів кілька контактів із наближеним до Путіна російським чиновником. «Ми не можемо покладатися лише на інших у тлумаченні російських послань – маємо самі доносити до Росії власну позицію», – пояснював Кошта. Водночас він визнав: переконливих ознак того, що Москва готова до предметних переговорів, поки немає.

У Кремлі на ці контакти відреагували роздратовано, звинувативши три європейські країни в тому, що вони «підштовхують Україну продовжувати війну проти Росії». Викликала суперечки ця ініціатива і всередині самого Євросоюзу: Франція та Німеччина розкритикували Кошту за перевищення повноважень, Австрія й Бельгія його підтримали, а країни Балтії назвали будь-яке наближення до Москви грою на руку Кремлю. Верховна представниця ЄС із закордонних справ Кая Каллас, своєю чергою, пояснювала, що Євросоюз не може бути нейтральним посередником, оскільки відкрито підтримує Україну, – але наполягала, що базові інтереси безпеки ЄС, зокрема питання санкцій і заморожених активів, мають враховуватися в будь-якій угоді.

Чого чекають від Кремля найближчим часом

Західні чиновники й аналітики очікують, що взимку війна стане ще руйнівнішою: Путін, за їхньою оцінкою, готує масштаніший наступ на українські позиції та цивільну інфраструктуру, тоді як Україна відчуває гострий дефіцит засобів протиповітряної оборони. Частина співрозмовників NYT допускає, що Кремль оголосить помірну, але непопулярну хвилю мобілізації – однак не раніше, ніж завершаться парламентські вибори до Держдуми 20 вересня. Дехто із джерел видання побоюється й гіршого сценарію: загнаний у кут Путін може спробувати ескалувати війну та перевірити на міцність солідарність НАТО, окрім гібридних атак у Європі.

Окремим орієнтиром NYT називає позицію Путіна щодо Донбасу: диктатор наполягає щонайменше на повному контролі над регіоном. Якщо Росії не вдасться досягти цієї мети до осені 2027 року, імовірність реальних перемовин, за оцінкою чиновників і аналітиків, зросте, – але ключові рішення щодо формату діалогу мають бути ухвалені заздалегідь.

Скептики застерігають від ілюзій

Не всі експерти поділяють оптимізм щодо європейської ініціативи. Німецький депутат і фахівець із безпеки Норберт Реттген вважає, що за нинішньої незацікавленості Путіна європейці радше видають бажане за дійсне: «Рано чи пізно Європа має бути за столом, бо на кону – безпека Європи, яку Вашингтон уже не вважає життєво важливим американським інтересом», – каже він, додаючи, що поки Путін бачить вигоду в тому, щоб розколювати Захід і вести справи з Європою через Вашингтон. Директор аналітичного центру ECFR Марк Леонард називає відсутність прямих каналів Європи з Росією з моменту вторгнення 2022 року «майже злочинною бездіяльністю». А колишній німецький дипломат Ганс-Дітер Лукас, який брав участь у переговорах щодо ядерної угоди з Іраном, застерігає: Європі не можна повторити ситуацію листопада 2025 року, коли Трамп і його посланець Стів Віткофф представили початковий «мирний план» із 28 пунктів без реальної координації з європейцями.