Український КАБ уже готовий до бою: розробники розповіли, як створювали "Вирівнювач"

Україна тривалий час була змушена протистояти російським керованим авіабомбам, не маючи власної симетричної відповіді. У 2024 році українська команда поставила собі практичне завдання — створити власний керований авіаційний боєприпас, який дозволив би військовим виконувати бойові завдання незалежно від іноземних постачань. Так з’явився «Вирівнювач» — українська керована авіаційна бомба з бойовою частиною масою 250 кг, розроблена компанією DG Industry за підтримки оборонного кластера Brave1. У травні 2025 року після серії успішних випробувань розробники перейшли до виготовлення перших зразків і масштабування виробництва. У травні 2026 року стало відомо, що боєприпас пройшов випробування та готовий до бойового застосування, а Міністерство оборони закупило першу експериментальну партію.

В ефірі Армія FM про створення «Вирівнювача», найскладніші етапи розробки, українську компонентну базу, інтеграцію з літаками, випробування та подальше масштабування розповіли керівник напряму оборонних технологій Brave1 Ярослав Вінницький та директорка з маркетингу DG Industry Валентина. Водночас значна частина характеристик і деталей бойового застосування залишається закритою.

— У який момент стало зрозуміло, що Україні потрібно створювати власну керовану авіабомбу?

Валентина: У 2024 році наша команда поставила собі доволі практичне запитання: що буде, якщо зупиняться поставки іноземного озброєння? Нам потрібно мати власні вироби, які здатні допомогти нашим військовим виконувати бойові завдання незалежно від іноземних поставок. Саме тому тоді й виникло рішення створити власний КАБ.

Ярослав Вінницький: Важливо мати незалежність і розвиватися в кожному домені, в кожному класі, щоб, по-перше, мати перевагу над ворогом і бути на крок попереду. По-друге, мати власну зброю, яка контрольована, може швидко модернізуватися й адаптуватися під потреби поля бою.

— Якою була точка відліку цього проєкту? Була конкретна проблема на фронті?

Валентина: Загалом у травні 2025 року після серії успішних випробувань ми прийшли до рішення, що потрібно продовжувати роботу над проєктом, і перейшли до виготовлення перших зразків та нарощування виробництва. Звичайно, це не був швидкий процес. Паралельно тривав процес удосконалення виробу, доопрацювання певних рішень, який фактично триває й надалі.

— А коли вперше зрозуміли, що розробка справді працює і з неї може вийти серійний виріб?

Валентина: Саме в травні 2025 року, після серії успішних випробувань.

Ярослав Вінницький: З боку Brave1 ми намагаємося підтримувати розробки на найбільш ранніх стадіях, тому що це як мінімум дає надію на те, що можна досягти результату. Ще з 2024 року, з самого початку, ми вже працювали та підтримували цю розробку. Був шанс, що вона дійде до кінця і підтвердить свої характеристики, але також був шанс, що це займе значно більше часу.

— Що в українській керованій авіабомбі виявилося найскладнішим із технологічного погляду?

Валентина: Головною складністю було поєднання декількох критично важливих факторів: швидкості, високих перевантажень та інтеграції з літаком. Це саме той тип системи, в якому навіть міліметри мають критичне значення, а правильно підібрані компоненти дійсно впливають на ефективність і стійкість конструкції. Ще одним викликом була відсутність двигуна, оскільки в такому випадку керування відбувається за рахунок власної енергії, інерції та аеродинаміки. Відповідно, це потребує точних розрахунків, стійкої конструкції та величезної кількості випробувань.

— 250 кг бойової частини — це принциповий вибір під конкретні цілі?

Валентина: Ні, це не був принциповий вибір під конкретні цілі. Ми прив'язувалися до стандартних авіаційних бомб, на базі яких уже створювався керований боєприпас. Загалом авіаційні бомби бувають вагою 250 і 500 кг. Ми прийняли рішення починати з меншої ваги. Щодо цілей, ця бомба здатна вражати наземні цілі противника з відомими координатами: техніку, командні пункти, інженерні споруди чи стратегічно важливі об'єкти.

— Наскільки «Вирівнювач» відрізняється від російських аналогів — не лише за характеристиками, а й за філософією застосування?

Валентина: Якщо дивитися конструктивно, виріб відрізняється як від російських, так і від іноземних аналогів. Під час розробки ми досліджували існуючі вироби, враховували реальний бойовий досвід і фідбек військових. Тож наш виріб містить у собі всі переваги існуючих рішень, плюс враховує їхні недоліки. Щодо філософії застосування, вона дійсно відрізняється, але ця інформація має обмежений доступ, тому ми нею не ділимося.

— Чи вдалося перевершити початкові технічні завдання?

Валентина: Якщо чесно, говорити про перевершення технічних характеристик початкового завдання поки ще рано. Ми не досягнули в повній мірі тих результатів, які планували. Зараз маємо певний робочий результат, який дозволяє використовувати виріб, але це не наша кінцева точка. Нам ще працювати й працювати далі. Маємо чітке розуміння, куди рухатися, щоб досягнути саме тих показників і характеристик, які ми закладали початково.

Ярослав Вінницький: Сам КАБ — це не про один виріб, це загалом про технологію, яка з'явилася в нашій країні. Вона продовжить розвиватися, і її застосування може використовуватися в різних типах та розмірах. Дуже важливо, що ми цю технологію опанували. Це додаткові спроможності і для виробників, і для війська.

— Що сьогодні є головним обмеженням дальності «Вирівнювача»?

Валентина: На мою думку, сьогодні найбільшим обмеженням є саме система ППО ворога. Ешелонована система ППО найбільше впливає на можливість застосування в визначених районах ураження. Зараз існують різні алгоритми та методи, які враховують ці фактори, але про них ми сьогодні не говоримо.

— Чи вдалося отримати дальність, яка дозволяє літаку-носію не заходити в найбільш небезпечну зону російської ППО?

Валентина: Якщо коротко, то так, вдалося. Але ми не стоїмо на місці й продовжуємо вдосконалювати систему.

— Під які літаки інтегрований «Вирівнювач»?

Валентина: Загалом це інтеграція під тактичну авіацію. Зараз це українські літаки, але в майбутньому виріб можна інтегрувати і під закордонні літаки.

Ярослав Вінницький: Процес адаптації можливий.

— Наскільки точним є цей боєприпас? І чи є різниця між точністю на випробуваннях та в реальних бойових умовах?

Валентина: Він доволі точний, хоча й тут ми не називаємо конкретних цифр. Так, різниця між випробуванням і реальним бойовим застосуванням є. Це пов'язано з тим, що КАБ працює в умовах, перенасичених різними радіоелектронними завадами, які впливають на точність. Проте наша команда постійно вдосконалює систему, щоб вона з кожним разом ефективніше показувала себе саме в бойових умовах.

Ярослав Вінницький: Дуже важливо адаптувати виріб. І те, що ця технологія українська, дозволяє дуже швидко проходити це коло оновлення. Це постійна боротьба з ворогом: на кожну дію з іншої сторони з'являється протидія, і треба бути на крок попереду, щоб як мінімум зберігати характеристики точності та дальності, які вже досягнуті, з урахуванням можливого збільшення засобів протидії.

— Скільки часу минуло від ідеї до першого готового виробу?

Валентина: Від ідеї до першого робочого зразка в нас пройшло 17 місяців. Але важливо розуміти, що це не був просто шлях за планом від одного пункту до наступного. Протягом цього часу виникали різні виклики. Щось працювало не так, як планували, щось треба було доопрацювати, щось змінити. Фактично команда працювала в режимі: створили — протестували — доопрацювали — спробували ще раз. При цьому команда працювала без вихідних майже для того, щоб максимально швидко пройти цей шлях і досягти результату. Думаю, саме такий темп роботи, шалена мотивація і велика кількість випробувань дійсно вплинули та трохи скоротили цей шлях від ідеї до першого зразка.

— Що можна розповісти про випробування «Вирівнювача»?

Валентина: Спочатку випробування не були бойовими, а потім ми перейшли до бойових. Але деталі бойового застосування ми не коментуємо.

— Якою була роль Brave1 у цьому проєкті? Це був майданчик, який допоміг знайти розробників, чи ви реально впливали на те, якою має бути керована авіабомба?

Валентина: Brave1 дійсно мав вплив, але тут важливо згадати також про вплив Міністерства оборони, Генерального штабу та Повітряних сил. Усі ці структури допомогли провести перші випробування і загалом налагодити процес тестування. Ідеться не конкретно про тестування, а саме про процес підготовки, безпекові питання, взаємодію з пілотами та інші моменти, про які команда могла просто не знати. Без цієї підтримки ми б не отримали ті можливості й умови для випробувань, які мали, і, відповідно, не вдалося б пройти цей шлях так швидко та отримати ті результати, які ми зараз маємо.

— Чи були моменти, коли проєкт могли закрити або суттєво змінити?

Валентина: Таких моментів не було. Це пов'язано з тим, що команда чітко розуміла, який результат хоче отримати в майбутньому. Дійсно, траплялися певні виклики, щось змінювали, але допрацьовували й рухалися далі. Також впливала велика мотивація команди отримати певний результат. Тому, думаю, і не було переломних моментів — просто поступово рухалися далі.

— Якою була участь Brave1 у розробці та випробуваннях?

Ярослав Вінницький: КАБ — це капіталомістке рішення, яке вимагає тривалих інвестицій та R&D. Важливо, що гранти та загалом допомога Brave1 дозволяють розвиватися і таким рішенням, а не лише маленьким стартапам. Щодо участі в розробці та випробуваннях, тут ми дійсно працювали пліч-о-пліч із виробником. Треба розуміти, що в такому класі держава це робила вперше. Тому було доволі багато питань. Повітряні сили, Міністерство оборони, Генштаб, Brave1 і виробник — усі разом працювали над кожним кроком. Ми вирішували завдання, пов'язані з тестуванням, бюрократичною частиною оформлення випробувань, кодифікацією. Окрім того, що держава набувала спроможності в арсеналі додаткового класу озброєння, вона отримувала досвід того, як із таким класом працювати, як його випробовувати та як ставити на озброєння.

— Чи ведете документування процесу створення «Вирівнювача» — зйомки, фотографії, бекстейдж?

Валентина: Загалом ми нотуюємо та записуємо якісь моменти, щось знімаємо, щось фотографуємо. А щодо ідеї випустити фільм — подумаємо. Це доволі цікава ідея.

Ярослав Вінницький: Насправді окремого треку по фільмуванню у виробника немає. У нас теж. Коли проходять якісь випробування, усі, хто до них долучений, настільки занурені в процес, настільки переживають і працюють саме з випробуванням, що часто забувають зробити фото чи щось зафільмувати, тому що вся концентрація на самих випробуваннях. Для цього мала б бути спеціально навчена людина.

— Які інженерні рішення або технології народилися під час створення «Вирівнювача»?

Ярослав Вінницький: Я вже частково говорив про це: це не тільки розробка одного певного виробу. Це набуття спроможності працювати з таким класом і типом виробів, із планеруванням. Навіть пропрацювання роботи всіх систем одночасно — це теж певне здобуття, і цей досвід може надалі використовуватися в інших доменах.

— Яка частина компонентів «Вирівнювача» українського виробництва? Чи вдалося уникнути критичної залежності від іноземних комплектуючих?

Валентина: Усе — від крил до програмного забезпечення польотного контролера — розроблено в Україні. Це, звичайно, крім чипів і мікросхем. Якщо говорити про компонентну базу, то близько 90% — це українські, європейські та американські комплектуючі. Загалом критичної залежності від іноземних комплектуючих нам вдалося уникнути. Водночас у найближчих планах — локалізація виробництва.

— Скільки коштує одна українська керована авіабомба «Вирівнювач»?

Валентина: Точну ціну «Вирівнювача»ми не озвучуємо, але він втричі дешевший за JDAM.

— Після яких випробувань КАБ визнали готовим до бойового застосування? Що перевіряли найжорсткіше?

Валентина: Перше — це міцність конструкції. Оскільки це авіаційна бомба, конструкція має витримувати високі навантаження. Відповідно, вимоги до цієї конструкції ставилися близькі до вимог міцності літака. Друге — це точність. Потрібно було провести величезну кількість випробувань, щоб побачити й показати, як поводиться виріб у різних умовах. Але робота над точністю, проведенням випробувань та удосконаленням виробу не зупинилася і після того, як виріб став готовим до бойового застосування.

— Чи траплялося під час випробувань, що «Вирівнювач» поводився зовсім не так, як розраховували інженери?

Валентина: Так, звичайно, такі випадки траплялися. Процес розробки не ідеальний, і дійсно іноді виникають моменти, коли щось працює не так, як ти плануєш. Це нормальний процес розробки. Головне — виявити ці моменти під час випробувань, знайти причину і швидко це виправити.

Ярослав Вінницький: R&D — це не складання конструктора, коли всі деталі вже є і їх просто треба скласти. Це складання конструктора, в якому ще немає всіх деталей. Під час розробки виникають, умовно кажучи, творчі кризи, коли якесь питання незрозуміло як вирішувати. Доводиться пробувати різні способи, різні концепції та шукати, яка саме спрацює. Не завжди є впевненість, що рішення буде знайдено швидко. При розробці «Вирівнювача» теж було декілька моментів, коли певні характеристики не досягалися з першого разу. Але фокусна робота допомогла розробнику прийти до результату.

— Над чим команда працює зараз?

Валентина: Загалом зараз наш основний фокус — це масштабування виробництва. «Вирівнювач» створювався одразу з урахуванням масштабування, з обмеженою кількістю спеціалізованого обладнання. Проте масштабування — це не лише про нарощення самого виробництва. Це також про розбудову інфраструктури та процеси навколо цього. Відповідно, це зараз основний фокус і план нашої команди на найближчий час.

— Чи може «Вирівнювач» стати не одиничним проєктом, а цілим сімейством боєприпасів різної дальності та потужності?

Ярослав Вінницький: Я вже про це говорив: це набуття певної спроможності, яка точно буде набувати різних варіантів застосування, вирішувати різні завдання та проблеми, працювати по різних типах цілей. Як казав Михайло Федоров на заході Advantage, вже вісім виробників працюють над КАБами. Відповідно, ця історія буде розвиватися, і, думаю, буде цілий клас таких засобів.

— Що б ви хотіли сказати через рік, коли ми знову зустрінемося в студії Армія FM?

Валентина: Думаю, це питання більше до військових, які безпосередньо застосовують ці технології. Ми як виробник зазвичай утримуємося від таких оцінок. Наша задача — створення та удосконалення виробів саме під потреби військових і реалії фронту. А оцінювати технології мають саме ті, хто їх застосовує. Тому ми б теж хотіли через рік дізнатися від військових фідбек — як саме наші технології та вироби вплинули на ситуацію на фронті.

Ярослав Вінницький: Українські технології розвиваються, можливо, навіть швидше, ніж нам здається. Якщо ретроспективно подивитися, де ми були рік чи два тому, то насправді робимо доволі великі кроки за короткі терміни. Тому, думаю, і через рік ситуація на полі бою, розвиток виробників та спроможностей приведуть нас у нову, більш прогресивну точку. З боку Brave1 у нас є пріоритетні напрямки — те, що ми разом із силами безпеки й оборони вже зараз визначили як те, куди маємо рухатися. Вони є частиною нашої грантової програми Brave1, конкурсів та міжнародних програм. Розробники можуть із цим ознайомлюватися, брати участь і рухатися за пріоритетними напрямками.

— Що для вас особисто означає поява української керованої авіабомби, коли ви бачите, як російські КАБи руйнують українські міста, селища та позиції?

Валентина: Насамперед це про вирівнювання наявності такої зброї і, відповідно, можливості вирівняти ситуацію на фронті. Також це про розширення можливостей і додаткові переваги для наших військових для виконання різних завдань і, відповідно, збереження більшої кількості життів.

Ярослав Вінницький: Наші емоції такі ж самі, як і у всього населення України. Окрім того, що ми виконуємо певні функції на підприємствах та в установах, ми так само вболіваємо. Дійсно дуже важливо мати відсіч рівну, а ще краще — на рівень вище. Тому будь-яка перевага завжди в плюс.