"Якщо ти мене побачиш - плач!" - з обмілілих річок Європи знову з'явилися "камені голоду"

Через спеку Європа отримала найбільшу за багато років гідрологічну кризу, яка б'є по судноплавству, енергетиці, сільському господарству, екосистемам і навіть історичним об'єктам. Коротко про – про те, як природа та людська безладність поставили сучасних європейців на межу виживання.

А що сталося?

Сталося те, про що говорили давно та набридливо – зміна клімату. У топку цього явища олійки підлили люди зі своєю антропогенною діяльністю - і в результаті відбувається катаклізм. Не перший, звісно, ​​але й не останній в історії людства.

Спека стала основним елементом неприємностей у Європі. Сюди ж додалися і тривалий дефіцит опадів, і посилене випаровування, і нестача снігу взимку та навесні, і виснаження запасів води у ґрунті, ґрунтових водах, озерах та водосховищах.

Зазвичай європейські річки «годуються», в основному, снігом, що тане з Альп, їх називають «природним банком води». Якщо взимку випадає мало снігу, навесні річки певний час можуть виглядати нормально завдяки дощу, але влітку виявляється, що запас талої води практично вичерпаний.

Власне, це і сталося у 2026 році: безсніжна зима призвела до того, що влітку річковий стік виявився значно нижчим за норму.

Здрастуй, транспортна кризо!

Пересохлі річки в Європі перетворили кліматичну проблему на економічну. Наприклад, на Рейні в Німеччині під загрозою судноплавство – з'явилося дуже багато мілководних ділянок. А Рейн – це одна із найважливіших транспортних артерій європейської промисловості. Тому частина вантажів вже переводяться з барж на залізницю або автотранспорт (і для заміни однієї баржі можуть знадобитися до 150 вантажівок).

При цьому Німеччина вже понад 30 років знає про проблему мілководної ділянки на Рейні біля Кауба. Ще 1992 року влада обіцяла поглибити фарватер, проте до нього руки так і не дійшли. Зараз спантеличені німці знову обіцяють «поглибити та розширити» частину Рейну… до 2033 року.

В Італії басейн річки По – один із головних сільськогосподарських регіонів Європи. Запаси води в басейні та пов'язаних з ним альпійських озерах досягли критично низьких значень. Альпи не встигають заповнювати дефіцит води, і фермери вже змушені залишати частину полів без води, щоб зберегти хоча б урожай, що залишився.

У Польщі рівень Вісли в липні опускався до 19 см, коли зазвичай було приблизно 230 см. 7 серпня польська служба гідрології вже повідомляла про найнижчий рівень, що зареєстрований на варшавській ділянці. З русла показалися величезні піщані мілини і затонулі предмети.

Німецько-чеська річка Ельба також входить до найбільш постраждалих великих річок. Її нинішнє обмілення особливо цікаве не лише з гідрологічної точки зору: при низькій воді знову стають видні історичні позначки посух, включаючи знамениті "камені голоду".

Одна із найбільших приток Дунаю - Тиса - також зазнає наслідків екстремального маловоддя в Центральній Європі. Тут особливо важливо, що проблема Тиси не існує окремо: падіння рівня цілого каскаду приток посилює кризу головного русла Дунаю.

Дунай, Дунай…

З Дунаєм ситуація ще серйозніша. У Румунії через екстремально низький рівень води довелося зупинити обидва реактори АЕС у Чернаводе. Ці два блоки станції забезпечують до 20% електроенергії країни. Уряд оголосив енергетичну надзвичайну ситуацію на серпень, а зупинка реакторів вже створює проблеми для сусідньої Молдови, яка дуже залежить від імпорту румунської електроенергії.

Влада намагалася буквально вичавити з річки останні доступні сантиметри води. У руслі підривали кам'яні перешкоди, проводили роботи з поглибленням дна, встановлювали конструкції із наповнених каменем барж, щоб підняти рівень води біля насосів АЕС. Але в результаті цього виявилося замало.

В Угорщині ситуація з АЕС «Пакш» також стала надзвичайною. Її потужність на початку серпня впала приблизно до 10% від номінальної. Угорський уряд зараз розглядає будівництво спеціальної перемички на дні річки, яка має підняти рівень води приблизно на 1,2 метри. Але робиться все так само неспішно...

Знахідки з минулого

Коли Дунай обмілів, з води з'явилися об'єкти, які десятиліттями чи навіть століттями ніхто не бачив.

Так, у Сербії на дні показалися німецькі військові кораблі часів Другої світової війни. У районі Прахово видно корпуси суден, затоплених німецьким флотом у 1944 році під час відступу. Деякі з них потенційно досі містять боєприпаси та вибухівку.

І це не є унікальним явищем цього року. Практично ті самі кораблі було видно під час посухи 2022-го. Тоді вода в Дунаї опустилася до одного з найнижчих рівнів майже за сторіччя, а на поверхню вийшли понад 20 німецьких суден, що затонули.

Цього року такі знахідки з'являються також в інших країнах басейну Дунаю. З води показуються старі судна, залишки інфраструктури, військові артефакти та навіть людські сліди минулих епох.

У 2022 році, наприклад, в Іспанії знову з'явилося ціле затоплене галісійське містечко Асередо: його вулиці, будинки та церква стали практично видимими.

А цього року в Римі з річки Тибр з'явилися руїни античного мосту – через обмілення річки біля замку Святого Ангела.

Річка попереджає людей

У Центральній Європі існують так звані Hungersteine ​​– «камені голоду». Це велике каміння в руслах річок, на яких люди кілька століть тому відмічали надзвичайно низький рівень води. Позначки вказували не просто на проблеми з судноплавством, а свідчили про посуху, поганий урожай, нестачу продовольства, зростання цін та голод.

Найвідоміший «камінь голоду» знаходиться на Ельбі біля чеського Дечина. На ньому висічено похмуре попередження: "Якщо ти мене побачиш - плач". Камінь фіксував рівні води під час історичних посух: збереглася дата 1616, а сліди більш ранніх позначок відносяться, імовірно, до 1417 і 1473 років. Пізніші позначки відносяться до посушливих років XVIII–XIX століть.

Але Дечин – далеко не єдине джерело цієї інформації. Такі ж камені існували на Ельбі, Дунаї, Драві та інших річках Центральної Європи. У Будапешті на Дунаї зберігся так званий Ínség-szikla («камінь голоду»), який з'являється за дуже низького рівня води. На Драві біля Марібора зберігся камінь із позначкою 1834 року.

Особливо цікава Ельба: дослідники знайшли на її «камені голоду» відмітки посушливих років починаючи як мінімум з 1616 року, а деякі старіші позначки відносяться до 1417 і 1473 років, хоча частина стародавніх написів була знищена або стерта.

Неприємні наслідки

Пересихання європейських річок веде до зменшення кількості води у них. Чим менше води – тим вища її температура. Чим тепліша річка, тим менше кисню в ній розчиняється. Для риби та інших водних організмів нестача простору та води створює додатковий стрес: знижується площа їх проживання, пересихають дрібні притоки та заболочені території, порушується міграція риби. Одночасно збільшується концентрація забруднюючих речовин, тому що їх доводиться розчиняти у меншому обсязі води.

З берегами теж проблеми: після тривалої посухи пересохлий ґрунт гірше вбирає воду, рослинність пошкоджена, а екстремальні опади можуть швидко стікати поверхнею. Тому Європа отримає спочатку кілька тижнів майже без води, а згодом – раптову повінь.

Можна запитати себе: ну раніше ж якось виживали? Є ще одна важлива відмінність від тих часів - температурне тло. Європа переживала дуже сильні посухи, коли не було антропогенного глобального потепління. Зараз більш висока температура означає більше випаровування, більш швидке висихання грунту і більшу потребу рослин у воді.

Європейське агентство з навколишнього середовища чітко попереджає: через потепління на континенті стрімко висихають річки, озера та ґрунти, а сезонний дефіцит води торкнеться не менше 30% території ЄС, що значно знизить можливості сільського господарства, гідро- та теплової енергетики. Тож зараз не просто спекотно і річки висихають, зараз тривожно: Європа вже не може гарантовано розраховувати на постійну воду – доведеться нарешті щось вирішувати.