"Посадіть до собачої будки": шокувальна історія 44-річної киянки, чий крик про самотність сколихнув соцмережі

У Києвіприкута до ліжка жінка попросилася до притулку для тварин Дзвінок, який спантеличив навіть досвідчених волонтерів, надійшов до одного з київських притулків для тварин. 44-річна Марина розповіла, що через хворобу прикута до ліжка й перебуває у повному відчаї. Єдиною її розрадою залишається кішка Аліса, а вижити допомагає сусідка.

Про цей випадок розповіла власниця притулку для тварин з інвалідністю Ольга Добренко. У Мережі сотні людей відгукнулися з бажанням допомогти немічній жінці.

«Готова жити з тваринами, аби тільки не в самотності»

Ольга Добренко зізнається: коли підняла слухавку, очікувала почути звичне прохання про прилаштування чотирилапого.

«Коли Марина мені зателефонувала, то я подумала, що вона хоче прилаштувати тварину до притулку. Але Марина, плачучи, сказала, що до притулку хоче сама — мовляв, готова жити разом із котами чи собаками. Вона не може ходити, має діагноз з ускладненнями — туберкульоз хребта. У жінки були такий відчай і депресія, що вона попросилася взяти її жити з тваринами. Від почутого в мене був ступор. Ми поговорили з Мариною, і вона попросила написати про неї. Вона розповіла, що дуже любить тварин і якщо переїжджатиме кудись, то тільки з кішкою Алісою, нікому її не віддасть. Тому я вирішила надати цій історії розголосу», — розповідає ТСН.ua Ольга Добренко.

За словами Ольги, вони спілкувалися телефоном кілька разів за три дні, після чого депресивний настрій Марини поступово зникав. Жінка поводилася абсолютно адекватно, надсилала власні фото та була щиро вдячна за підтримку. Волонтерка опублікувала допис про неї у соцмережах.

Інвалідний візок, який не поміщається в ліфт

Марина розповіла Ользі, що соціальні працівники та лікарі її не відвідують, а нещодавно наданим інвалідним візком користуватися важко.

«Їй надали інвалідний візок, тільки він завеликий і не поміщається до ліфта. Щоб потрапити до кабіни, доводиться відкручувати одне колесо, а потім на першому поверсі знову його прикручувати. Тільки так жінка може виходити на прогулянки та потрапити, наприклад, до магазину чи аптеки», — переповідає слова киянки Ольга.

У такому стані жінка перебуває вже три роки. Єдина її опора у повсякденні — сусідка Олена.

«За Мариною доглядає її сусідка Олена. Раз на день вона знаходить час, щоб її відвідати — погодувати, помити, нагодувати кішку Алісу. До речі, кицьку Марині принесла Олена, щоб тій було не так сумно і хтось бігав по кімнаті. Сама ж Олена доглядає за чоловіком після інсульту. Але обходити двох лежачих їй дуже складно», — додає Ольга Добренко.

Мрії про соціум та власну справу

Попри важку ситуацію, Марина прагне жити повноцінним життям. Вона майструє прикраси з натурального каменю й показала фото своїх робіт зоозахисниці.

«Прикраси справді гарні. Марина мріє потрапити до пансіонату, де мешкають інші люди. Вона розповідала мені, що навчить сусідок плести браслети й таким чином вони зможуть заробляти додаткові кошти на ліки та памперси. Тобто людина прагне кращого, вона хоче жити, незважаючи на свій діагноз. Марина каже, що їй дуже хочеться бути між людей — спілкуватися, щось разом робити, товаришувати. У своїй квартирі вона дичавіє і, вибачте, чекає на сусідку як на сонце, бо вона хоч з нею поговорить. Ну хіба від такого життя не буде відчаю й бажання жити з собаками?», — зазначає Ольга.

Жінка мешкає в Оболонському районі столиці. У розмові з волонтеркою вона зазначала, що діти не мають змоги їй допомагати, тому хотіла б здавати квартиру й за ці кошти жити у приватному пансіонаті.

«Це особисте життя, тому я детально не розпитувала про стосунки з дітьми, бо в житті всяке трапляється. Про дітей Марина сказала мені коротко — не можуть їй допомагати. Марина розповідала, що хотіла б потрапити до приватного пансіонату, а не до державного, бо наслухалася історій про тамтешні умови. У неї була ідея здавати квартиру, а на ці кошти отримати місце в пансіонаті. Власне, наша розмова завершилася тим, що я поділилася з нею контактами такого закладу», — розповідає зоозахисниця.

Раптове зникнення та перевірка соцслужб

Після того, як Марина погодилася поспілкуватися з представниками приватного закладу та журналістами, вона раптово перестала виходити на зв’язок.

На публікацію в Мережі відреагували мерія та Управління соціального захисту Оболонського району. Фахівці виїхали за адресою проживання жінки.

«Жоден із контактних номерів — ні матері, ні доньки — не відповідав. На місце, де проживає жінка, виїхали представники соцслужб, але двері їм ніхто не відчинив. Опитані сусіди розповіли, що попередньо жінка проживає у квартирі з чоловіком, який веде асоціальний спосіб життя, а її донька мешкає в селі. Соціальні працівники залишили жінці контактний номер для зв’язку. Сусідка, яка доглядає за жінкою, теж не відчинила двері», — повідомили в ТСН.ua у Територіальному центрі соціальної допомоги Оболонського району.

Ясність в ситуацію вдалося внести згодом, коли за адресою приїхала 25-річна донька Марини — Ярослава. Вона разом із соціальними працівниками зайшла до помешкання.

«Квартира чиста, неприємних запахів там немає, жінка доглянута та охайно вдягнута — із зачіскою та манікюром. Жінка вибачилася перед донькою, мовляв, вона була у пригніченому психологічному стані і їй потрібно було з кимось поговорити, тому і набрала притулок», — розповіли ТСН.ua представники центру.

Там додають: жінка стверджує, що її слова були дещо перекручені у дописі, а донька насправді за нею доглядає. Також пояснила, чому понад добу не відповідала на дзвінки — вона остерігається незнайомих номерів.

«Донька жила у селі, бо у матері з’явився чоловік, а він доньці не подобався, вона з ним не могла вжитися, тому і переїхала. Зараз чоловік пішов від Марини, і донька каже, що переїде до матері, щоб доглядати за нею кожен день. Обоє запевняють, що відносини у них хороші», — пояснюють у Територіальному центрі.

Версія доньки: перепади настрою та любов

Ярослава, у коментарі ТСН.ua розповіла свою версію подій, зазначаючи, що під час дзвінка до притулку її просто не було поруч через роботу.

«Мама, коли знервована, може телефонувати кому завгодно. На жаль, мене у цей момент не було вдома. Я до неї приїжджаю, я їй допомагаю. Є можливість скинути гроші — надсилаю. За нею доглядав її чоловік, любов її. Він її не витримав і кудись пішов. Вона залишилась сама, от і подзвонила… Я не могла у цей час приїхати, бо працювала», — розповідає Ярослава.

Донька визнає, що стосунки між ними бувають натягнутими, але заперечує звинувачення в неналежному догляді.

«Вона мене нікуди не виганяє, і я її нікуди не виганяю. Але щоб я її залишила неприбраною, чи у чомусь обділила, то такого не було. Нам допомагає сусідка Олена, у неї теж лежачий чоловік. Я можу їй довіритись і попросити подивитись за мамою, але у той вечір у неї не вийшло зайти, а мама через її перепади настрою почала дзвонити, щоб її «посадили до собачої будки». От так і вийшло, як вийшло. Я вже вибачилась перед соцпрацівниками, бо розумію, як це все збоку виглядає», — каже Ярослава.

Що каже сама Марина: панічна атака від самотності

Жінка розповіла свою історію. Каже, що не ходить вже понад три роки. А стала інвалідом через те, що її вдарив чоловік, з яким вони прожили разом дев’ять років.

Юрій вдарив її по хребту, після чого хвороба — туберкульоз хребта — почала прогресувати. Марина каже, що пробачила чоловіка, бо потребувала догляду, а він обіцяв, що «не залишить і буде поруч до кінця». У цей період у Марини померли мати та батько. Тож вона далі жила з Юрієм, але, як каже жінка, він випивав та залишав її.

Десять місяців тому вони з чоловіком розійшлися. Але він не зжився зі своєю новою пасією і подзвонив Марині, сказав, що готовий повернутися і все буде добре.

«Ми поговорили з дітьми — вони поїхали жити під Київ, звідки родом зять. Їм теж потрібен відпочинок, адже вже третій рік мною опікуються. Ми роз’їхалися. Все було добре два місяці. А на цьому тижні, чоловік отримав зарплату і на вихідних почав випивати, а потім пішов на роботу і пропав, не телефонував. Потім прийшов пізно і п’яний. Ми не сварилися, але виявилося, що і з моєї картки зникли гроші, він їх витратив, а потім знову пішов і пропав. Я знаю куди — до іншої жінки. Все це збіглося в один момент і на мене напала моментальна паніка», — розповідає ТСН.ua Марина.

Жінка зателефонувала до притулку через відчай, який її охопив: вона безпомічна у квартирі, чоловік пішов, донька за містом, сусідка у той вечір не прийшла.

«Все якось збіглося в моменті. Почалася істерика та паніка, а ще мене доймав пролежень на спині. Я набрала у пошуку «притулок» і зателефонувала на перший номер, який висвітився, а виявилося, що це притулок для тварин. Я розмовляла з Ольгою, попросила її про допомогу, розповіла, що лежача та про свій діагноз, обставини. Вона мені сказала, що не може мене поселити, оскільки у неї притулок для собак. Я вибачилася і пояснила, що дуже розгублена і не знаю, що мені робити. Попросила її номер соціальної служби або пансіонату, бо ніяких номерів не маю. Ольга пообіцяла допомогти і сказала, що спробує щось зробити. Я надіслала їй свої фото, але не думала, що це буде пост у мережі. Мабуть я дуже довірлива. Що Ольга написала я не читала, але не думаю, що щось погане. Словом, якось так все збіглося в одну купу», — розповідає Марина.

Вона розповідає, що не брала телефон, бо він був на зарядці і впав між столом та ліжком. Підняти вона його не могла. А у п’ятницю ввечері приїхала донька та прибули представники соціальної служби. Всі переживали, що з жінкою щось сталося.

«Вони побачили, що у квартирі прибрано, живуть не алкаші. Я — не зловживаю, можу випити для настрою, але в міру під щось смачне чи пива до тарані. Так і казала соцпрацівнику. Написала заяву на допомогу, також я просила соціальних працівників навідуватися до мене раз або два на тиждень, прибрати, може зможуть розробляти ноги. Я ж нічого не знала, а виявляється можна безкоштовно отримувати памперси від соціальної служби», — зізнається Марина.

Жінка запевняє, що донька за нею доглядає, вона оформила опікунство над матір’ю та займалася оформленням її інвалідності. Уточнює, що великий інвалідний візок вони купили самі, а від соціальної служби у червні отримали другий, більш зручний для поїздок у ліфті.

«Я нічого поганого не хотіла зробити і на дочку не наговорюю. Просто мені було дуже боляче від того, що залишилася одна, а поруч тільки кіт. А зараз соромно і неприємно, що така виникла ситуація», — каже, ледве стримуючи сльози, жінка.

«Вона просто хоче відчувати себе потрібною»

Ольга Добренко теж каже, що Марина не могла їй телефонувати під дією алкоголю. Вона наголошує: головна проблема Марини — деструктивна атмосфера та ізоляція.

«З наших розмов я жодного разу не помітила ознак сп’яніння. Марина завжди спілкувалася адекватно, вона має мрії та плани. Але вона наче дерево, яке ріжуть, а його тримають власні корені. Уявіть: як людині, яка потребує постійного догляду, жити в атмосфері, де ти цілий день одна, та ще й прикута до ліжка, беззахисна й покинута? Від такого життя кожен може зламатися. Гадаю, вона просто хоче вирватися з цих умов — тому попросила забрати її до собак. А зараз її за це насварили. Насправді їй потрібні люди, спілкування та відчуття власної цінності. Вона повністю залежить від свого оточення. Хочеться вірити, що після цього випадку соціальні служби частіше відвідуватимуть Марину й вона справді більше не залишатиметься сама», — підсумовує Ольга.

Під час війни багато людей потребують допомоги — хтось втратив дім, хтось здоров’я, а хтось, на жаль, життя. Після розголосу історії Марини соціальні служби обіцяють тримати ситуацію на контролі. Адже попереду складна зима, і самотні громадяни можуть зіткнутися з більшими випробуваннями. Важливо, що на проблеми жінки звернули увагу та не пройшли повз. Ймовірно, є люди, які потребують допомоги ще більше, але ця історія нагадує усім нам про важливість чуйності та взаємопідтримки.