Шлях води Джеймса Кемерона: як технології наздоганяли фантазію митця

Кемерон — один із творців сучасного високотехнологічного блокбастера. Як справжній архітектор масової культури, ось уже майже пів століття він натхненно створює міфологію нашого часу.

У його фільмах дія часто розгортається посеред водної стихії: Атлантичний океан у «Титаніку», Карибське море в «Безодні» та «Піраньях 2: Нерест», фантастичний океан Пандори в «Аватарі: Шляху води». Вода в його стрічках найчастіше — це метафора первісної стихії, що змиває з людини зверхність і зрештою долає нашу самовпевненість. Це вододіл між знайомим світом та абсолютним незвіданим: занурення у воду часто означає для героїв Кемерона акт глибинного пізнання та духовного переродження. У «Безодні» на самому дні океану люди знаходять іншу, досконалішу форму життя, а в «Аватарі» океан — це єдина нервова система планети.

Навіть у суто сухопутному другому «Термінаторі» кіборг, створений із рідкого металу — ідеальне втілення нічного кошмару, що навіює жах якраз своєю абсолютною мінливістю. До слова, у фіналі цей рідкий жах можна знищити лише зануренням в іншу, ще більш агресивну рідку стихію — розплавлену сталь.

У «Безодні» океан уособлює дзеркало людської душі. І що глибше герої занурюються в темряву, то гостріше вони стикаються з власними страхами та жорстокістю людської природи. Сходження в океанську безодню виявляється водночас зануренням у власну психіку: вода змушує людину чесно поглянути на саму себе, поступово позбавляючи героїв страху й агресії. Порятунок, за Кемероном, полягає у відмові від насильства та усвідомленні себе частиною чогось набагато більшого, ніж людський світ.

До речі, спеціальна збагачена киснем рідина, якою дихає герой Еда Гарріса, щоб впоратися з колосальним тиском на великій глибині, — це оксигенована фторвуглецева емульсія, основу якої становлять перфторвуглеводні. Легені, заповнені такою рідиною, в теорії справді можуть здійснювати газообмін.

Важливо Крістоферу Нолану — 56: у чому секрет абсолютного успіху режисера

І це не фантастика. Протягом 1980–1990-х років рідинну вентиляцію легень застосовували експериментально, щоб врятувати тяжкохворих немовлят із гострою дихальною недостатністю. Тож у фільмі це не просто ефектний епізод, а ще й метафора переродження героя.

У «Титаніку» так само технологічна самовпевненість людства знайшла своє втілення у гігантському (і, як тоді вірили, непотоплюваному) лайнері, який стикається зі сліпою силою природи. Крижана вода Північної Атлантики не знає класових відмінностей. Вона безжально змиває соціальні умовності та залишає людей наодинці з їхньою справжньою сутністю — або страхом, або шляхетністю. Океан стає рушійною силою глибокої трансформації персонажів. Як і в класичних міфах, вода виступає тут своєрідним бар'єром, через який необхідно пройти заради духовного переродження.

Але якщо в «Титаніку» вода забирала життя, то у фільмі «Аватар: Шлях води» все якраз навпаки: тут океан — це життєдайна духовна мережа, що зв'язує усе живе в єдину нервову систему планети. У цьому фільмі Кемерон доводить свою одержимість до абсолютної межі. Заради цього він пішов на безпрецедентний крок: заморозив роботу над найкасовішою франшизою в історії кіно. Кемерону знадобилося довгих 13 років, аби дочекатися, коли технології підводного фільмування наздоженуть його амбіції, аби цифрові океани Пандори на екрані видавалися справжнішими за саму реальність.

Це був не перший такий випадок, коли технології не встигали за фантазією режисера. Ще наприкінці 1980-х наявного обладнання виявилося катастрофічно замало для зйомок «Безодні». Тому Джеймс разом зі своїм братом Майклом Кемероном розробили й запатентували так званий «пристрій для пересування користувача в підводному середовищі». Це був високоманевровий підводний буксирувальник для кінооператорів, який дозволяв знімати довгі, плавні прольоти під водою. Саме завдяки йому і виникає те саме гіпнотичне, наче невагоме зображення, яким так вражає «Безодня».

Але на цьому Кемерон не зупинився: у 2012 році разом з австралійським інженером Роном Аллумом він проєктує батискаф Deepsea Challenger, створений з унікальної синтактичної піни — легкого композитного матеріалу, в якому порожнисті скляні мікросфери розподілені в епоксидній смолі. Такий матеріал дозволяє батискафу витримати колосальний тиск на глибині 11 кілометрів, щоб опуститися на дно Маріанської западини.

А в грудні 2022 року Кемерон увійшов до числа інвесторів і співвласників компанії Triton Submarines, провідного виробника цивільних і науково-дослідних підводних човнів. Їхня мета — вивести вивчення океану на принципово новий рівень: за словами режисера, понад 80% Світового океану і досі залишається незвіданим. Щоб занурюватися глибше і довше, компанія фінансує створення субмарин нового покоління з інноваційних матеріалів, здатних витримувати колосальний тиск.

Вочевидь, причини такої одержимості слід шукати в дитинстві. Джеймс Кемерон народився в містечку Капускасінг (Онтаріо, Канада) і ріс, за його власними словами, за 500 миль від найближчого океану — Атлантичного. Але в дитинстві майбутній режисер був просто зачарований документальними фільмами Жака-Іва Кусто про підводний світ. А його батько Філіп Кемерон — інженер, який оплатив своє навчання в Університеті Торонто тяжкою працею на нікелевих шахтах, — виховав у синові безкомпромісну трудову етику та жорсткий технічний прагматизм.

Усе просто: щоб відкривати світ як митець, спершу треба втілити своє бачення в технології.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані матеріали в рубриці "Думки" несе автор.

Важливо Цензура за бартером: як Голлівуд перетворився на рекламний відділ ФБР