Washington Post: у Перській затоці почали сумніватися в потребі американських баз

Уряди Саудівської Аравії, ОАЕ, Катару, Кувейту та Бахрейну зійшлися в одному: Дональд Трамп не тягне дипломатію, яка мала б завершити війну з Іраном. Частина монархій уже обговорює, чи потрібні їм на власній території великі американські військові бази.

Як передає "Хвиля", про це пише The Washington Post з посиланням на арабських і західних посадовців та колишнього американського дипломата.

Останніми тижнями Трамп кілька разів погрожував Ірану, а потім відкликав погрози, посилаючись на прогрес у переговорах. Іран та його проксі-сили тим часом не припиняють ракетних і дронових ударів.

"Трамп почав цю війну, а ціну платимо ми", - сказав виданню один із чиновників країн Затоки. За його словами, злість на Сполучені Штати зараз найбільша з лютого, коли США та Ізраїль атакували Іран.

Монархії досі залежать від Вашингтона як від головного постачальника зброї, а Катар і Бахрейн приймають у себе великі американські бази. Але роздратування штовхає їх шукати нові схеми. Минулого тижня Саудівська Аравія, Туреччина та Пакистан підписали угоду про взаємну оборону, і високопоставлений європейський посадовець назвав це "сигналом для США".

"Три впливові сунітські держави намагаються диверсифікувати свої безпекові й оборонні партнерства. У їхньому уявленні США вже недостатньо", - пояснив він.

У Білому домі кажуть, що в Трампа "надзвичайні відносини з усіма нашими партнерами в Затоці". "Сполучені Штати підтримували постійний контакт з усіма союзниками в регіоні ще до операції Epic Fury. Іран ізольований як ніколи раніше - через свої терористичні дії", - заявив представник адміністрації.

Фірас Максад, який очолює близькосхідний напрямок в Eurasia Group, каже, що незадоволення тліло "від самого початку". Союзники США вважають, що їх "без потреби втягнули" у війну, яку Трамп тепер не може закінчити. Його іранську політику в регіоні описують словами "хаотична" та "непередбачувана".

Анна Джейкобс з Інституту арабських держав Перської затоки у Вашингтоні говорить про підірвану довіру до США з початку війни. Союзники переконані, що американські дії в регіоні "роблять їх менш безпечними, а не більш безпечними".

Західний дипломат у регіоні дивиться на це стриманіше: американські війська й до війни особливого захвату в Затоці не викликали. "Це було радше необхідне зло. Тепер під питання ставлять саму необхідність", - сказав він.

Найважче зараз Саудівській Аравії. Крім ударів Ірану та проіранських угруповань з Іраку, королівство атакують єменські хусити - б'ють по енергетичній інфраструктурі й намагаються перекрити Баб-ель-Мандебську протоку. Після того як Іран закрив Ормузьку протоку, саудівська нафта йде на експорт саме через порти Червоного моря.

Позиції всередині Затоки спочатку розходилися. Оман виступав проти війни з першого дня, а Саудівська Аравія, ОАЕ та Бахрейн подекуди її підтримували. За словами західного дипломата, еміратські сили завдали "численних" ударів по території Ірану, а саудівські били у відповідь по проіранських групах в Іраку.

"На початку війни вони були - не хочу казати, що прихильниками, - але, чесно кажучи, вони не були цілком проти неї", - розповів високопоставлений європейський посадовець. В Абу-Дабі та Ер-Ріяді розраховували на швидку й переконливу перемогу. Настрої перевернулися перед першим раундом переговорів США та Ірану у квітні, коли стало ясно: іранський режим не впаде, а Ормуз не відкриє.

Бадер аль-Саїф, доцент кафедри історії Кувейтського університету, вважає, що чіткої стратегії у Вашингтона не було й до нинішніх метань Трампа. Меморандум про взаєморозуміння між США та Іраном, підписаний у червні, він оцінює жорстко.

"Цей меморандум був жартом", - сказав аль-Саїф. Документ не закривав головні для монархій питання: іранський арсенал балістичних ракет і підтримку Тегераном проксі-сил. "Ті умови нас не влаштовували, і саме тому все зійшло нанівець досить швидко", - додав він.

У Білому домі наполягають, що Трамп "завжди чітко давав зрозуміти: він віддає перевагу дипломатії". "На жаль, Іран обрав шлях насильства - вбивав американських військових, чинив міжнародні акти тероризму й накидався на своїх сусідів у регіоні. І головнокомандувач подбав, щоб вони пожали наслідки цих рішень", - сказав представник адміністрації.

Швидкої заміни багаторічному партнерству з Вашингтоном у монархій немає. Поки війна триває, каже чиновник із Затоки, лишається тільки міцніше триматися за союз зі США. "Що б ми не робили, ми не можемо сказати "ні" Сполученим Штатам", - визнав він.

Дуглас Сілліман, який був послом США в Кувейті та Іраку за Барака Обами й Трампа, під час нещодавньої поїздки в регіон чув і роздратування Вашингтоном, і дедалі більшу лють на Тегеран - за удари по інфраструктурі та відмову відкривати Ормуз. Настрій у Затоці він назвав "дивною суперечністю: злитися на Сполучені Штати за те, що вони почали війну, і залежати від Сполучених Штатів" - у техніці, боєприпасах і розвідданих.

Що довше триває конфлікт, то дорожче він обходиться регіону. Восени, коли спадає спека, Затоку зазвичай заповнюють конференції, саміти, фестивалі й етапи "Формули-1". Цього року весь календар з жовтня по грудень підвішений. Десята ювілейна Future Investment Initiative наприкінці жовтня - той самий "Давос у пустелі" - стане першою перевіркою, чи готові топменеджери й високопосадовці летіти в регіон. "Вони можуть підкоригувати тему. Перенести означало б надіслати неправильний сигнал", - сказав західний дипломат.

Іран не припиняє запускати дрони й ракети по Кувейту, але в столиці життя здебільшого повернулося в норму, каже аль-Саїф. Бізнес працює, на вулицях знову рух, сам він відновив очні заняття зі студентами.

"Ми проходили через гірше. Ми пережили окупацію. Переживемо і це", - сказав він, маючи на увазі вторгнення Іраку 1990 року. Але розтягуватися надовго конфлікт не має. "Швидкий кінець - це очевидно те, чого ми хочемо. Та війна в Затоці була набагато простішою, ніж нинішня", - додав аль-Саїф.

Раніше "Хвиля" розповідала, як арабські монархії усвідомили справжню ціну власної безпеки. Також ми писали про пастку, у яку Трамп потрапив разом з Іраном, і про те, чому перемир'я навколо Ормузу тримається на волосині.