Діалог між Україною та Ізраїлем виходить на якісно новий рівень — ЗМІ

Протягом останнього десятиліття можна простежити, як Ізраїль здійснює послідовне стратегічне зрушення в бік підтримки України. І діалог між Києвом та Єрусалимом виходить на якісно новий рівень, пише Maariv.

Зустріч Ґідеона Саара та президента України Володимира Зеленського в Києві у липні минулого року не була випадковою. Коли вони обговорювали «можливості спільного виробництва зброї», стало зрозуміло, що це кульмінація тривалого і глибокого процесу. Передумови для цього були закладені за два роки до зустрічі. Тодішні міністри закордонних справ та оборони Елі Коен і Йоав Галент підписали ліцензії на експорт оборонної продукції для компаній «Ельбіт» і «Рафаель». Це було перше схвалення на продаж оборонного обладнання Україні з початку повномасштабної війни.

Цей прорив супроводжувався розгортанням ізраїльської системи раннього попередження в Києві та фінансовою допомогою на суму в сотні мільйонів доларів. Ще один важливий етап у формуванні відносин відбувся в серпні 2024 року. Прем’єр-міністр Беньямін Нетаньягу ініціював телефонну розмову із Зеленським, під час якої висловив підтримку суверенітету та територіальній цілісності України. Зеленський, зі свого боку, подякував йому за участь Ізраїлю в мирній конференції та підтримку підсумкової декларації. Тоді обидва лідери домовилися про зміцнення каналів зв’язку. Як пише видання, відтоді уряд Ізраїлю, справді, послідовно зміцнює свої зв’язки з Києвом і віддаляється від Росії.

Нинішня тенденція аж ніяк не є випадковою. У виданні наголошують, що вона є прямим продовженням стратегічних кроків, які розпочалися ще понад десять років тому. Основи були закладені ще 2011 року, коли Нетаньягу зустрівся з тодішнім президентом України Віктором Януковичем для обговорення розширення зв’язків. У 2016 та 2018 роках Ізраїль став на бік Києва на міжнародній арені та проголосував у ООН проти Росії за резолюції, що засуджують окупацію Криму.

Ця зміна проникла й у коридори Кнесету (парламент Ізраїлю — ред.), коли депутатка Нава Бокер (партія «Лікуд») виступила з ініціативою щодо прецедентного законопроєкту про визнання Ізраїлем Голодомору українського народу як геноциду. Кульмінацією цього процесу став серпень 2019 року, коли Нетаньягу став першим прем’єр-міністром Ізраїлю у XXI столітті, який відвідав Київ з офіційним візитом.

Тоді він підписав із новообраним президентом Зеленським угоду про ратифікацію та розширення угоди про вільну торгівлю, а також взяв участь у церемонії вшанування пам’яті жертв Голодомору. Останнє викликало гостре обурення в Москві. Той, хто вчасно розпізнав цей структурний поворот — це дослідник Східної Європи та Росії, доктор Євген Клаубер, який ще 2019 року вказав на те, що офіційні дипломатичні канали між Єрусалимом і Києвом стали набагато частішими та інтенсивнішими, ніж ті, що Ізраїль підтримував із Росією.

Саме в цьому моменті, як пише видання, особливо гостро виявляється суттєва суперечність: у червні 2021 року тодішній прем’єр-міністр Нафталі Беннет провів розмову з президентом Зеленським, під час якої його запросили відвідати Україну з нагоди відкриття меморіалу в Бабиному Яру. Хоча Беннет у відповідь запросив Зеленського до Єрусалима, візит ізраїльтян до України так і не відбувся. Ба більше, у жовтні 2021 року, за кілька місяців до російського вторгнення, Беннет вирішив полетіти до Сочі й з посмішкою потиснути руку очільнику Кремля Владіміру Путіну.

Натомість із початком повномасштабної війни в Україні Нетаньягу — який на той час ще перебував у лавах опозиції — зайняв чітку проукраїнську позицію. Зокрема, він заявив про підтримку прийому біженців, які не підпадають під дію Закону про повернення, а також наполягав на наданні робочих віз приблизно 50 тисячам українських програмістів. Ця тенденція посилилася у вересні 2022 року, коли депутат Кнесету Нір Баркат із партії «Лікуд» відвідав Україну та висловив публічну й безпрецедентну підтримку передачі системи «Залізний купол» до Києва — крок, який Баркат заздалегідь і чітко узгодив із Нетаньягу.

Натомість у самому уряді панувала крижана холодність щодо Києва. Тодішній міністр оборони Бені Ганц чітко дав зрозуміти послам Європейського Союзу, що Ізраїль «не постачатиме зброю Україні» і що ця політика «не зміниться». Паралельно тодішній міністр фінансів Авігдор Ліберман докладав зусиль для пом’якшення обмежень щодо банківської системи, аби зменшити вплив міжнародних санкцій проти РФ. Дипломатична криза загострювалася в міру розвитку війни: в останній момент Зеленський скасував заплановану телефонну розмову з тодішнім прем’єр-міністром Яіром Лапідом. У відповідь Ізраїль вирішив не брати участі в «Кримській платформі» — міжнародному форумі, покликаному висловити підтримку суверенітету України.

Найпереконливіше свідчення розбіжностей у підходах надходить саме з української сторони. У жовтні 2022 року, за уряду Лапіда, старший радник Зеленського Михайло Подоляк заявив, що «Ізраїль обрав неправильну сторону історії». Однак лише через чотири місяці після повернення Нетаньягу до влади — у лютому 2023 року — тон Подоляка вже був зовсім іншим.

«Ми бачимо велику різницю між Ізраїлем Нетаньягу та Ізраїлем Лапіда й Беннета... Київ більше довіряє Нетаньягу», — заявив він і навіть пообіцяв змінити позицію України щодо голосування проти Ізраїлю в ООН.

До цієї лінії приєдналося розкриття інформації рабином Умані, який розповів, що Зеленський направив до нього спеціального посланця з метою попросити Нетаньягу виступити посередником між ним і Путіним — канал, який Нафталі Беннет відмовився відкрити під час свого перебування на посаді. Фактично, вже в березні 2022 року, лише через місяць після початку повномасштабної війни, Зеленський сам чітко заявив: «Тільки Нетаньягу підходить для посередництва між нами та Путіним».

Російська сторона також усвідомлює межі лояльності Єрусалима. Високопоставлений російський політик і директор Інституту розвитку сучасної держави Дмітрій Солоніков попередив у лютому 2023 року, що Ізраїль «ніколи не був стовідсотковим союзником» для Росії, і що Нетаньягу зрештою зважатиме лише на свої інтереси.

Загальна картина, що ґрунтується на двох каденціях і свідченнях з обох боків, вимальовує чітку й послідовну тенденцію, яка аж ніяк не є тимчасовим відхиленням. І на доказ цього: коли в Києві доводиться вирішувати, кому більше довіряти, їхній вибір не падає на уряд змін.

Раніше The Washington Post писав, що Нетаньягу у 2023 році заблокував передачу Україні системи ППО «Залізний купол», а зараз Ізраїль та Україна конкурують за американські  військові ресурси. 

Водночас ізраїльські журналісти вважають, що їх країна може повчитися в України. Виклик, з яким стикається армія Ізраїлю, дещо схожий на те, що відбувається на передовій в Україні, хоча є й відмінності. Ізраїль, який десятиліттями вважався світовим лідером у розробці безпілотників завдяки великим, дорогим та стратегічним дронам, опинився у невигідному становищі проти дешевої «мікроробототехніки», яку використовує «Хезболла». Урок, який Україна пропонує Ізраїлю, очевидний: не кожен дешевий безпілотник може бути перехоплений ракетою «Залізного купола», яка коштує десятки тисяч доларів. Армія оборони Ізраїлю повинна адаптуватися до швидкозмінної реальності та перейти від концепції дорогих літальних апаратів та невеликої кількості до масового виробництва та закупівлі невеликих тактичних безпілотників для кожної піхотної дивізії, поряд із впровадженням дешевих систем кінетичної оборони та розподіленої радіоелектронної боротьби.