Трампу не вдається послабити вплив Китаю у сфері рідкісноземельних металів — FT

У листопаді минулого року президент США Дональд Трамп відмовився від погроз запровадити мита проти Китаю в обмін на згоду Пекіна на річне перемир’я щодо контролю за експортом рідкісноземельних елементів та інших корисних копалин. Адміністрація Трампа заявляє, що США використовують цей час для збільшення власного видобутку корисних копалин та забезпечення постачання від союзників, намагаючись зменшити надзвичайно сильний вплив Пекіна у сфері критично важливих сировинних ресурсів. Це твердження є перебільшенням, пише FT. 

Протистояння впливу Китаю в цій сфері вимагало б не лише величезних фінансових ресурсів для підтримки компаній та забезпечення гарантованих цін виробникам, а й безкомпромісної відданості підвищенню виробничої ефективності та створенню стійкої міжнародної коаліції для забезпечення постачання мінералів, яких немає в США. Натомість адміністрація Трампа продемонструвала звичний підхід — кумівство, невмілі спроби примусу та примхливу зовнішню політику “Америка понад усе”. Це підриває її авторитет в укладенні міжнародної угоди щодо мінералів.

Безумовно, спостерігається значний сплеск активності — як фінансової, так і бюрократичної. Адміністрація Трампа пішла на безпрецедентний крок, придбавши частки в капіталі кількох компаній та запропонувавши гарантії на закупівлю, кредитну підтримку, позики і гранти, загальна сума яких становить $30 млрд. Найдієвішою ініціативою за кордоном є угода, підписана з Австралією в жовтні минулого року, яка призвела до американських інвестицій у гірничодобувні проєкти в цій країні.

Окрім Австралії та однієї-двох країн, вразливих до тиску, таких як Демократична Республіка Конго, США, як правило, застосовували лише “примусові” торговельні угоди, а також намагалися сформувати міжнародну коаліцію охочих. Жоден із цих заходів не видається серйозною загрозою для китайського домінування.

У ці “угоди під тиском” увійшли положення, спрямовані на те, щоб змусити торговельних партнерів виключити інші країни з-поміж своїх клієнтів та експортувати свої корисні копалини до США, а не для потреб власної промисловості. Цим заходам бракує юридичної та економічної переконливості для досягнення успіху.

Протягом останнього десятиліття китайські компанії здійснювали значні інвестиції в Індонезію (виробляє дві третини світового нікелю, що використовується в батареях, сонячних технологіях та вітрових турбінах), щоб створити повний ланцюг постачання нікелю — від видобутку до готової продукції. Трамп намагався протистояти цьому, уклавши угоду, яка змушувала Індонезію постачати нікель до Сполучених Штатів, але його плани зазнали серйозного удару, коли у лютому Верховний суд США визнав мита неконституційними.

Адміністрація Трампа поспішила запровадити нові тарифи, але їхня правова та політична доля також залишається невизначеною, а Індонезія ще не ратифікувала угоду. Такий безлад не зможе змусити Індонезію віддалитися від Китаю, відносини з яким ґрунтуються на реальних інвестиціях та вагомих результатах.

Ширші багатосторонні амбіції адміністрації Трампа також мають серйозні проблеми з довірою. У лютому президент США скликав 54 країни, щоб забезпечити ланцюги постачання критично важливих мінералів. Однією з перших спроб втілити це в життя стала зустріч у межах G7 у Франції. Але щоб створити справжню загрозу для китайського виробництва, будь-яка програма мала б включати стратегію з урахуванням попиту та встановлювати мінімальні ціни, які гарантували б доходи виробників навіть в умовах китайського демпінгу. Європейські уряди ставляться до цього з великою підозрою: вони не вірять, що США встановлять формулу ціноутворення, яка відповідатиме інтересам когось, крім самого Вашингтона.

ЄС також не забув про спроби Трампа анексувати Гренландію заради корисних копалин. Про ці амбіції нагадала ситуація минулого місяця, коли уряд Гренландії був змушений висловити попередження гірничодобувному консорціуму, пов’язаному з прихильником Трампа, щоб той не починав буріння нафти без дозволу. У межах ширшого процесу розподілу грошей серед гірничодобувних компаній мільярди доларів отримали компанії, які часто мали незначний досвід у цій галузі, але підтримували фінансові зв’язки з діячами адміністрації Трампа.

Така хаотична кампанія має поганий вигляд на тлі цілеспрямованої роботи китайського уряду, яка триває вже десятиліттями. Невдалу спробу тиску на Японію за допомогою контролю над рідкісноземельними елементами на початку 2010-х років, підірвану масштабною контрабандою, Китай замінив створенням жорстко контрольованого ланцюга постачання, що консолідує виробництво у двох основних групах (China Rare Earth Group та China Northern Rare Earth). Ці компанії діють під суворим державним контролем, що включає обмеження на міжнародне поширення відповідних технологій та серйозні кримінальні наслідки за контрабанду.

Перебої з постачанням через китайські експортні обмеження залишаються постійною загрозою. Економіка США в розрахунку на душу населення залишається значно багатшою, ніж економіка Китаю. Однак коли йдеться про домінування та контроль над деякими ключовими секторами, такими як критично важливі мінерали, через некомпетентне керівництво Америка часто відстає. До закінчення перемир’я США майже нічого не вдасться зробити, щоб послабити ефективність торговельних важелів Китаю порівняно з тим, що було раніше.

Концентрація виробництва багатьох корисних копалин за останні кілька десятиліть значно посилилася. Ця тенденція відображає зміни у світовому попиті на матеріали, порівняльні переваги у виробництві або політику урядів щодо безпеки всередині країн (постачання стратегічних матеріалів). Одним із найпомітніших глобальних зрушень стало збільшення виробництва мінеральних ресурсів у Китаї. Відповідно, спостерігається посилення залежності від імпорту мінеральних ресурсів для багатьох промислово розвинених країн. Детальніше про те, чому глобальна залежність від рідкісноземельних металів буде посилюватися, розповідали Наталія Резнікова та Володимир Панченко в статті “Рідкісноземельна залежність”.