Юрій Ванетик розповів про майбутні вибори в США, як момент істини для республіканців

Американські проміжні вибори мають одну неприємну для будь-якого президента особливість. Вони мають властивість нагадувати йому, що влада ніколи не буває остаточною.

Історія досить уперта. Партія, яка контролює Білий дім, на перших проміжних виборах найчастіше втрачає місця у Конгресі. Винятки були, але саме тому вони запам'яталися як винятки з правила. Для Дональда Трампа листопад 2026 стане саме таким іспитом.

Республіканці контролюють Білий дім та обидві палати Конгресу. Це дає їм величезні можливості і водночас перетворює їх на єдиного адресата для політичного невдоволення. Якщо економіка розвивається добре, це заслуга адміністрації. Якщо ж зростають ціни, виникають проблеми на кордоні або Вашингтон виглядає нездатним приймати рішення, то відповідальність також стає цілком конкретною. Тому проміжні вибори 2026 року у США фактично стануть першим серйозним політичним звітом Трампа після повернення до Білого дому.

Якщо республіканцям і є чого побоюватися, то передусім Палати представників. Їхня більшість там вкрай тендітна. Демократам не потрібен національний політичний обвал республіканців, достатньо забрати кілька десятків конкурентних округів. Саме тут працює головне правило американської політики: вибори до Конгресу виграються не всією країною одразу, а конкретними округами. Республіканцям допомагає перерозмітка виборчих округів, яка покращила їхні позиції. Але це гарантія.

Будь-яка хвиля невдоволення президентом насамперед ударить по Палаті представників. Причини можуть бути різними: інфляція, вартість бензину, міграція, державні витрати, зовнішня політика чи втома від влади. Американському виборцю не потрібно чекати на наступні президентські вибори, щоб висловити своє ставлення до Білого дому. Він може це зробити, поставивши іншу галочку в бюлетені.

У демократів у своїй з'являється головна зброя – мотивація. Останні праймериз показали, що їхній електорат здатний демонструвати високу політичну активність. Республіканцям було б помилкою це ігнорувати.

Але й розмови про неминучу перемогу демократів виглядають дещо передчасними. Америка залишається країною, розділеною майже навпіл. Долю більшості вирішуватимуть відносно невелику кількість дійсно конкурентних округів. І там багато залежить вже не від загальнонаціональних гасел, а від конкретних кандидатів.

Коли долю більшості здатні визначити 10 чи 20 округів, то одна невдала кандидатура може коштувати партії місця. Скандал, невдала репліка, слабка кампанія чи внутрішній конфлікт та… безпечний округ перетворюється на поле бою. Республіканцям важливо не переплутати ідеологічну лояльність до електоральної ефективності. Можна бути ідеальним кандидатом для партійного праймериз та абсолютно невідповідним для загального голосування. А саме виборці, які сумніваються, і вирішать долю 2026 року.

У Сенаті становище республіканців значно комфортніше. Навіть за сильної демократичної кампанії їм доведеться одночасно конкурувати в кількох штатах із абсолютно різною політичною культурою. Сенатор обирається всім штатом, а чи не окремим округом. Тому кандидат має звертатися не лише до партійної бази, а й до значно ширшого електорату.

Республіканці мають непрості перегони, але математично Сенат сьогодні виглядає для них надійнішим за Палату представників. Звідси виникає, мабуть, найреалістичніший сценарій 2026 року: демократи здобувають Палату представників, а республіканці зберігають Сенат. Для Трамп це буде політичним ударом, але не катастрофою. Республіканський Сенат збереже величезний вплив на кадрові призначення та зможе блокувати значну частину ініціатив демократичної Палати. Демократи, у свою чергу, отримають потужний інструмент для розслідувань, слухань та тиску на адміністрацію. І вибори 2026 року фактично стануть прологом до кампанії 2028 року.

Але республіканці можуть утримати обидві палати. Списувати їх із рахунків було б не менш помилково. Якщо економічна ситуація покращиться, настрій виборців стане позитивнішим, республіканський електорат забезпечить високу явку, а партія уникне провальних кандидатур у конкурентних округах, то республіканці здатні зберегти обидві палати. Їм зовсім не обов'язково вигравати з великою національною перевагою. Американська політична система влаштована так, що долю влади часто вирішують невеликі групи виборців в обмеженій кількості штатів та округів.

Найнебезпечніша помилка республіканців – припустити, що результат президентських виборів автоматично повториться за 2 роки. Чи не повториться. На президентських виборах людина обирає лідера країни. На проміжних він часто голосує за те, щоб цей лідер отримав більше або менше влади. Саме тому 2026 стане для Трампа своєрідним політичним референдумом. Якщо республіканці втратять Палату представників, демократи назвуть це відмовою країни від курсу Трампа. Якщо ж збережуть обидві палати, то Білий дім отримає набагато сильніший аргумент, мовляв, американці вирішили зберегти команді Трампа контроль над Вашингтоном.

США знову можуть вибрати не переможця, а баланс. Я б тому з обережністю ставився до прогнозів про неминучу «демократичну хвилю» або новий республіканський тріумф. Америка надто поляризована для легких перемог. Історія справді говорить на користь партії, яка перебуває в опозиції до Білого дому. Але історія не голосує, а голосують конкретні люди в конкретних штатах та округах.

У республіканців є сильні позиції в Сенаті, переваги після перерозмітки округів та теми, які залишаються привабливими для значної частини американців: насамперед міграція, безпека, податки та регулювання. Демократи мають іншу зброю: можливість перетворити проміжні вибори на голосування за президента, якого формально в бюлетені немає.

Тому найімовірніший результат може виявитися незручним для обох партій: демократи отримують Палату представників, республіканці утримують Сенат, а Вашингтон повертається до розділеної влади. І тоді розпочинається новий цикл взаємних блокувань, розслідувань, бюджетних криз та підготовки до 2028 року.

Для Дональда Трампа 2026 стане перевіркою не того, наскільки голосно він переміг у 2024 році, а того, наскільки його політичний проект здатний пережити перші 2 роки власного правління. А це вже зовсім інший іспит.