Мене у такому не звинувачували, – інтерв'ю з Оленою Кузьміною про бестселер "Батьковбивця"

У 2026 році у видавництві Vivat вийшов друком роман Олени "Батьковибивця" – перша частина трилогії "Змієві діти". За лічені дні книжка стала бестселером та оселилася в домівках і топах найкращого прочитаного тисяч книголюбів.

Друга частина трилогії побачить світ у 2027 році. Олена жартівливо характеризує цю історію як "тємки і мутки". Наразі авторка працює над фінальною частиною "Змієвих дітей" та попереджає: готуватися до хепі-енду не варто.

24 Канал поспілкувався з Оленою про "Батьковбивцю", розвиток фентезі, співпрацю з Vivat, BestsellerFest та як навчитися писати тим, хто мріє про це.

"Я поставила собі дедлайн – 31 грудня"

Наразі ти працюєш над фінальною частиною трилогії "Змієві діти". Ми з нетерпінням чекаємо деталей. Розкажи, будь ласка, на якому етапі історія?

Я придумала дуже класну ідею, як мотивувати себе до роботи. Домовилася з випусковою редакторкою щодо конкретного дедлайну: 31 грудня, щоб було красиво та урочисто. Якщо впродовж серпня, вересня та жовтня щодня писатиму по 500 слів, до листопада завершу чернетку і працюватиму з бетарідерами, а грудень запланований на саморедагування. Це оптимістичний сценарій, який мотивує.

Раніше у мене було велике бажання дописати чернетку до появи перших відгуків на "Батьковбивцю", адже я доволі вразлива, і стає важче працювати, коли з'являється перший негатив. Але не так сталося, як гадалося, тому рада, що придумала собі дедлайн, щоденну посильну мету, яка мене зібрала. Навіть в Інтерсіті дорогою до Львова написала 552 слова і дуже задоволена собою.

Ти вже знаєш, чим завершиться історія?

Так, я загалом дуже "душна" людина у цьому плані. Якщо пишу цикл, мені потрібно знати його ключові точки. Щиро захоплююся людьми, які: "я сідаю, а далі мене веде історія". Якщо я сідаю і не знаю, що буде далі, історія не веде нікуди, крім депресії. Тому у мене все розписано.

Тобто ти авторка-архітекторка?

100%. Однак, на мою думку, ми трішки хибно уявляємо авторів-архітекторів: начебто вони все продумали, прописали, лише тоді пишуть саму історію. Я, звісно, теж залишаю собі простір для імпровізацій, наприклад, в атмосферних сценах. Проте глобальну структуру мені потрібно знати, щоб заспокоїтися.

"Спершу з'являється яскрава людина, яка щось мені розповідає, поступово вона виходить з пітьми"

Що з'являється першим: герой, сетинг чи сюжет?

Я – дуже від персонажна. У мене в голові завжди говорять люди. Виключенням було лише оповідання для збірки "Час тіней" (вийшла друком у видавництві "БукБанда" 2025 року – 24 Канал). Зазвичай спершу з'являється яскрава людина, яка щось мені розповідає. Поступово вона виходить з пітьми, набирає обрисів, починає рухатися і жити.

Іноді доводиться сперечатися зі своїми героями?

Дуже часто. Я загалом люблю з ними розмовляти. Наприклад, у сюжеті "Морок над містом" (книга вийшла друком у видавництві "Темпора" 2023 року – 24 Канал) була розписана романтична лінія, проте десь посередині роботи над історією головна героїня прийшла і каже: "ні, переписуй". Зрештою, це виявилося на краще, а героїня залишилася задоволеною.

Маєш своїх фаворитів серед героїв? Чи це, як діти, яких всіх любиш однаково.

Розкриваю маленький секрет. Моїх улюблених героїв можна вирахувати за двома факторами: у них завжди починається істерика з риданням і вони блюють. Не обов'язково одночасно, звісно.

Читала, що спершу "Батьковбивця" мав бути жартівливішим. Як трансформувалася історія?

Коли вийшов мій дебютний роман, я захворіла на депресію. Лікування тривало у перші місяці повномасштабної війни, було дуже важко. Моя найкраща подруга, намагаючись мене розрадити, запропонувала придумати легеньку історію з пригодами та великою романтичною лінією. Водночас дуже швидко книжка стала такою, як ми читаємо її зараз: з драматичними моментами.

Яка твоя улюблена сцена у "Батьковбивці"?

Насправді я дуже люблю всі сцени в Глуші. Також вважаю дуже недооціненим момент одного з перших поцілунків.

"Ми дуже часто пишемо фентезі з нашим сучасним майндсетом"

Як ти вибудовуєш сетинг? Надихаєшся певними історичними періодами?

Мене дуже захоплюють колеги, які беруть конкретну історичну епоху, опрацьовують її та, зрештою, перетворюють у фентезійний світ. Це дуже круто, але мені бракує знання історії.

Тому "Змієві діти" не посилаються на конкретну епоху, як-от середньовічне чи вікторіанське фентезі, хоча провести певні паралелі, звісно, можна.

Що мені допомагає: колекціонувати рандомні історичні факти та міксувати їх. Наприклад, дуже люблю дивитися ютуб-канал "Історія Без Міфів", і там є класне довге відео про "чорних королев", зокрема, Катерину Медічі. У певний момент, щоб здобути прихильність підданих, вона поїхала у дуже довге турне Францією. І я така: "о, беремо, це нам треба". Такі деталі наповнюють світ справжністю.

Ми дуже часто пишемо фентезі з нашим сучасним майндсетом – як світські, переважно агностичні люди. Тому часто забуваємо, як багато значила у минулому релігія. Як вона підпорядковувала собі все: від календаря до смертних вироків.

Або ми з нашими гуманістичними поглядами до повномасштабної війни часто забували про зовсім інший концепт цінності життя, який панував у раніші періоди. Дитяча смертність – колосальна. Смертність породіль – колосальна. Низька тривалість життя. Зараз зовсім інше ставлення до життя і смерті, моралі, етики.

У Threads я побачила дуже цікавий коментар до серіалу "Дім дракона" (обережно, далі можуть бути спойлери): "як Рейніра могла вбити тварину на полюванні, а стратити людину не могла?".

Я така: стоп, аристократичні родини століттями полювали, для них це було різновидом дозвілля. Важливе усвідомлення інших контекстів. Навіть якщо ми категорично проти того, що було для них нормою.

Якби винайшли машину часу, в яку епоху ти помандрувала б?

У мене зараз з'явився період історичного крашу – коли у Франції правив Генріх ІІІ. Спершу його своїм королем обрали поляки. Але коли звільнився французький престол, він напоїв шляхтичів і втік з Польщі. Генріх ІІІ був улюбленим сином Катерини Медічі, вона завжди хотіла бачити на престолі саме його. Плюс, за неперевіреними даними, у нього спершу була палка інцестуальна закоханість у свою сестру, а потім – багато коханців. Я дуже хотіла б подивитися на його правління. Хоча тривало воно, на жаль, не довго і завершилося трагічно.

А хто твій улюблений книжковий чоловік?

Келсьє з "З-імли-народжених" Брендона Сандерсона. Він дуже харизматичний.

А улюблений чоловік, якого написала ти?

Степовик Грейрт з "Батьковбивці". Просто булочка з корицею. Великий, добрий, вміє готувати. Що ще треба? Крім того, у моїй голові він виглядає як Джейсон Момоа.

"Я віддаю персонажам свої досвіди"

Ти наділяєш своїх героїв власними рисами характеру?

Свідомо ні. Тому що живі люди здаються дуже нецікавими персонажами. Водночас мені подобається театральний принцип підкладки. Є сцена, яку маєш зіграти, проте такої не було у твоєму житті, тоді шукаєш спогад, який чимось це нагадує. З книжками працює схоже. Мене, на щастя, ніхто ніколи не звинувачував у вбивстві батька. Але іншу провину, інший сором, публічний, ми всі відчували. Тобто віддаю героям не риси, а досвіди.

Твій тато був ліквідатором катастрофи на ЧАЕС. Як цей досвід вплинув на твою творчість?

Образ Чорнобильської зони відчуження для мене є дуже важливим. Спершу почуті історії створювали цей ореол таємничості, а потім я поїхала побачити її на власні очі. Це був наймоторошніший та найбільш вражальний досвід у житті.

У другій частині "Змієвих дітей" буде ще багато Глуші і багато побачених досвідів. Найбільше мене вразили маленькі села, які наче вкрав ліс.

Чого тебе навчили твої герої?

У мене, як у тривожної людини, є проблеми з виявленням агресії, злості. Проте одного з персонажів потрібно було привести до класної інтеграції з цими почуттями. Я довго думала, звідки взяти цей досвід, шукала щось справжнє, допоки у мене не склався пазл: що це не обов'язково позитивна інтеграція, коли вчишся проживати ці емоції, а може відбутися повна руйнація всього, коли людина стає холодною та безжальною. Загалом мене це навчило працювати з арками персонажів.

З "Батьковбивцею" у мене дуже позитивний досвід

Що морально складніше: працювати над рукописом чи те, що відбувається після виходу книги?

Насправді до виходу книжки мені подобається все. Ну, можливо, крім вичитки верстки, бо просто вже дах їде у цей момент, коли перечитала рукопис разів 50 і задумуєшся: "а слово «він» взагалі нормальне?". На етапі вичитки мені хочеться вирізати 90% тексту. Проте це все ще етап, який під моїм контролем, тим часом після фізичного виходу книжки, що не роби, а історія починає жити своїм життям. Вже ні на що не вплинеш – і це дуже важко усвідомлювати.

Водночас з "Батьковбивцею" у мене дуже позитивний досвід. Буквально втілення всіх "галочок", чого я хочу досягти з книжкою. Видавництво Vivat покроково втілювало всі мої мрії. Я отримала стільки підтримки та позитивних відгуків. Це велика заслуга видавництва, я дуже ціную.

Після завершення трилогії "Змієві діти" чи варто читачам чекати нові історії зі всесвіту?

Я вже розписала план історії, яка відбувається через декілька років. Тому що я в цей світ дуже багато вклала. Він доволі масштабний, за моїми мірками, мені шкода його залишати. Там ще багато класних персонажів. В цій історії також буде дві оповідачки. З однією ви вже знайомі – це принцеса Іліт, сестра головного героя "Батьковбивці".

У фентезі мені дуже бракує розмаїття жіночих образів. Ми так боролися за їхню суб'єктність проти об'єктності (ролі любовного інтересу класного головного героя), але, як на мене, зайшли кудись не туди. Жіночий персонаж перетворився на кальку з чоловічого і має питомі маскулінні риси. Буває навіть фентезі, де персонажка не носить сукню, бо це "ах-ах-ах".

Хочеться різних жіночих досвідів: материнства, сепарації від батьків, дружби, піклування. Хочеться побачити жінку, яка любить сукню та прикраси, але від цього вона не стає слабкою, дурною чи ще якоюсь.

Наприклад, я дуже рада, що Маріт з "Батьковбивці" любить жіночі романи, адже, на мою думку, зараз це – один з найстигматизованіших читацьких досвідів.

Часто можна почути: "ой фу, ці романи". Проте чомусь ніхто не каже: "ой фу, ці горори". Люди закохуються, кохаються, отримують задоволення – який жах. Будь-які уподобання не роблять нікого слабким чи нецікавими, чи тупими, вибачте за різкість.

Я читала дуже класну книжку Катерини Липи про історію живопису. І вона розповідає, що певний час панувала ієрархія жанрів. Водночас це було десь у XVII – XVIII столітті.

Від цієї ієрархії відмовилися ще декілька століть тому. Давайте ми, авторки та автори жанрової прози, дослухаємося до живописців і не вибудовуватимемо цю ієрархію. Вся жанрова література покликана викликати емоції. Вони – всі рівні. Не буває хороших чи поганих емоцій.

Як склався твій досвід співпраці з Vivat?

Як жартують мої подруги, Олена не дасть забути ні собі, ні людям, як вона чекала відповіді 11 місяців і 3 дні. У мене була легка гіперфіксація на Vivat. Завжди здавалося, що це місце, де я хочу бути. Ті авторки, якими я захоплююся, як-от Анастасія Нікуліна, Фантастичні talk(s), вони всі там. І я така: "я теж хочу шоколадку".

Мені дуже поталанило потрапити спочатку у "Мотанку" (збірка оповідань, яка вийшла друком у 2024, – 24 Канал), а далі була дуже цікава історія. Я однаково подавалася на загальних умовах – через форму на сайті. Чотири місяці чекала першого контакту. Потім мене не взяли. Пізніше я працювала зі своєю прекрасною випусковою редакторкою пів року. Далі було ще декілька кіл пекла з редагуванням, рецензуванням, очікуванням та самогризінням. Але потім сталося омріяне "так". Колосальна командна робота. Тур містами.

Як ти підтримуєш своє ментальне здоров'я на цьому шляху?

По-перше, у мене хороша психіатриня. По-друге, я дуже довго була в особистій психотерапії, і це дає пул напрацьованих інструментів, щоб у моменті себе заспокоїти.

Проте були події, перед якими у мене ставалася панічна атака. Ніколи не забуду, як Світлана Тараторіна просто взяла і повела мене на сцену, бо я задихалася і не могла рухатися. Вона посадила мене та дала мікрофон.

Загалом мені дуже пощастило з колегами. Без їхньої підтримки у цій складній та сповненій емоційних викликів професії було б просто неможливо. У мене є чудове коло подруг. Без Анастасії Нікуліної "Батьковбивцю" не дописала б. Адже щоразу, коли я приходила з "я все кину", вона казала: "ні, не кинеш". У мене завжди є тепло, підтримка.

Наразі вже погоджуються, що натхнення – 20% успіху, а 80% – постійна робота. Проте як навчитися писати? З чого починати, щоб цей процес був ефективний?

Якщо людина хоче навчитися писати симфонію, вона не сидить і не слухає симфонію. Ні, вона вчиться нотної грамоти, спершу опановує простіші моменти, потім пише щось маленьке, виправляє. Так само й у письмі: є оцей набір умовної грамоти.

Людині, яка вирішила навчитися писати, варто визначити для себе два моменти:

• перший – знайти будь-яку сюжетну структуру, яка сподобається, та розібратися у ній (почитати книжку; збагнути, де "просів" інтерес, отже, щось пішло не так; застосувати нові знання на практиці);
• другий – розібратися з арками персонажів (збагнути, з чого вони складаються та прочитати 5 жанрових книг, знайшовши для себе приклади).

Це – базовий мінімум, з якого варто починати. Крім того, я зараз люблю дивитися відео з улюблених каналів про сторітелінг на кшталт "10 всратих помилок у діалогах".

Також я б ще дуже порадила прочитати бодай 2–3 нонфіки про письмо. Наприклад, "Дивопис" Джеффа Вандермеєра та "Врятуйте кицьку" Блейка Снайдера. Вони дадуть класну базу для писання.

Цього року ти стала кураторкою сцени Фентезі на BestsellerFest. Яким ти визначила своє головне завдання?

Я склала величезний список авторів та авторок, і моїм завданням було залучити якомога більше голосів, щоб люди зрозуміли, скільки книжок у нас є. Як кураторка проєкту "Своя полиця", я бачу колосальну кількість текстів та дуже маленький пул уваги, яку вони отримують.

Тому я спеціально запропонувала тему дискусій на спільну тему з авторками та авторами з різних видавництв. Моя головна мета була представити максимум видавництв та письменників. Щоб вони могли прийти і заявити про себе.

Плюс я дуже радію, коли фентезі виходить на рівень з різними жанрами. І дуже приємно, що "Видавництво Старого Лева" виділило для нього окрему сцену.

Якби могла запросити на каву будь-кого з авторів/авторок за всю історію людства, хто б це був?

На каву я дуже хочу піти зі Стівеном Фраєм. Декілька років тому, коли він приїжджав до Києва, ми абсолютно випадково зустрілися. Я йшла з офісу свого видавництва до метро "Золоті ворота" і раптом бачу: на літнику сидить Стівен Фрай. З думкою "я збожеволіла" все-таки гуглю: а він насправді приїхав до Києва.

Я стояла під закладом 40 хвилин, чекаючи, поки Стівен доїсть, щоб сказати, що я "I am huge fan of you" та зробити фото. Він такий хороший, нагадав мого тата. Зрадів, обійняв, тепер я б ще більше хотіла посидіти з ним за кавою.

Яка книга стала для тебе відкриттям?

"Мертва жива вода" Світлани Кострикіної. Це історія про те, що відбувається за лаштунками роботи на телебаченні. Вона дуже класно описує жіночий досвід: токсичну дружбу, неусвідомлену конкуренцію.

"Зубри" Катерини Зінов'євої. Це дуже іронічний, на межі з чорнухою, трилер про письменницький ретрит.

Також видавництво РМ вже оголосило передпродаж на книжку "І з тіні ти вийдеш" – першої частини тетралогії "Провідники тіней" Влади Марі. Чудове фентезі меча і магії, яке я читала як бетарідерка. Дуже доросле, дуже жорстке та водночас дуже живе. У найкращих традиціях масштабних історій. Там колосальні зміни, битви за владу, але водночас там неймовірний гумор, любовні лінії. Всі біжіть і замовляйте негайно!

І ще я додам з новиночок книжку Альони Рязанцевої "На вагу золота". Це ромком про досвід РХП. На жаль, це моя історія. І ця книга знімає стигми. Дуже делікатна історія про складну тему.