Один для сусідів, другий для себе: киянин збудував вже два приватні бункери за час війни, які вражають всіх

Ще у грудні 2022 року, після російського масованого ракетного обстрілу Києва, адвокат та волонтер Кирило Барашков збудував бункер для власної родини у селі Крюківщина під столицею. Його приклад був показовим: не чекати допомоги від держави, а дбати про безпеку самостійно. Тоді він закликав громадян витрачати заощадження не на ремонти в квартирах, а саме на укриття.

Ситуація з інфраструктурою сховищ у столиці й досі залишається складною, а нових об’єктів практично не будують.

ТСН.ua поцікавився у Кирила Барашкова, чи не пошкодував він про витрачені кошти та як приватне сховище рятує життя під час атак.

Перший бункер у Крюківщині: подвійна вентиляція та камін

Укриття у приватному секторі звели за два місяці. Воно розташоване на глибині 5 метрів, має основну кімнату площею 14 квадратних метрів та комірчину. Всередині облаштовано подвійну вентиляцію, туалет, електрику, інтернет, є навіть камін.

Господар обставив приміщення простими та зручними меблями. Єдиний мінус — відсутність другого виходу. Проте Кирило зазначає: у комірчині достатньо інструментів, щоб у разі завалу відкопати вихід самостійно.

«Мій бункер був увесь час відкритий для сусідів по вулиці i, власне, таким залишається й зараз. Туди можуть зайти всі бажаючі. До речі, були часи, коли туди взагалі спускалися одиниці, бо люди чомусь не боялися повітряних атак. А зараз все змінилося: до сховища йдуть одразу після сигналу тривоги. Бункер продовжує працювати, сусіди в ньому пересиджують ракетні удари Росії», — розповідає ТСН.ua Кирило Барашков.

Будівництво укриття обійшлося у 18 тисяч доларів. Адвокат зізнається, що жодного разу не пошкодував про витрати, адже споруда неодноразово рятувала людям життя.

«Як тільки Росія збільшила інтенсивність ракетних та дронових ударів, укриття нас не раз рятувало. Принаймні, ти не трусишся від страху в будинку, а спокійно пересиджуєш небезпеку — читаєш книгу чи граєш з сусідами у карти. Туди ходить уся наша вулиця — дорослі та діти. Це справжній порятунок, тож про витрачені кошти я не жалкую. Коли про бункер написали у ЗМІ, до мене зверталося багато людей по інформацію щодо будівництва, питали порад, переймали досвід. Але чи побудував хтось таке ж саме — не знаю. У Крюківщині точно не побудували чогось схожого, укриття там відсутні», — додає Барашков.

Новий бункер на Подолі: замість автівки — власне сховище

Зараз більшу частину часу Кирило проводить у Києві, тому обладнав ще одне укриття безпосередньо в столиці — на Подолі.

«На Воздвиженській у мене є офіс на першому поверсі, а підземний чи нульовий поверх я переробив під укриття. Фактично це продовження квартири, тільки підземне. Різниця в тому, що бункер у Крюківщині доступний для всіх мешканців вулиці — я його віддав у користування сусідам. А цей — виключно для мене та тих, хто перебуває в офісі», — зазначає співрозмовник.

Підземне приміщення облаштоване як квартира без вікон, тож основні витрати пішли на ремонт та обладнання простору.

«Щодо його надійності, то тут важко сказати — зараз немає нічого надійного у разі прямого влучання ракети. Просто більш спокійно в ньому чекати на відбій. Щодо витрат, то був вибір: купувати нову машину чи обладнати укриття. Я зробив вибір на користь другого. Це приміщення з усім, що потрібно для життя: мінімум меблів, світло, туалет, телевізор на стіні, інтернет, обігрів, є картини на стінах», — розповідає Кирило.

«Нульова інфраструктура»: чому в Києві бракує мобільних укриттів

Раніше Кирило Барашков зазначав, що за кошти, які виділялися на укриття в столиці (йшлося про 1,5 мільярда гривень), можна було б збудувати мережу з 300–500 подібних до його бункера. І дуже дивно, що така мережа не з’явилася у Києві за понад чотири роки війни.

«Я й зараз так вважаю. Це можна зробити, головне, було б бажання. Тоді ми збудували бункер за два місяці. А що ми зараз маємо у Києві? Інфраструктура укриттів просто відсутня, її немає. Відсутні навіть банальні найпростіші мобільні укриття — бетонні короби з лавками. Росіяни такі укриття ставлять на вулицях Брянська, Курська, Воронежа. У нас теж ставлять, наприклад у Дніпрі. А у Києві, який атакують ледь не щодня, вони відсутні», — констатує адвокат.

У Києві чи у столичному регіоні люди гинуть на зупинках електричок, по до дорозі до укриття. Через відсутність сховищ кияни змушені наражатися на небезпеку просто на вулицях чи зупинках транспорту.

«У нас нульова інфраструктура укриттів, її просто не існує в Києві, ніби усі у нас безсмертні. Я вже мовчу про дійсно надійні та безпечні сховища, яких теж немає. І це особисто мене обурює все більше й більше з кожним новим днем», — зауважує Барашков.

Основними варіантами для захисту містян залишаються метрополітен та підземні паркінги. На думку Барашкова, за час повномасштабної війни місто мало б звести різнотипні укриття, особливо поблизу зупинок громадського транспорту, де час на пошук безпечного місця вимірюється хвилинами.

«На жаль, у нас просто немає укриттів: ні поганих, ні хороших, ніяких немає. Їх немає біля будинків, немає у спальних районах, немає біля парків — така інфраструктура відсутня. А відповідно у людей відсутня культура збереження власного життя. Тому під час тривоги, коли летить балістика і дрони, по Києву гуляють мами з дітьми, люди сидять чи стоять на зупинках транспорту, бо їм просто немає куди бігти», — підсумовує Кирило Барашков.