Росія вже провокує НАТО, але головна воєнна загроза постане пізніше - Марк Галеотті

Росія намагається використати напруження всередині України й залякати її європейських партнерів, водночас перебудовуючи таємні операції після вислання своїх розвідників. Про те, чому перебільшення загрози негайного нападу на НАТО може підірвати довгострокову єдність Європи, ведучій програми Frontline Кейт Гербо розповідає фахівець із російської політики Марк Галеотті.

Кремль бачить тріщини, але не негайну воєнну можливість

Кейт Гербо: Київ пережив іще одну ніч інтенсивних обстрілів, а політичне напруження посилилося через кадрові зміни, антикорупційні рейди та заклики до виборів. Як це, ймовірно, сприймає Кремль?

Марк Галеотті: Кремль побачить ознаки тих тріщин усередині України, на які він давно чекав. Я б їх не перебільшував, до того ж я фахівець із російської політики, а не з української. Але Путін і його оточення досі ставляться до українців із разючою зневагою, попри роки ефективного опору. Вони схильні вважати єдність України штучною і нав'язаною її західними покровителями.

Таке сприйняття зміцнює давній інстинкт Путіна: не йти на різку ескалацію і не завершувати війну, а продовжувати повільний виснажливий наступ та готувати нову зимову кампанію проти вже пошкодженої енергетичної інфраструктури України. Він може вирішити, що достатньо протриматися ще трохи - і Україна почне руйнуватися.

Це не означає, що політичне напруження в Києві одразу відкриває воєнні можливості. Великі нальоти й наземні операції потребують підготовки. Москва також не здатна миттєво розгорнути нову підривну кампанію. Росія вже використовує дезінформацію та насильство, але краще вміє посилювати наявне невдоволення, ніж створювати політичні течії з нуля.

Політичне напруження важливе не так для поля бою, як для того, як воно впливає на політичні розрахунки Путіна.

Напад на НАТО в найближчі тижні все ще вкрай малоймовірний

Кейт Гербо: За повідомленнями, розвідка США вважає, що Росія може протягом кількох тижнів атакувати країну НАТО - наприклад, здійснити невелике збройне вторгнення, кібератаку або провокацію проти Польщі. Що ви думаєте про цю оцінку та її оприлюднення?

Марк Галеотті: Тут значно менше, ніж здається. Росія завжди могла зібрати кілька рот і відправити їх через кордон, хоча для них це, ймовірно, завершилося б катастрофою. За оцінками, ймовірність масштабного військового вторгнення могла зрости, але й далі залишається вкрай низькою.

Оприлюднення такої оцінки має і політичну мету. Західні уряди хочуть зберегти підтримку України та обґрунтувати збільшення оборонних витрат, на яке погодилися європейські держави. Підвищення оборонних витрат до 3,5% ВВП болісне для країн, які ще далеко від цього рівня. Виборці зрештою зіткнуться з певним поєднанням скорочення видатків на державні послуги та збільшення запозичень, тому влада має пояснити, чому загроза важлива.

Мене турбує, що оборона - це марафон, а не спринт. Європі потрібен консенсус, здатний пережити зміну партій і парламентів. Якщо лідери натякнуть, що Росія нападе вже наступної середи, а цього не станеться, суспільство може вирішити, що всю загрозу вигадали. Справжня небезпека, найімовірніше, постане після завершення війни в Україні, коли російські сили вже не будуть зв'язані на фронті й матимуть час відновитися.

Оцінки коливаються від двох до десяти років. На мою думку, повне відновлення до рівня, що існував до 2022 року, або до чисельності, про яку заявляє Москва, може тривати близько восьми років. Росії не обов'язково чекати всі вісім років, щоб почати діяти, але Європа має готуватися вже зараз: її власне оборонне будівництво також забере роки.

Якщо Європа перебільшить загрозу сьогодні, вона може втратити суспільну підтримку, необхідну для відповіді на серйознішу загрозу через п'ять чи десять років.

Погрози Москви показують ціну ескалації

Кейт Гербо: Кремль попередив Британію про наслідки постачання Україні безпілотників, якими завдають ударів по цілях у Росії. Ви назвали це радше ознакою безсилля, ніж сили. Чому?

Марк Галеотті: Путін має варіанти, але кожен із них дорого коштуватиме самій Росії. Ракетний удар по Британії виключений. Кібератаки, диверсії та схожі операції ймовірніші, однак їхніх організаторів із часом можна встановити, як показала справа Скрипалів. Крім того, наслідок може виявитися протилежним до бажаного. Вибухи на британських підприємствах радше посилять підтримку України, ніж припинять її.

У Москві, схоже, також сподіваються, що британський уряд, зосереджений на внутрішніх справах, буде відкритішим до переговорів. Тому Кремлю вигідніше голосно гавкати, але не кусати. Стримане висвітлення погроз у російській пресі показове: влада не хоче розігрівати очікування суспільства, а потім демонструвати бездіяльність.

Водночас російська підривна активність у Європі посилилася. Я б застеріг, що частина зростання, зафіксованого дослідниками, пояснюється кращим виявленням, а західні інституції часом надто охоче приписують Росії нез'ясовані інциденти. Проте загальна тенденція реальна. Москва зосереджується на державах, які активно підтримують Україну, щоб їхні громадяни відчули особисту ціну цієї підтримки та щоб розколоти політичну коаліцію, яка забезпечує військову й економічну допомогу.

Європа нині покриває приблизно дві третини витрат України. Підрив цієї підтримки важливий для Кремля, навіть якщо окремі таємні операції залишаються лише подразниками.

Як Росія передає диверсії на аутсорсинг

Кейт Гербо: Які кримінальні мережі може використати Кремль і як для таких операцій вербують людей?

Марк Галеотті: Великі організовані злочинні угруповання зазвичай не хочуть займатися політичною роботою. Їхній бізнес прибутковий, а зв'язок із державним насильством або тероризмом привертає зайву увагу. Однак російські угруповання посідають впливове місце в європейській злочинній економіці як гуртові постачальники й надавачі послуг: вони забезпечують логістику, хакерські атаки, відмивання грошей і контакти з місцевими бандами.

Російські спецслужби можуть використовувати ці контакти, щоб виходити на невеликі групи або окремих людей, готових більше ризикувати. Дедалі частіше вербування відбувається через соцмережі й даркнет. Людині можуть заплатити криптовалютою за встановлення камери чи підпал об'єкта, не повідомивши, хто справжній замовник. Виконавець може думати, що допомагає звичайним злочинцям або бере участь у комерційному конфлікті. Для Москви такі люди дешеві й одноразові.

Ця модель розвинулася після того, як 2022 року західні країни вислали багатьох російських розвідників, які працювали під дипломатичним прикриттям. Вислання сильно вдарили по московських мережах, але спецслужби пристосувалися, передаючи роботу посередникам і дистанційно керуючи більшою кількістю операцій. Наприклад, приватний детектив може вважати, що розслідує подружню зраду, хоча насправді стежить для російської розвідки за емігрантом, який виступає проти Кремля.

Тим, хто виконав одне завдання, доручають наступне або платять за вербування людей у їхньому середовищі. Невдалі методи відкидають, успішні розширюють. Я називаю це новою формою війни на аутсорсі, що дає змогу заперечувати причетність.

Виконавці атаки можуть не бути ідейними агентами й навіть не знати, що їхній справжній замовник - Кремль.

Вторгнення дронів покликані лякати й розколювати

Кейт Гербо: Український Центр протидії дезінформації повідомив, що за місяць щонайменше 12 імовірно російських дронів і ракет увійшли в європейський повітряний простір, а Молдова назвала деякі вторгнення навмисними. Чи правильно реагує НАТО?

Марк Галеотті: Багато випадків могли бути випадковими. Дрони, спрямовані на цілі біля кордону, можуть зазнати пошкоджень від ППО, відхилитися через радіоелектронну боротьбу або помилку наведення. Українські безпілотники також потрапляли в повітряний простір НАТО. Однак навмисні російські вторгнення здатні створювати перешкоди й змушувати НАТО нести додаткові витрати. Ракета-перехоплювач, випущена літаком НАТО, може коштувати в рази дорожче за знищений дрон.

Насамперед Москва хоче налякати ту частину європейського суспільства, яка найбільше боїться перетворення війни на апокаліптичний конфлікт. Якщо страх породить вимоги деескалації, політичним наслідком може стати тиск на Київ, щоб змусити його поступитися Росії.

Провокації також перевіряють, чи можна підштовхнути НАТО до надмірної реакції. Заклики завдавати ударів у відповідь по Росії щоразу, коли дрон перетинає кордон, здатні спричинити розкол в альянсі: одні уряди вимагатимуть атаки, а інші вважатимуть її надмірною. Розумна реакція - відстежувати або за потреби збивати дрони-порушники, чітко заявляти про неприйнятність вторгнень і продовжувати підтримку України, не дозволяючи Москві визначати політичну відповідь.

Росія намагається змусити натовських яструбів зайти надто далеко, адже надмірна реакція може послабити єдність альянсу.

Діалог - не винагорода за добру поведінку

Кейт Гербо: Ви говорите, що переговори з Росією не були б умиротворенням. Чого може досягти діалог, якщо він не зупинить війну?

Марк Галеотті: Захід засвоїв дивну ідею, нібито діалог - це винагорода за добру поведінку. Насправді державам часто особливо потрібно говорити з противниками, бо ризик непорозуміння вищий. Війна в Україні - центральна тема відносин із Росією, але не єдина.

Корисний приклад дає Фінляндія. Вона дотримується жорсткої позиції щодо Росії, рішуче підтримує Україну й зберігає велику мобілізаційну базу, але водночас підтримує практичні контакти на кордоні з питань правоохоронної роботи, демаркації, пошуку та порятунку. Розмова не потребує політичних поступок.

Зараз Захід має менше каналів зв'язку з Росією, ніж за часів холодної війни. Їхнє відновлення не принесе швидкого врегулювання, а час початку мирних переговорів мають визначати українці. Найближча мета - зробити так, щоб стіл для переговорів існував, коли сторони будуть готові ним скористатися. Почати можна з непублічних контактів між військовими або правоохоронними органами, а не із самітів заради гучних заголовків.

Європа ще не вирішила, що саме говорити і хто має говорити. Окремі національні ініціативи дозволять Путіну зіштовхувати держави між собою, а політик, який першим закличе до діалогу, ризикує бути звинуваченим у слабкості. Однак підтримка України й відкриття каналів для управління іншими ризиками не суперечать одне одному.

Дипломатія зберігає можливість для майбутніх переговорів; миттєво завершити війну вона не може.

Система Путіна сильна, але крихка

Кейт Гербо: Що говорять про стійкість влади Путіна недопуск антивоєнної партії "Яблоко" до вересневих виборів у Держдуму, вирок її заступникові голови та звільнення очільника державного банку, який попереджав про економічні проблеми?

Марк Галеотті: "Сильна, але крихка" - досі найкращий опис. "Яблоко" - єдина опозиційна партія, справді схожа на опозицію; так звана системна опозиція переважно створює видимість плюралізму. "Яблоко" виступає і проти авторитарної системи Путіна, і проти війни.

Спочатку Кремль, схоже, був готовий допустити партію до виборів, можливо, розраховуючи, що її результат залишиться близько 2% - нижче бар'єра у 5% для проходження в Думу. Але, за деякими даними, за шість тижнів до голосування підтримка могла сягнути 9%. Навіть якби кілька депутатів від "Яблока" не змогли змінити закони, кампанія відкрила б простір для дискусії, а мітинги перетворилися б на антивоєнні акції. Різке збільшення голосів також показало б Кремль слабким - а цього Путін глибоко боїться.

Отже, усунення "Яблока" й поводження із заступником керівника партії показують: Кремль усвідомлює існування значної антивоєнної частини суспільства й боїться її.

Звільнення банкіра, який попереджав про наслідки українських ударів і майже нульове зростання, розкриває іншу рису системи. Це був здібний економіст і політичний прихильник жорсткої лінії, але він припустився помилки: сказав неприємну правду, яка згодом стала публічною. Тоді суперники змогли використати її проти нього. Політика всередині еліти стає дедалі хижішою, а визнання системних проблем може коштувати кар'єри.

Це не означає, що режим або російська економіка невдовзі обваляться. Інфляція і процентні ставки високі, але Росія переживала значно гірші часи й має кошти для продовження війни щонайменше кілька років, а за нинішнього рівня витрат, імовірно, довше. Ціна - виснаження обмежених ресурсів, скорочення видатків в інших сферах і довгострокова шкода від утримання воєнної економіки та великих виплат за вербування солдатів.

Голова Центробанку Ельвіра Набіулліна залишається дуже компетентною керівницею, але Путін уже домігся зниження ставки, а строк її повноважень завершується наступного року. Я бачу тут ширшу геронтократичну тенденцію: Путін тримається за знайомих йому чиновників, бо боїться втратити людей, здатних підтримувати працездатність системи.

Російська економіка перебуває під сильним тиском, але тиск не означає неминучого краху.

Вибори оголюють напруження, яке Кремль намагається приховати

Марк Галеотті: Незвичайні навчання із захопленням заручників у російському дитячому садку, де замість акторів або манекенів, за повідомленнями, використали дітей, також показують грубість силових структур. Я вважаю це поодиноким випадком, а не поширеною практикою. Багато росіян у мережі відреагували з жахом. Але інцидент демонструє, наскільки мало установ здатні відмовити спецслужбам.

Вереснева виборча кампанія стане важливішим показником тривоги всередині еліти. Керована політична система Росії використовує вибори як ритуал легітимації: результат контролюють, але Кремль хоче, щоб оголошені цифри не надто відрізнялися від реального результату голосування й виглядали правдоподібно. Пам'ять про Болотні протести після спірних виборів 2011 року досі має значення.

Навіть усередині Комуністичної партії, вище керівництво якої лояльне до Путіна, помітні діячі шукають непрямих способів критикувати владу. Підсумок голосування наперед визначений, але сама кампанія виявляє роздробленість і дедалі більшу тривогу еліти щодо напрямку, в якому рухається Росія. Дедалі очевидніше, що багато представників еліти хочуть завершення війни.

Кремль може визначити офіційний результат, але кампанія все ж показує, що багато людей усередині системи хочуть завершення війни.