День Незалежності: як Україна стала для Європи надійною стіною між життям і смертю

Із самого початку проголошення Незалежності країни Заходу сприймали Україну як частину російської орбіти впливу. Хоча на словах наші партнери завжди висловлювали підтримку вектора зближення з ними, ніхто серйозно не ставився до намагань Києва приєднатися до ЄС та НАТО.

Це було обумовлено тим, що і у Вашингтоні, і у Брюсселі цілком розуміли, що Москва ніколи не відмовиться від Неньки як своєї "зони впливу". Щоб не казати це прямо, таке ставлення західні політики у кулуарах пояснювали високим рівнем корупції, неготовністю суспільства тощо.

Ще до російської агресії Європі з її високим рівнем життя, вірою у те, що війни на її території вже не буде, було набагато зручніше тримати Україну на дистанції. Мовляв, кредити надавати будемо, імітувати зближення також, але живіть якомога далі від нашої цивілізації. У передпокої.

Чи прийшло до Заходу усвідомлення, що ми є його невіддільною частиною, як суспільства та уряди наших партнерів змінювали ставлення до Києва, і чому Європа потребує якнайшвидшої інтеграції з Україною – читайте у матеріалі 24 Каналу.

Від Chicken Kyiv speech до війни у 2014: чому Захід не вчиться на помилках

1 серпня 1991 року, за кілька тижнів до виходу України зі складу СРСР, 41-й президент США Джордж Буш-старший виступив з трибуни Верховної Ради із закликом, що увійшов в історію під назвою "Котлета по-київськи" (англійською вислів Chicken Kyiv speech означає щось на кшталт "Промова боягуза у Києві"). У своєму зверненні до депутатів американський політик казав, що наміри отримати незалежність є "суїцидальними проявами націоналізму".

Chicken Kyiv speech називають найганебнішою промовою Буша-старшого / Фото – "Історична правда"

Мовляв, якщо Радянський Союз розпадеться, Україна може поринути у хаос громадянської війни, а ядерна зброя опиниться у руках дикунів.

Саме так Захід (бо крім промови Буша були ще й схожі заяви Маргарет Тетчер та інших лідерів "вільного світу") сприймав мешканців поневолених Москвою країн, і попри десятиліття Холодної війни, абсолютну неадекватність комуністичного режиму, у Вашингтоні та Європі панічно боялися отримати другу Югославію, але у значно більших масштабах.

Чому політики настільки розвинутих держав, як США, Велика Британія, Франція та Німеччина були впевнені у настанні кривавого хаосу у випадку розвалу "тюрми народів", пояснити вкрай складно. Проте вони робили ставку на Горбачова і віру в те, що "Совок" трансформується у щось адекватне.

Варто зазначити, що сліпа віра у здатність Росії реформуватися і стати цивілізованою частиною світу постійно створює Заходу купу проблем, адже після кожного порятунку від голоду та вливань грошей в економіку, Кремль одразу ж починає криваві війни. Але у 90-ті ні Тетчер, ні Гельмут Коль, ні інші їх колеги наївно не прораховували наслідки й більше загравали з Москвою, ніж застерігалися її.

Попри розв'язані війни в Абхазії та Придністров'ї, а також кампанію у Чечні, цивілізовані країни не переглядали свою стратегію щодо стосунків із Росією. Європа поступово підсаджувалася на газову голку, а Штати намагалися підтримувати дружні відносини попри будь-які вчинки Кремля.

Путін відкрито та нахабно шантажує Захід, поки той вдає, що все ОК. Мюнхен, 10.02.2007 / Фото – Кремль

Мюнхенську промову Путіна 2007-го, в якій той публічно та відкрито задекларував знищення світового порядку, фактично проігнорували. Відмова від надання Україні та Грузії Плану дій щодо членства у НАТО на саміті в Бухаресті у 2008-му фактично дала Путіну зелене світло на початок війн. Першою стала агресія Росії проти Грузії.

За окупацію Південної Осетії та частини Абхазії, вбивство кількох сотень людей, катування і зґвалтування Росію аж ніяк не покарали. Помпезне перезавантаження стосунків між США та Москвою менше ніж за рік після жахливого порушення міжнародно визнаних кордонів означало лише одне: ніхто зі світових лідерів не збирається серйозно протидіяти диктаторському режиму.

Лавров та держсекретарка США Гілларі Клінтон тиснуть на кнопку "перезавантаження" / Фото з інстаграму МЗС Росії

То ж геть не дивно, що за 6 років Росія розширила свою агресію. Здавалося б, окупація Криму, сміховинні розповіді про невідомих "зелених чоловічків", а також розв'язання війни на Донбасі мають докорінно змінити ставлення Європи та США до України та самої Москви. Але цього не сталося навіть після того, як Росія збила в небі над Україною цивільний літак (Рейс MH17), вбивши 298 людей.

Після початку війни Європа давала Росії гроші в обмін на газ, а Україні амуніцію / Фото – Макс Левін

Певною мірою у 2014-му стався частковий політичний перелом, адже через напад на Україну на Росію ввели економічні санкції, а вектори взаємодії Москви із Заходом чи не вперше за кілька десятиліть розійшлися у різні напрямки. Однак реакція була занадто кволою, щоб Кремль зупинився.

Захід вкотре не зробив правильних висновків. Не скористався слабкістю Росії наприкінці 90-х, жодного разу не намагався силою змусити агресора відповісти за скоєні злочини, а лише спонукав його йти далі своєю кволою реакцією.

Ставлення Заходу до України почало хоча б якось мінятися хіба після початку війни на Донбасі. Якщо до цього нас сприймали виключно як населення держави, що поруч із Росією, то з часів АТО/ООС європейці та американці зрозуміли, що йдеться про націю, яка бореться за Незалежність від гігантського ворога.

2022-й докорінно змінив все

Зима 2022. Сполучені Штати послідовно наполягають на неминучості російського вторгнення. Німеччина та Франція висловлюють із цього приводу шалений скепсис, хоча й евакуйовують власні посольства. У Києві починають сідати вантажні борти з німецькими касками, ракетами Javelin і гранатометами NLAW, переносними зенітно-ракетними комплексами Stinger, набоями тощо.

Партнери раптом усвідомили, що у випадку розширення путінської агресії до повномасштабної війни, Росія може опинитися на кордонах із Євросоюзом. Ніхто у світі не вірив у те, що Україна може і спинити просування ворога, і повноцінно вберегти свою державність. Але тоді десятки тисяч хлопців і дівчат, що зі зброєю в руках відкинули ворога на Київщині, переломили хід історії.

У 2022 Сили Оборони показали, що могутнього ворога можна перемагати / Фото Міністерства оборони України

Захід побачив, що Україна геть не настільки слабка, як вони собі уявляли, а також, що Росія значно слабша за їхні очікування. Партнери почали збільшувати об'єми та номенклатуру зброї та снарядів, аби хоча б сповільнити просування загарбників на інших напрямках. Втім, кількість усього летального ретельно рахували: не можна ж, аби Росія програла у цій війні, інакше буде застосовувати ядерну зброю. Такою стала нова мантра Заходу.

Те саме казали з приводу передачі нам спершу танків, потім літаків, виставляли купу обмежень щодо ударів по території агресора, вимикали Starlink, аби вберегти російський Чорноморський флот. Було безліч розмов про те, що комплекси ППО іноземного виробництва занадто складні, аби українці могли їх опанувати, але 4 травня 2023 року українські зенітники здійснили перше у світі перехоплення гіперзвукової ракети "Кинджал".

Перший збитий "Кинджал" / Фото Київського науково-дослідного інституту судових експертиз

Після Харківського та Херсонського контрнаступів, появи геймченджера у вигляді FPV-дронів, наземних роботизованих комплексів, засобів глибокого ураження, вже ніхто, крім самого Путіна, не вірить у можливість російської перемоги.

Україна є єдиною країною у Європі, яка здатна щонайменше на рівних вести війну на винищення з настільки великим ворогом, причому – бити його на його ж території. І мова не лише про Курську та Бєлгородську області.

Завдяки операції "Павутина", ударам ракетами та дронами по НПЗ, портах, військових базах, аеродромах логістичних хабах і стратегічних об'єктах, зокрема, таким, що входять до складу так званої "ядерної тріади" практично вся територія держави-окупанта нині опинилась у зоні досяжності Сил оборони України.

Про технології, якими володіють наші компанії, мріють виробники зброї світового рівня. А на навчаннях 10 бійців Сил безпілотних систем здатні "розібрати" два батальйони НАТО.

Україна – взірець для Заходу і головна надія

Більше ніхто не може поставити під сумнів суверенітет і право України обійняти своє місце серед країн Заходу. Хоч більшості держав-членів ЄС ми не дуже потрібні у складі союзу через страх економічної конкуренції, політичне рішення щодо нашого приєднання вже ухвалене.

За ці вкрай важкі 35 років Україна зробила колосальний стрибок від нікому невідомої країни "десь поруч із Росією" до серйозного світового гравця у сфері безпеки. Ми є щитом Європи від набігів російської орди.

І поки Сили оборони щодня перемелюють по тисячі з чимось ворогів, більшість наших західних партнерів можуть насолоджуватись спокоєм. Адже знають, що у разі чого на стражі їх безпеки стоятимуть не солдати Північноатлантичного альянсу, а український дроноводи та піхотинці.

Ризик нападу Москви на якусь із країн НАТО надзвичайно великий, оскільки Захід не остаточно прокинувся від сплячки й сприймає Росію як пряму небезпеку для себе.

Європа не встигає ані озброїтися, ані підготуватися до опору ворогу. Однак у неї є розуміння того, що українці однозначно перебуватимуть на правильному боці. А якщо розвинуті світові держави припинять купляти російські енергоресурси й почнуть жорстко стежити за постачанням до Росії підсанкційної продукції, країна-бензоколонка швидко опиниться неспроможною виготовляти технологічну зброю, суттєво скоротить фінансування власної армії, і, можливо, дійде до свого розпаду. Якщо її знову не врятують американці.