Королева з Гардаріки й донька Мудрого батька: на що пішов принц Норвегії заради київської княжни

Як розповідає нам ісландський скальд Сноррі Стурлусон у своєму епічному зведенні саг "Коло Земне", юного принца таємно вивезли з поля бою, а згодом переправили через засніжені гори до Швеції. До чого ж тут київська княжна Єлизавета, донька Ярослава Мудрого? А от про це й розповість докладніше 24 Канал.

Як Гаральд зустрів Єлизавету і до чого це призвело?

Швеція була лише транзитним пунктом для Гаральда. Перед вигнанцем, який втратив усе – дім, родину, статус і багатство, – лежав єдиний шлях до порятунку через бурхливе Балтійське море, до великої та загадкової країни, яку вікінги називали Гардарікою – Країною Міст (є інші варіанти перекладу, але цей вважають найбільш прийнятним). Столицею тієї країни був Кенугард – Київ, а правив там могутній конунг Яріслейф – Ярослав Мудрий.

Юнак прибув до Києва у 1031 році та побачив місто, яке вражало уяву вихідця з суворих північних фіордів. Могутня фортеця, галасливі ринки, на яких перетиналися торгові шляхи від Скандинавії до Візантії, шовк, прянощі та срібло – усе дихало багатством і владою. Яріслейф прийняв норвезького принца-вигнанця, пам'ятаючи про дружбу з його загиблим братом Олафом. І Гаральд став на службу до київського правителя.

Саги згадують, що він брав участь у кампаніях Ярослава проти поляків та чуді, швидко здобуваючи репутацію безстрашного і жорстокого воїна. Та попри це у розкішних палатах київського двору Гаральд зустрів її – Еллісіф, Єлизавету, доньку Ярослава та шведської принцеси Інгігерди. Джерела описують її як дівчину надзвичайної вроди та гострого розуму.

Правди ніде діти – для молодого норвежця, чиє серце палало амбіціями, Еллісіф стала не тільки об'єктом пристрасті, а й символом найвищого тріумфу. Адже одруження з донькою правителя Гардаріки означало б визнання його рівним серед наймогутніших монархів Європи. Проте середньовічна геополітика не любила сентименти – Гаральд попросив руки Еллісіф, та Ярослав відповів із холодним прагматизмом досвідченого шахіста.

Київський правитель не відмовив прямо, але висунув умови, які здавалися нездійсненними. Він заявив, що не може віддати свою доньку за людину, яка не має ні власного королівства, ні достатнього багатства, щоб забезпечити принцесі гідний викуп. Яріслейф був правителем, чиї інші доньки згодом стануть королевами Франції та Угорщини – він не збирався віддавати Еллісіф за безземельного найманця, нехай і королівської крові.

А проте відмова не зламала Гаральда – навпаки, розпалила у хлопцеві полум'я, яке згодом обпалить половину Європи. Принц зібрав своїх найвірніших воїнів і вирушив на південь, вниз по Дніпру до Чорного моря. Його метою був Міклагард – Велике Місто, Константинополь, столиця Візантійської імперії, де золото текло рікою, а імператори щедро платили тим, хто вмів убивати.

Що ми знаємо про Гаральда Суворого, чоловіка Єлизавети та короля вікінгів: дивіться відео rex_ruthenorum

У горнилі Візантії: через кров до золота й поезії

Прибувши до Константинополя близько 1034 року, Гаральд вступив до лав елітної Варязької гвардії – особистої охорони візантійських імператорів. Щоб уникнути інтриг, він приховав своє королівське походження, проте його лідерські якості та лютість у бою швидко вивели його на перші ролі. Наступні 8 років життя принца перетворилися на безперервну криваву одіссею.

Візантійський хроніст Іоанн Скіліца в "Огляді історій" підтверджує присутність видатного варязького командира з іменем Аральт у військах імперії. Він воював проти арабських піратів в Егейському морі, брав участь у масштабній кампанії на Сицилії тощо – саги розповідають про його неймовірну хитрість, про придушення повстання у Болгарії, і навіть про паломництво до Єрусалима з нещадним винищуванням розбійників дорогою.

З кожним переможеним ворогом багатство Гаральда зростало. Сноррі Стурлусон пише, що той залишав собі левову частку здобичі, яку таємно відправляв до Києва – на зберігання конунгу Яріслейфу. Це були гори золота, коштовного каміння, шовків та артефактів. А ще ж і серце суворого воїна залишалося у Києві – саме у цей період Гаральд створює свої знамениті "Віси радості".

У кількох строфах, що збереглися в ісландських сагах, Гаральд перераховує свої численні таланти та подвиги – він вміє грати в шахи, знає руни, вправно читає, кує залізо, ковзає на лижах, стріляє з лука, веде корабель і б'ється на мечах. Але кожна строфа закінчується гірким меланхолійним рефреном: "...Проте богиня золота у Гардарікі не хоче мене помічати".

Хай там як, у 1042 році імператор Михайло V спробував усунути від влади свою названу матір імператрицю Зою, і у Константинополі спалахнуло повстання. Гаральд та його варяги стали на бік Зої, та перемогла, і все ж під покровом ночі принц зібрав вірних людей, захопив візантійські галери та вирвався з бухти Золотого Рогу.

Восени 1043 або на початку 1044 року Гаральд повернувся до Києва. І це вже був не бідний вигнанець, а легендарний полководець, чиє ім'я викликало жах від Сицилії до Босфору. Коли він пред'явив Яріслейфу свої багатства, саги стверджують, що "жодна людина у Північних землях ніколи не бачила стільки золота в одному місці". Отже, умови київського правителя були виконані, відтак і Ярослав дотримав слова.

Якою була доля Єлизавети, доньки Ярослава Мудрого та королеви Норвегії: дивіться відео UMN-UkrMediaNetwork

Як Єлизавета Ярославною стала королевою Півночі?

Узимку 1044 року у Києві відбулося пишне весілля – Гаральд Сігурдссон узяв за дружину Єлизавету, доньку Ярослава Мудрого. І вже навесні 1045 вони разом зі своїми незліченними скарбами рушили до Скандинавії. А там Гаральд змусив свого племінника Магнуса Доброго розділити з ним владу над Норвегією, а після раптової смерті Магнуса у 1047 році став єдиновладним королем, увійшовши в історію як Гаральд Суворий.

Еллісіф стала королевою Норвегії. Вона народила Гаральду двох доньок, Марію та Інгігерду. Проте життя у суворій, роздертій міжусобицями Норвегії кардинально відрізнялося від витонченого візантійсько-слов'янського Києва. А ще Гаральд, керуючись політичною необхідністю зміцнення влади, взяв собі другу дружину або офіційну наложницю – Тору Торбергсдоттір, представницю могутнього норвезького роду.

Саме Тора народила Гаральду синів-спадкоємців Магнуса та Олафа. Саги мовчать про те, як Еллісіф сприйняла це все, але точно вказують, що її статус законної королеви залишався непохитним. Тим часом у 1066 році помер король Англії Едуард Сповідник, не залишивши прямого спадкоємця – і Гаральд, заявивши про свої претензії на англійський престол, зібрав гігантський флот та рушив в останній великий похід епохи вікінгів.

Вирушаючи на завоювання Англії, Гаральд узяв із собою Еллісіф та обох доньок. Він залишив їх на Оркнейських островах, це на північ від Шотландії, а сам рушив на південь, до Йоркшира. 25 вересня 1066 року біля переправи Стемфорд-Брідж військо Гаральда, захоплене зненацька армією англійського короля Гарольда Годвінсона, прийняло останній бій. Гаральд Суворий отримав стрілу у горло і загинув на місці.

Згідно з "Колом Земним", того ж дня і тієї ж години на Оркнейських островах раптово померла донька Гаральда Марія. Єлизавета, втративши чоловіка і доньку, разом із пасинком Олафом Тихим та донькою Інгігердою повернулася до Норвегії навесні 1067 року.

Була версія, що донька Ярослава після цього вийшла заміж за короля Данії Свена ІІ Естрідсена – щось таке писав німецький хроніст ХІ століття Адам Бременський, але, на жаль, не згадуючи імен. Тож радше за все Єлизавета тихо доживала віку при дворі свого пасинка, але насправді подальша її доля губиться у тумані історії.