Нет в Брюсселе – нет вообще: почему работа в Комитете регионов ЕС важна для украинских общин

Сильні регіони – сильна Європа. Саме цей відомий принцип відображає сенс Комітету регіонів Європейського Союзу. Консультативного органу, роль якого полягає в тому, щоб позиція місцевого самоврядування впливала на ухвалення рішень ключовими інституціями ЄС.

Можливості Комітету регіонів вже можуть використовувати українці. 

Зокрема, Комітет пропонує українським містам, регіонам та їхнім асоціаціям простір для організації роботи їхніх представництв. 

До речі, коли я розповідаю про цю можливість, багато посадовців та консультантів дивуються: невже таке можливо? Я навіть звернулася з листом до секретаріату Комітету, щоб отримати підтвердження: процедура є і працює. Для отримання доступу необхідно лише написати листа до президента Комітету регіонів з проханням надати приміщення та вказати контакти представника громади. 

Тож фактом є те, що в Україні про Комітет регіонів або його механізм представництв міст і регіонів чули мало. 

Відповідно, мало цей інструмент використовують. 

Загалом офіційних організацій, які так чи інакше працюють з українськими громадами і відбудовою, в Брюсселі багато. 

Крім донорів, це Європейський альянс міст і регіонів для відновлення України (European Alliance of Cities and Regions for the Reconstruction of Ukraine), Робоча група Комітету регіонів по Україні (CoR Working Group on Ukraine), Спільний консультативний комітет (Joint Consultative Committee). 

Але, знову ж таки, широкого попиту в української сторони вони не мають. 

Чому Комітет регіонів важливий для українців

З мого спілкування в Києві можна дійти висновку, що причиною є невіра в те, що участь у заходах та робочих процесах брюссельських структур щось змінить. І особливо критикують, хоч як дивно, Комітет регіонів ЄС.

І тут я пропоную подивитися на ці питання більш предметно та системно.

Комітет регіонів – це справді консультативний орган. Він не приймає законів, його висновки не є обов’язковими для інституцій, які ухвалюють рішення в ЄС.

Навіть для якихось регіонів Євросоюзу Комітет справді може бути не найважливішим органом. Однак тут важливо розуміти, що мають європейські громади з того, чого немає в українських.

У європейських регіонів, наприклад німецької Баварії чи італійської Тоскани, може бути власне представництво в Брюсселі з постійним персоналом. Можуть бути депутати Європарламенту з розташованого в регіоні округу. Є прямі робочі контакти з галузевими генеральними директорами Єврокомісії. Є національний уряд, який відстоює регіональні інтереси у Раді ЄС. 

Комітет регіонів для таких громад – це один канал впливу з кількох. Українські ж громади не мають жодного пункту з наведеного вище переліку. 

Навіть членства у тому самому Комітеті регіонів, бо Україна не є членом ЄС – але може брати участь у роботі спеціально створених робочих груп при ньому. 

Важливо також, що Комітет готує оцінки та рекомендації щодо участі громад у відбудові України та інтеграції до ЄС, а також веде діалог щодо програми підтримки Ukraine Facility. 

Участь нічого не гарантує, але про дещо свідчить

Звичайно, сама присутність у будь-якій структурі не дає результату автоматично. 

І це якраз одна з причин, чому українська сторона не квапиться відкривати свої представництва у Брюсселі, займати місця у створених робочих групах та дорадчих органах.

Однак важливо розуміти певні речі.

Європейські політики – дуже системні. Донори радше співпрацюють з тими громадами, де побудовано команду менеджерів, є прозорі процедури, налагоджені механізми врядування. А офіс громади, представництво в дорадчих органах ЄС, підготовка проєктів та пропозицій дають видимість там, де формуються позиції по Україні.

Далі все залежить від того, хто як цією можливістю користується і кому що є показати.

Коли я готувалась якось до чергової поїздки до Брюсселя, то з'ясовувала, які українські представництва там зареєстровані. Їх виявилося дуже мало. І знайти інформацію про них нелегко – знадобилося чимало часу. Зокрема, й на пошук контактів, бо здебільшого на сайтах були вказані лише електронні адреси.

Я написала усім, що хотіла би зустрітися як практик з практиками та поговорити про те, як влаштована їхня робота. Частина не відповіла на електронні листи. Чи працюють ті електронки взагалі – хтозна…

А ось ті, чиї контакти були "живими" та з іменами – відповіли, і працюють активно. Показово, що вони виявилися представниками міст, які найбільше залучають міжнародну допомогу і в яких відкриваються офіси міжнародних організацій.

Тому присутність у Брюсселі – не причина, а один з показників успіху. А саме – свідчення того, що громада веде планомірну роботу за міжнародним та проєктними напрямками, має команду, здатну вести євроінтеграційні процеси, будувати звʼязки, обговорювати проєкти – а потім їх реалізовувати. 

Тобто це показник кадрової спроможності та зацікавленості громади. 

Крім того, такі офіси здебільшого утримує не бюджет громади, а грантові програми або бізнес, який погодився вкластися в присутність свого міста (і, можливо, себе) в Європі. Це також показник уміння міського голови створювати партнерські стосунки з бізнесом в інтересах громади. Бо залучення інвесторів – це теж одне із завдань представництв.

Зараз, звичайно, інтерес до проєктів в Україні з боку європейських компаній трохи відкладений – але він є. І коли дозволить безпекова ситуація, інвестор насамперед звернеться до громади, з представником якої вже спілкувався та бачив його системну роботу.

Незалежно від того, наскільки сильним є Комітет регіонів або інший дорадчий орган, по суті, для українських громад це – офіційно закріплена точка входу. Європейці дуже люблять чіткі механізми. І якщо такий існує, а тебе в ньому немає – то тебе немає взагалі. 

Тому я все частіше чую в брюссельських розмовах назви одних і тих самих громад. Інші, зокрема великі й прифронтові, залишаються сірою плямою на європейській мапі уявлень про Україну.

Три підходи голів громад

За п'ятнадцять років роботи з громадами я бачила три способи, якими голови громад працюють із зовнішніми можливостями. Цей поділ не залежить ні від якості людей, ні від розміру громади. Він тримається на робочих звичках.

Обережний тип. Працює за інструкцією і чекає на рішення згори. Зовнішній канал для нього – передусім ризик: нові зобовʼязання, іноземні процедури, в яких треба розібратися. Він поїде на Захід, якщо скажуть, виконає щось, якщо це буде потрібно.

Прагматичний. Рахує вигоду. Поїде туди, де видно результат (конкретна програма, конкретний партнер, конкретні кошти). Консультативний майданчик без прямого фінансування здається йому витратою часу.

І це раціональна позиція – поки очільник не побачить, як позиція його громади вплинула на формування політики фінансової програми або як контакт перетворюється на участь у конкретній програмі чи створення інвестиційного проєкту. "Гроші спершу", – кажуть мені представники такого типу керівників, і я їх розумію. З одного боку, в громади не вирішені актуальні проблеми, а з іншого – незрозуміло, коли буде результат та який саме. Тож витрачати ресурс не поспішаєш.

Власний проєкт. А ось ці керівники ведуть розвиток громади, пошук партнерств, інвесторів як власну справу. Використовують будь-який канал, до якого дотягнуться, бо вірять у перспективу такої роботи. Бачать, що налагоджувати звʼязки, вивчати роботу механізмів ухвалення рішень сьогодні перспективно, навіть якщо не є обов’язком. 

Такий голова знає імена в європейських мережах, бере участь у заходах. 

Він якраз і розуміє значення системної роботи – і якщо почав таку діяльність кілька років тому, то його громада вже бачить позитивні результати. Щоправда, тут є ризик: якщо усе тримається на голові особисто, то й зникнути може разом із ним.

Якщо говорити про участь у роботі європейських органів або відкриття представництва, то плюси від цього для кожного з типів керівників такі.

Для "обережного" – це легітимація. Участь в офіційному органі за офіційними процедурами. Мінімум власної ініціативи, яку такий тип керівника не дуже любить. Проте якщо зробити це зараз, можна бути одним з перших.

"Прагматичному" представництво надасть доступ до перевіреної інформації щодо грантових та інших можливостей. Громада заявляє про себе – до неї приходять партнери.

Голові з "власним проєктом" він дасть те, чого йому бракує найбільше: інституційну форму для звʼязків, які поки що тримаються на його імені. 

І ось тут я хочу перейти до наступного.

Відрядження не замінюють постійної присутності

Заходів багато, фізично на всіх не побуваєш – кинути роботу в громаді не можна.

Тому постійне представництво дає те, чого не дасть жодна поїздка: горизонтальні зв'язки з людьми, які готують рішення, а не лише з тими, хто їх підписує. Розуміння процедур, термінів і того, на якому етапі позицію ще можна змінити.

Це, знову ж, питання команди. 

Голова або навіть його заступник не може бути виконавцем в усьому одночасно: євроінтеграція, ВПО, комунальне господарство, екологія, залучення інвестицій. Короля робить пошт, голову громади – команда. 

На євроінтеграційний напрямок голови найчастіше призначають відповідних фахівців радниками. І в цьому є сенс.

Щодо представництв у Брюсселі є відчуття, що громади не виявлятимуть ініціативи без рекомендацій міністерства. Ймовірно, така рекомендація або делегування повноважень – відкривати представництва – колись буде видана, і тоді представництва відкриють усі разом.

Але потенційні партнери запамʼятають при цьому не тисячу формальних представництв, а тих, хто працював предметно до того, як це стало рекомендацією.

Крок до виходу на міжнародний рівень

В Україні також поступово розробляють базу для міжміської міжнародної співпраці. Кабінет міністрів затвердив Положення про Міністерство у справах громад, територій та внутрішньо переміщених осіб. Там можна побачити новий вектор – співпрацю українських громад з громадами інших країн.

Також варто відзначити закріплену за міністерством координацію та підготовку до роботи органів місцевого самоврядування, обласних адміністрацій і центральних органів влади зі структурними фондами ЄС.

Європейська сторона давно бачила субʼєктом діалогу виборні органи самоврядування – тепер і українська взялася готувати громади до цього і винесла це в окремий напрямок роботи державного органу. 

Партнерство міст вже не є лише справою доброї волі мерів. 

І тепер теоретично у перспективі територіальна співпраця перестає бути додатковим ефектом від реалізації донорських програм, а може стати системним треком держави.

Від себе додам, що цей підхід територіальної співпраці має працювати не лише із закордонними громадами. 

В Україні є також велике поле для обміну досвідом, громади зі своїми історіями успіху. Успішні українські очільники громад про це знають і активно використовують. Громада, яка не вивчає досвід сусідньої, її способи вирішувати проблеми мешканців та її історії успіху, навряд чи вестиме партнерство з польським або німецьким муніципалітетом – де вимоги жорсткіші, мова чужа, а терміни не рухають під українські обставини.

Що робить міську дипломатію продуктивною

Перше – це стратегія. Аналіз слабких та сильних сторін громади, потреб, наявних та потенційних партнерів. Треба поставити досяжні цілі. Розробити план власних заходів або участі у наявних. Як сказано вище, механізм існує, він відомий (принаймні, тим, хто прочитав хоча б цей текст) – але успіх залежить від того, як його використовуватимуть.

Друге – брати участь в обговореннях політик та рішень. 

Ваша позиція щодо актуальних питань теж має бути написана до поїздки, а не сформульована вже в залі. Європейська сторона працює з документами, і той, хто привозить свою пропозицію або аналітику, сприймається як партнер, з яким можна результативно працювати.

Якщо швидко окреслити інші завдання, то це: ставити запитання, вивчати досвід міст, дотичний до вашого, знайомитися з рішеннями для громад. Знайомити бізнес вашої громади з іноземним. Вивчати можливості. Обмінюватися ідеями. Працювати з діаспорою з вашого міста. Напрацьовувати робочі контакти, які згодом стануть проєктами для громади. Напрацьовувати "портфоліо" для донорів та європейських політиків, щоб ваша громада не була сірим місцем на уявній карті України.

Третє – це наступність. Представник, який змінюється щоразу, не встигає стати впізнаваним. У консультативних органах вага накопичується роками присутності. Саме тому там виграють не найбільші громади, а ті, хто планомірно працює. Бо жодна робота не може триматися на одній людині. Потрібна робоча система.

* * * * *

Органи ЄС працюватимуть так чи інакше, незалежно від того, як ми оцінюємо їхню ефективність або впливовість. 

Громади, які хочуть потрапити в поле зору, мають заявити про себе до того, як їх почнуть кудись включати або "спонукатимуть" згори. Бо це не про участь у консультативному органі, а про розуміння і доступ до процесів. І це матиме значення незалежно від того, є впливовіші за Комітет регіонів органи чи немає.

Публікації в рубриці "Колонки" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів