Як я пережила свій перший тайфун

На початку липня я приїхала на Тайвань на велику міжнародну конференцію. І перша ж людина, яку я там зустріла, запитала: «Коли ви їдете назад? Як добре, що я встигаю до тайфуну». Я погуглила і зрозуміла: на нас рухається супертайфун Баві й особисто я поїхати з країни до його приходу не встигаю.

Декілька сухих фактів мовою цифр: Тайвань стикається з 3—5 тайфунами на рік, тайфунний сезон триває з липня по вересень, Баві був розміром із територію Франції та рухався з піковою швидкістю 287 км/год.

Влада оголосила про закриття в Тайбеї всіх бізнесів щонайменше на два дні, скасувала всі авіарейси, привела в готовність 29 тис. військових для ліквідації можливих наслідків, задраїла кільце так званих евакуаційних воріт — герметичних воріт у дамбах, які відсікають річки від міста.

Усі ці новини я дізнавалася винятково з англомовних медіа, які безнадійно запізнювалися, з гугл-мап і з китайськомовних джерел, які мені почали підкидати алгоритми ютубу та які я розуміла дуже обмежено. Пам’ятаєте, скільки жартів було довкола того, що під час відімкнень опалення на київській Троєщині взимку цього року журналістка вела звідти репортаж у бронежилеті та касці? Виявилося, що на іншому краї земної кулі в неї є колега.

І ось тут я зрозуміла, як мене змінила війна. Я перестала бути безтурботною цивільною особою, яка покладається на дії влади. Натомість я стала трошки схожою на спецназівця: відкрила мапу міста, переїхала з 19-го поверху з панорамними вікнами в маленький готель усередині кільця евакуаційних воріт, запасла води і хліба (ви ще спробуйте знайти в Східній Азії хороший хліб із борошна). Уявляю, якою кумедною бабусею я буду, коли зістарюся.

У принципі, я би так і просиділа два дні за своїми двома стінами, якби на ранок не прийшло повідомлення від місцевої кав’ярні: «Ми відкриті всі два дні, бережіть себе по дорозі до нас». Я вийшла на вулицю. Світило сонце. Атмосфера нагадувала ковідний локдаун: тоді як на центральних вулицях все було закрито, на бокових дуже навіть бадьоро жевріло життя.

Бачите дощ?

На місцевих форумах уже вірусилася конспірологія: цього року вибори, тож влада оголосила про тайфунний вихідний, щоб задобрити виборців.

Зранку наступного дня, в піковий день тайфуну, дощ періщив як із відра. Я увімкнула телевізор: на екрані багато людей сиділи на підлозі на центральному вокзалі Тайбею. «Усе-таки евакуація», — подумала я. «Триває фестиваль ловлі покемонів», — переклав мені рухомий рядок ШІ. Так, це були учасники фестивалю, які вирішили не відкладати його через погоду і тапали покемонів у смартфонах, зібравшись на вокзалі.

Нам усім пощастило: дорогою до Тайваню тайфун втратив око. Це означало, що він не матиме руйнівної сили, а обмежиться просто сильним дощем. І на ранок наступного дня, коли цей дощ скінчився, на вулицях не було навіть калюж завдяки неймовірній дренажній системі міста. Привіт місцевій владі Києва.

Пройшовши повз Тайвань, Баві відправився в Китай, Північну Корею та Росію. Той випадок, коли мій страх минув і настав час повболівати за ці команди.

Тайванці кажуть, що до тайфунів вони готові набагато краще, ніж материковий Китай. Не тому, що в Китаї їх раніше не було — були завжди. Але зміна клімату робить тайфуни сильнішими, а зливи — набагато руйнівнішими. Через це дедалі більше потерпають ті регіони Китаю, які історично не звикли до такого масштабу стихії. Іронія в тому, що саме Китай залишається одним із найбільших у світі джерел викидів, які цю зміну клімату прискорюють.

А ще в тайванців є дуже схожа на нас риса: вони можуть говорити, що неймовірні складнощі здатні витримувати лише вони. Буквально: «Ми можемо витримати до 2 метрів опадів під час тайфуну, а Нью-Йорк не може». Так, він не може, але йому й не треба. Чули, як ми говоримо подібне про яку-небудь країну НАТО: що вони там не здатні витримати таку ж війну на виснаження без засобів ППО, як витримуємо ми?

У нашій частині світу може здаватися, що комуністичний Китай, на відміну від Росії, не використовує релігію для досягнення політичних цілей. Але це не так. На Тайвані є дуже популярною богиня моря Мацзу — і навіть мій короткий тайфунний досвід пояснює, чому вона така важлива. КНР активно підкреслює, що Мацзу — це спільна культура двох берегів Тайванської протоки, а багато тайванських храмів простежують своє релігійне походження до храмів на материку. Влада Китаю створює умови для паломництва тайванців до таких храмів на своїй території. Наприклад, величезний храм на острові Мейчжоу, де зародився культ Мацзу, КПК спочатку майже знищила під час Культурної революції. Наприкінці ХХ століття вона почала його відбудовувати і зараз навколо Мейчжоу регулярно проводить World Mazu Cultural Forum та Mazu Cultural Tourism Festival. Тобто Мацзу одночасно є справжнім транскордонним народним культом і зручним інструментом китайської політики «спільної культурної спадщини» щодо Тайваню.

Невдовзі після закінчення Баві я була на одній вечірці в Тайбеї, де весело жартувала про свій тайфунний досвід. І тоді одна людина мені сказала: «Я не хочу вас засмучувати, але до нас прямує новий тайфун». На нас рухався Дельфін.

Мабуть, у цьому й є Тайвань. Тут постійно щось рухається у твій бік: тайфун із Тихого океану, китайські літаки через лінію протоки, дезінформація з материка чи чергове попередження про землетрус. Тайванці в цей час можуть легковажно ловити покемонів. Але евакуаційні ворота про всяк випадок тримають напоготові.

Фото: «Детектор медіа»