Вибори у Сербії: Вучич ризикує владою чи готує собі нове крісло?

Отже, дострокові парламентські вибори у Сербії відбудуться 18 або 25 жовтня, вирішив чинний президент Александар Вучич, який раніше заявив про свою відставку. Щоправда, чекати на оголошення дати довелося не кілька тижнів (як він обіцяв), а майже два місяці.

Однак Вучич ніяк не наважується сказати: «Вибори президента відбудуться…». Невже він, гравець за натурою, навмисно тримає в напрузі всіх зацікавлених у країні та за кордоном, не маючи наміру йти з посади до жовтня наступного року, коли закінчується його другий президентський термін?

У будь-якому разі думати про завершення епохи Вучича ще зарано. Залишаючи посаду президента, він сподівається пересісти в крісло прем’єр-міністра Сербії, що дасть йому змогу цілком легально зосередити всю виконавчу владу у своїх руках. Як того й вимагає Конституція.

Політична кар’єра чинного президента Сербії свідчить про силу та вміння Вучича вести політичну боротьбу й досягати своїх цілей, балансуючи як усередині країни, так і на міжнародній арені.

Нагадаю, що Вучич у політиці з 1998 року. Тричі був депутатом Народної скупщини Сербії, градоначальником Белграда, першим віцепрем’єром — міністром оборони, відповідав за боротьбу з корупцією; 2014 року очолив уряд. А у квітні 2017 року був обраний президентом Сербії, набравши 55,08% голосів.

Вучич опинився на вершині влади у важкий для Сербії час: економічна криза, відсутність інвестицій, зростання безробіття, погіршення рівня життя населення, політична нестабільність.

Президентство Вучича було суперечливим і неоднозначним. За 10 неповних років мандата йому вдалося вивести Сербію з кризи та перетворити на економічного лідера регіону, забезпечити стабільні інвестиції та їхнє ефективне використання. Зниження інфляції й досягнення фінансової стабільності створили умови для поступового поліпшення рівня життя населення, підвищення зарплат (середня нетто-зарплата зросла від 350–400 євро 2010 року до 999–1100 євро 2015-го) та пенсій (середня пенсія зросла від 204 євро 2012-го до 484 2026-го). Знизився рівень безробіття. Інвестиції перетворили Сербію на важливий європейський транспортний хаб.

Звісно, геть не все так «рожево» в країні: зарплати швидше зростають в ІТ-секторі та Белграді, інвестиційні проєкти часом небезпечні для здоров’я громадян та екології, корупція загрожує безпеці й розвитку, а молодь виїжджає у пошуках кращого життя до країн Євросоюзу.

Увійшовши до неформального клубу авторитарних лідерів, Вучич системно обмежував основи демократії — права людини, свободу преси, інакодумство, посилюючи каральні органи. Реформування держави зупинялося, а зв’язки влади з організованою злочинністю зміцнювалися.

Почавши своє правління з обіцянки привести країну до ЄС, президент останніми роками заблокував необхідні в цьому контексті реформи та фактично зупинив євроінтеграцію. Хоча 42% опитаних сербів підтримують зближення з Євросоюзом і лише 30% — із Росією.

Зовнішня політика Сербії не узгоджується з єдиною зовнішньою політикою ЄС. Від лавірування між ЄС, США (з якими 17 липня розпочато стратегічний діалог), Китаєм та Росією вже втомилися на Заході та Сході. Невдоволення викликають мляві переговори щодо нормалізації відносин між Белградом і Приштиною (вина обопільна). Політика «сербського миру» та заклики об’єднати всіх сербів, хоч би де вони жили, лякають сусідів і підривають стабільність регіону. Та й розв’язані Сербією перегони озброєнь змушують знову згадувати про недавні балканські війни.

Неоднозначним є ставлення президента Сербії й до України. Тут — підтримка проукраїнських резолюцій в ООН, постачання Україні боєприпасів, 80 млн євро невійськової допомоги та відмова приєднатися до антиросійських санкцій. Несподіваним став перший від початку війни візит президента Сербії до України 15 липня для участі у п’ятому саміті Україна—Південно-Східна Європа. Але Вучич є Вучич: узяв участь у саміті, але був єдиним, хто відмовився підписати підсумкову декларацію із закликом до Москви припинити агресію проти України. Повернувшись до Белграда, одразу зустрівся з російським послом (для доповіді?). А за кілька днів уже зустрічав президента Володимира Зеленського, який прибув із першим від початку війни офіційним візитом, що вкрай не сподобалось у Москві.

Ось на такому тлі й пролунала заява Вучича про відставку та дострокові президентські й парламентські вибори. Заява породила кілька запитань, на які я й пропоную відповіді.

Важливо зазначити, що «розведення» парламентських і президентських виборів відбулось у Сербії вперше. І це стало важливою поступкою Вучича опозиції та студентам.

Якими є причини відставки? Першочергова з них — прагнення Вучича зберегти авторитарну владу, замінивши протокольне крісло президента на прем’єрське, і тим самим легітимізувати контроль над виконавчою владою.

Підштовхнуло Вучича до такого рішення й неприємне відкриття щодо падіння рівня підтримки: 2023 рік — 60%, 2025-й — 40, 2026-й — 35, а 67% (у червні — 62%) сербів не сприймають автократичний стиль його правління.

Наступна причина — прагнення заспокоїти студентські протести, які розпочалися понад півтора року тому після обвалу частини вокзалу в Нові-Саді й перетворилися на потужний політичний рух, що загрожує владі Вучича. Якби вибори відбулися сьогодні, то керівна Сербська прогресивна партія (СПП) отримала б 35,7% (-9 порівняно з червнем), Соціалістична партія, союзник СПП, — стабільні 3,8%, а сформований Студентський список — 44,9% (+8,2).

Поразка Віктора Орбана та крах його системи також підштовхнули Вучича до дій щодо збереження влади. Тому в дусі політичних трансферів — за прикладом чорногорського прем’єр-президента Міло Джукановича — і був обраний Вучич-трансфер із президентського в прем’єрське крісло. Таке рокірування, напевно, вважає Вучич, і його особисту владу збереже, і стане відповіддю на запит суспільства щодо зміни влади й водночас виконанням обіцянки студентам «піти».

Зрештою, причина ще й у конституційних обмеженнях обіймати посаду президента Сербії більш як двічі. У жовтні 2027 року саме закінчується термін другого президентського мандата Вучича.

Варто наголосити, що Євросоюз не зацікавлений у відставці Вучича, і це дає йому змогу зволікати з оголошенням президентських виборів.

На думку європейських чиновників, лише він може зберегти стабільність у країні та забезпечити вступ до Євросоюзу. І тому вони заплющують очі на трансфер із крісла в крісло та наявні проблеми з демократією.

То яким є календар найближчих подій? У червні на багатолюдному мітингу СПП під гаслом «Сербія — одна сім’я» лідер партії Мілош Вучевич урочисто попросив Вучича обійняти посаду прем’єр-міністра й очолити партійний список на майбутніх парламентських виборах. Вучич милостиво погодився і заявив, що до «кінця липня» офіційно оголосить про відставку та «виконає свій останній президентський обов’язок» — назве дату позачергових парламентських виборів. Це сталося лише наприкінці серпня.

Згідно з Конституцією, після відставки президента його функції тимчасово перейдуть до спікерки Скупщини Ани Брнабич, яка офіційно оголосить дату позачергових президентських виборів, і вони мають відбутися протягом 90 днів. Але наразі залишаються невідомими дата й те, хто стане кандидатами. Зрозуміло одне: Вучич хоче бачити президентом таку собі лояльну особисто до нього персону без значних політичних амбіцій. На парламентських виборах основними гравцями стануть СПП, соціалісти, опозиція різного політичного забарвлення та студенти.

Студентський список, що набирає сили, може завдати чимало клопоту на виборах, ускладнивши трансфер Вучича з одного крісла в інше. Якщо, звісно, студенти здобудуть більшість місць у парламенті.

Непокоять спроби Росії посилити вплив на студентський рух, де набирають сили великосербство та проросійськість. Та й Путін особисто раніше закликав підтримувати «патріотично налаштованих» студентів Сербії.

Тож виборча кампанія буде короткою (що грає на руку Вучичу та СПП) і жорсткою — із масовим підкупом виборців (він уже розпочався у формі різних соціальних виплат), фальсифікаціями виборчих списків та підсумків голосування, залякуванням членів виборчих комісій, завезенням сербів із Республіки Сербської. Одним із механізмів фальсифікацій, схоже, стане поява двох списків на парламентських виборах: одного для керівної СПП, а іншого — для решти партій. Ось таке нововведення.

Ставки високі — або збереження влади Вучича (у разі перемоги СПП) іще на п’ять років, або початок докорінних змін у Республіці Сербія, які визначатимуть динаміку зближення (або віддалення) Сербії та ЄС. Не можна виключати й третій варіант — повернення Сербії в орбіту Кремля.