Каша, блекаут і 60 гривень. Як школи годуватимуть усіх дітей із 1 вересня

Із нового навчального року в школах очікується нововведення — відтепер усі школярі, від першачків і до одинадцятикласників, раз на день отримуватимуть гаряче безоплатне харчування. Досі таку пільгу мали лише учні початкової школи та пільговики. Щоправда, і зараз не абсолютно всі школярі відчують це нововведення — воно не стосується тих, хто навчається в приватній школі або ж у державній — дистанційно.

Ідея, в принципі, благородна й подається по-материнськи — реформу шкільного харчування патронує перша леді Олена Зеленська. На нещодавній серпневій освітянській конференції вона пообіцяла гарячі обіди для понад трьох мільйонів дітей. Кабмін дає на це 14,4 млрд грн.

Проте дотягуватимуть ці рішення до життєздатного стану на місцях школи й місцеве самоврядування.

Наскільки реально організувати харчування для всіх школярів в умовах тривог і блекаутів? Та й чи справді його захочуть усі? Питання не риторичне, оскільки далеко не всі діти задоволені шкільними обідами. Як свідчать опитування, батьків турбує не стільки гастрономічна філософія здорового харчування від Клопотенка, за чиїми рецептами годують школярів, скільки те, щоб їжа була якісною, неодноманітною. А ще — теплою. І щоб у їдальнях було чисто й затишно. Якщо цього не буде — чи варто вкладати в таке харчування державні мільярди?

Щоби зрозуміти, як ідея обов’язкового для всіх безоплатного харчування працюватиме «на землі», ZN.UA поспілкувалося з керівницею Департаменту освіти і науки КМДА Оленою Фіданян. Чому саме Київ? Бо столиця — гігантський майданчик (десять районів — як десять громад) із чотирма сотнями шкіл, різними формами навчання та постійними випробуваннями на стійкість через тривоги й обстріли. І водночас це місто з потужними ресурсними можливостями. Тож якщо тут механізми нововведень у чомусь буксуватимуть і збоїтимуть, для менших громад проблема буде ще більшою. До того ж реформу харчування тут розпочали задовго до того, як її було масово запроваджено в Україні — ще з 2018 року. Тому досвід столиці та кризові рішення, перевірені часом, можуть бути корисними іншим громадам.

— Пані Олено, держава виділяє на харчування одного школяра 50 гривень на день у початковій школі та 60 гривень — у 5–11 класах. І це лише на продукти. Решту — зарплати кухарів, посуд, доставку — сплачують місцеві бюджети. Чи реально нагодувати дитину обідом на таку суму?

— У постанові КМУ не сказано, що це має бути обов’язково обід — там є термін «гаряче харчування». Але для організації процесу відмінність між цими двома прийомами їжі суттєва.

За нормами обід передбачає обов’язкову м’ясну страву, а його калорійність і вага мають бути більшими, ніж у сніданку. Тому якщо йдеться саме про обід, то вкластись у 60 гривень, а тим більше у 50, складніше. Реальна вартість збалансованого поживного смачного обіду й сніданку має бути вищою.

Наприклад, за підрахунками, які ми робили на початку липня (протягом навчального року ціни на продукти вже змінилися), сніданок для старшокласника коштує в середньому 83 гривні (це враховуються і доставка, й продукти), обід — 114 гривень. Минулого року, коли харчувалися тільки учні молодшої школи й держава виділяла на кожного лише 50 гривень, Київ додав із власного бюджету 153,2 мільйона гривень на період із січня до травня.

Реформу харчування в Україні координує Команда реформи шкільного харчування. Я запитувала її експертів, як нагодувати дітей обідами на ті гроші, які ми отримаємо від держави. Мені порадили: «Додавайте кошти з міського бюджету».

Ми не можемо пропонувати дітям лише сніданки, хоча фінансово це легше. За нормами сніданок триває максимум до 12:00, а обід починається з 11:30. Тобто часу для того, щоб нагодувати зранку школу з 1-го до 11-го класу, замало. Це й фізично неможливо зробити: у їдальнях немає стільки місць, а на кухнях — потужностей, аби приготувати їжу одразу на всіх.

— Повноцінний обід чи сніданок потребує спеціально відведеного часу. Це не просто перехопити булку на ходу. Потрібно помити руки, спокійно поїсти та повернутися до класу, не запізнитися на урок. Чи ви вже пробували моделювати нові графіки харчування, і скільки додаткових великих перерв для цього доведеться втиснути в розклад?

— Є чіткі норми: перерва для споживання їжі має тривати не менш як 30 хвилин для початкової школи й не менш як 20 хвилин — для старшої. І ось тут виникає кілька проблем.

Перша. Ми зробили всі обрахунки й маємо повний графік, скільки треба перерв у кожній школі відповідно до кількості дітей. Так от, для організації харчування деяким школам потрібно до восьми перерв (залежить від кількості учнів). Наприклад, маємо найбільшу в Україні школу, де очно навчаються 2100 дітей. При цьому в обідній залі одночасно можуть їсти до 300 учнів. Де взяти час, аби погодувати всіх? Відщипнути від уроків? Але ж не забуваймо, що головне завдання школи — саме навчання, а не організація харчування!

А ще ж у нас є групи подовженого дня, які треба годувати кілька разів на день. І їх теж потрібно додати в цей графік.

Друга проблема — восени та взимку рано темніє й починаються блекаути, тож школи намагаються максимально використовувати для навчання світловий день. Якщо розклад буде роздутий непередбачувано великими перервами, уроки закінчуватимуться пізніше — коли надворі вже темно.

— Чи обговорювали ви з директорами шкіл, як нагодувати дітей під час тривоги? Якщо це кейтеринг — хто і як доправить обіди в укриття? А якщо шкільна кухня — кухарі так само мають іти в сховище, тобто процес приготування просто зупиняється?

— Так, тут можуть бути різні ситуації. Наприклад, ранок. Для частини школярів їжу вже приготували, й вони заходять на сніданок. Але ще треба готувати для іншої зміни. Раптом почалася тривога: діти залишають на столах тарілки з їжею, кухарі — каструлі з недовареною кашею, й усі йдуть в укриття. Якщо це гречка чи рис — навіть після вимкнення плити крупа дійде сама. Але чимало інших продуктів доведеться просто викинути. І ця проблема буде не лише під час тривог, а й під час аварійних відключень світла, адже у більшості шкіл плити — електричні.

Ось, наприклад, директорка однієї школи розповіла, як шеф-кухарка прийшла до неї в кабінет після чергового раптового відключення й розридалася. Бо вона несе відповідальність за те, щоб нагодувати всіх. На електричній плиті того разу стояла каша. Коли світло зникло, вона взялася грудочками, тож її довелося викинути. І ніхто цих коштів не поверне. А пізніше прийдуть перевірки з контрольних органів і зацікавляться: куди поділися продукти, чому довелося ще раз їх докуповувати й завдавати збитків державі?

Для ситуацій, коли приготувати їжу неможливо, ми запровадили «аварійне меню»: дитині дають із собою в укриття так званий сухпайок (хліб зі шматочком сиру, печиво, яблучко, пакетик соку). Поки що незрозуміло, чи можна буде витрачати ці державні 50–60 гривень на сухпайки.

Мені зараз пропонують експерти Команди реформи шкільного харчування, щоб у разі тривог чи коли школа користується послугами кейтерингу, вчителі розносили їжу по класах: принесла вчителька їжу на таці, діти поїли, вона все прибрала й віднесла назад залишки чи сміття.

Але всьому є межа. Я прошу не перекладати відповідальність за харчування на педагогічні колективи. У дипломі й посадових обов’язках учителя не написано, що він — офіціант. Його завдання в цій ситуації — сказати: «Діти, це ваша перерва, будь ласка, не забудьте піти до їдальні», найменших супроводити й простежити, щоб усі поїли. І це все.

А ідеологам реформ хочу порадити: перш ніж щось пропонувати, спробуйте зрозуміти, як це працює на практиці. Попрацюйте у шкільній їдальні хоча б одну чверть. Мене дуже турбує, що велику роль у реформах відіграють тимчасово створені структури чи команди, чиї експерти не є держслужбовцями і за великим рахунком ні за що не відповідають. А дехто й у школі ніколи не працював.

Завдання школи — вчити. Вчити навіть у важких умовах війни, під обстрілами. Це надзвичайно важливо, особливо якщо ми думаємо про те, якою буде наша країна завтра. Врахуйте, що школи підтримують не лише своїх учнів, а й громади — тут і укриття, і пункти незламності. Тож навіщо покладати на їхні плечі додаткові завдання, та ще й непродумані, невідпрацьовані?

Ось свіжий приклад. Кілька тижнів тому прийшла від Міністерства освіти і науки СМС-вказівка для шкіл — поставити в автоматизованій системі АІКОМ галочку навпроти прізвища кожного учня, який харчуватиметься з вересня…

— Заплановано, що харчування охопить понад три мільйони школярів — і це три мільйони галочок у звітах. Тобто, крім організаційних проблем щодо харчування, школам додали ще й бюрократичне навантаження.

— Звісно. Гадаю, ця інформація потрібна, аби порахувати, чи вистачає 14,4 мільярда гривень, які держава запланувала виділити на харчування. І Київ найгірше впорався з цією звітною роботою — два тижні тому лише 26% наших шкіл поставили галочки. І це зрозуміло — люди були у відпустках. А зараз дали відбій щодо тих галочок — вони вже не потрібні. Їх замінили на інші…

І так само в липні Команда реформи шкільного харчування розіслала у регіони величезну хмарну табличку (мабуть, кількаметрову, якщо її роздрукувати) — кожна школа мала залити туди три фото своєї їдальні. Що видно експертам із трьох фото — мені незрозуміло. Адже у тій-таки системі АІКОМ, яку адмініструє МОН, і так є всі дані про матеріальну базу школи.

— Як, на вашу думку, мала б працювати система харчування у школі?

— Хочу нагадати, що ідея годувати коштом держави всіх школярів не нова. Вона звучала ще два роки тому. Але тоді регіони й зокрема Асоціація міст України відбилися від неї: попросили залишити тільки для початкової школи, можливо, ще для 5–6 класів, а також для всіх дітей пільгових категорій.

Бо харчування для всіх організувати не лише важко, а й неекономно — є величезне питання, чи всі старшокласники захочуть їсти ці стандартні шкільні обіди-сніданки. Але нас не почули й цього року сказали: «Годуємо всіх».

Я пропонувала тоді й зараз дотримуюся цієї думки: якщо вже годувати всіх, то через монетизацію. Оскільки харчування — це соціальна послуга, а не освітня, через Міністерство соціальної політики можна було б передати кошти на харчування персоніфіковано кожній родині, де є дитина шкільного віку.

Наприклад, я — мама дев’ятикласника. Я знаю, що держава перераховує мені на е-картку 60 гривень на день. Дитина каже: «Мамо, 60 гривень — це малувато. Якщо ти додаси мені ще 40, то на 100 гривень я зможу ще купувати собі додатково сік, відбивну або шматочок риби у шкільній їдальні». Ми перераховуємо з електронної картки ці державні 60 гривень, я додаю ще 40 — і дитина їсть те, що сама обрала. Ось тоді державне фінансування харчування для всіх було б виправданим. Бо ним скористалися б ті школярі, яким це потрібно. І я як мама була б задоволена: дуже добре, що обід, який обрала моя дитина, обходиться мені не в 100 гривень, а лише в 40. І я дякую державі за допомогу.

— Хто контролює якість їжі у шкільній їдальні?

— У школах є бракеражна комісія, до якої входять медсестра, кухар та інші працівники. До речі, до її складу можуть увійти й батьки. Ця комісія перевіряє якість харчування, дотримання санітарних норм і технологій приготування.

У Києві ми запровадили ще один запобіжник проти неякісної їжі. Як відомо, райони міста проводять тендери для визначення компаній, які готуватимуть їжу для школярів кожної конкретної школи. Міська адміністрація висунула підрядникам жорстку умову: якщо 50% їжі йде у відходи, ми не оплачуємо цей день постачальнику — просто не закриваємо йому акт виконаних робіт.

— А як перевірити відсоток відходів — 50 відсотків чи 20?

— Дуже просто — зважують відра з відходами. Ми знаємо вагу кожної порції та їхню кількість, тож можемо порахувати, скільки приготували та який відсоток цього викинули. Ми застосовуємо такий підхід іще з 2018 року. Я сама їздила їдальнями і бачила ці обрахунки й ці відра.

Ще один важливий момент — індивідуальні смаки дітей. Якщо нав’язати дитині страву, яку вона не їсть, вона піде з їдальні голодною, а державні гроші опиняться у відрі з відходами. Саме тому в наших шкільних їдальнях застосовуємо дабл-меню, або мультипрофіль.

Коли ми запускали обов’язкове харчування для початкової школи, вчителі разом із батьками аналізували ці уподобання. Траплялися прохання на кшталт: «Не давайте моїй дитині вермішель, вона схильна набирати вагу» або «Приберіть цей алерген». Ми все враховували. Але раніше ми годували тільки малюків і пільговиків, а тепер, коли йдеться про всю школу, це зробити складніше.

Тому ми знайшли такий вихід: через електронний щоденник батьки отримуватимуть варіанти меню й обиратимуть страви на два тижні наперед. Торік ми вже тестували цю модель у деяких школах, але з вибором на тиждень — результатом задоволені.

Реформа харчування важлива. І ми постійно шукаємо способи, як організувати все максимально зручно для дітей. Але нинішнє нововведення з обов’язковим харчуванням є непродуманим, як на мене.

Держава має нарешті визначитись, які функції повинна виконувати система освіти, а які — інші державні служби. Безоплатне харчування — це соціальна послуга. Є гарне народне прислів’я: «Знай, шевче, своє шевство, а в кравецтво не мішайся».

Освіта сьогодні перетворилася на воза з однією тягловою конякою. І на цього воза скидають усе: заховай в укриття під час обстрілу всю громаду, нагодуй дітей, коли немає світла й тепла, облікуй усе… І за тією нескінченною побутовою та бюрократичною рутиною нікого вже не цікавить сам освітній процес.

Ми дуже багато говоримо про те, що ще має зробити школа, але значно менше — про те, що відбувається з навчанням дітей і як його зберегти якісним у таких складних умовах. А потім дивуємося, чому до педагогічного вишу не хочуть іти навчатися, щоби стати вчителем…