НКЕК - «євроінтеграція» за рахунок провайдерів

НКЕК отримала аргументовану позицію ІнАУ щодо запровадження регуляторного збору з операторів і провайдерів. Відповідь регулятора від 26 серпня 2026 року виявилася показовою: замість перегляду запропонованої моделі НКЕК фактично наполягає на її збереженні, посилаючись насамперед на європейську інтеграцію. Але чи справді ЄС вимагає від України саме такого способу фінансування регулятора?

Схоже, в історії із законом про «посилення незалежності НКЕК» ми нарешті отримали відповідь на головне питання: наскільки НКЕК готова чути тих, кого вона регулює?

26 серпня 2026 року Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв'язку, надала Інтернет Асоціації України чергову відповідь — лист №160 щодо позиції стосовно проєкту закону про посилення незалежності НКЕК.

Цей лист став відповіддю на звернення ІнАУ №60 від 28 липня, в якому асоціація детально розбирала невідповідності в аналізі проєкту DRS2UA та аргументувала недоцільність запровадження регуляторного збору з операторів.

Причому ІнАУ не просто сказала «ми проти».

Асоціація звернула увагу державних органів на фінансові, регуляторні та системні ризики запропонованої моделі, особливо в умовах війни. Паралельно ІнАУ звернулася і до європейських інституцій — DG NEAR, DG CONNECT, BEREC та Представництва ЄС в Україні. Це видно з офіційного переліку листування асоціації за 28 липня.

І ось тут починається найцікавіше.

«Це вимога Європи»

Головний аргумент НКЕК, судячи з отриманої відповіді, зводиться до того, що фінансова незалежність регулятора є частиною євроінтеграційних зобов'язань України.

І з першою половиною цього твердження сперечатися складно.

Європейський електронний кодекс зв'язку справді вимагає незалежності національних регуляторів.

Стаття 8 Директиви (ЄС) 2018/1972 передбачає, що національні регуляторні органи повинні діяти незалежно та об'єктивно, бути прозорими й підзвітними та не отримувати вказівок від інших органів щодо виконання покладених на них завдань.

Стаття 9 встановлює ще одну принципову вимогу: регулятор повинен мати окремий річний бюджет і автономію в його виконанні, а також достатні фінансові та людські ресурси для виконання своїх функцій. Бюджет має бути публічним.

Але тут виникає принципова різниця.

Європейське законодавство вимагає фінансової спроможності та автономії регулятора. Воно не говорить, що Україна зобов'язана запровадити саме запропонований НКЕК регуляторний збір з усіх операторів як основне джерело фінансування.

І це вже зовсім інша історія.

Незалежність — не те саме, що «дайте нам гроші операторів»

Європейський підхід набагато складніший.

У самому тексті EECC йдеться про достатні фінансові ресурси, окремий бюджет, автономію в управлінні ним, прозорість та підзвітність. При цьому Директива прямо враховує ситуації, коли регулятори фінансуються за рахунок адміністративних платежів.

Тобто фінансування галуззю саме по собі не є чимось забороненим у Європі.

Але з цього зовсім не випливає, що будь-яка модель збору автоматично є «європейською».

Більше того, Директива спеціально звертає увагу на ризики конфлікту інтересів. Якщо держава володіє або контролює підприємства, які сплачують адміністративні збори до бюджету регулятора, має бути забезпечене структурне розмежування між функціями власника/контролера та контролем за бюджетом регулятора.

Тобто європейська логіка полягає не в простому принципі «оператори платять — регулятор незалежний».

Вона набагато ширша:

незалежність + достатнє фінансування + прозорість + підзвітність + відсутність політичного та ринкового впливу + запобіжники від регуляторного захоплення.

Саме так незалежність розуміє і BEREC. У спеціальному дослідженні незалежності національних регуляторів BEREC визначає її як здатність регулятора протистояти тиску та діяти без втручання політики й інших зацікавлених сторін, зокрема учасників ринку. Дослідження окремо розглядає фінансову незалежність, кадрову та операційну незалежність, а також підзвітність.

І тут виникає незручне питання.

Якщо регулятор отримує значну частину свого фінансування безпосередньо від ринку, який він регулює, чи достатньо просто назвати це «фінансовою незалежністю»?

Потрібні запобіжники. І дуже серйозні.

0,75% від доходу (не віж прибутку)— це вже не символічний адміністративний платіж

На старті дискусії НКЕК пропонувала регуляторний внесок у розмірі до 1,5% загального доходу постачальників електронних комунікаційних послуг. Саме ця модель викликала найбільше заперечень галузі. Про саму пропозицію у травні повідомляли і профільні ЗМІ.

І тут треба поставити просте питання:

чому витрати державного регулятора мають автоматично залежати від обороту всієї галузі?

Адже між бюджетом НКЕК та загальним доходом операторів немає прямого економічного зв'язку.

Оператор може мати великий оборот і одночасно працювати з величезними капітальними витратами. Для телекомунікаційної галузі це принципово: мережі треба будувати, модернізувати, ремонтувати, резервувати, забезпечувати електроживленням та підтримувати під час війни.

ІнАУ саме на це звертає увагу.

В оприлюдненому НКЕК документі з аналізом фінансових параметрів законопроєкту зазначено, що ставка 1,5% створює непропорційне навантаження, а база у вигляді загального доходу особливо проблемна для галузі з високими капітальними витратами.

Тобто навіть самі матеріали, пов'язані з обговоренням законопроєкту, показують проблему: максимальна ставка може створювати значний запас коштів порівняно з потребами регулятора.

І це вже не питання красивого слова «незалежність».

Це питання ціни незалежності.

А хто визначатиме, скільки грошей НКЕК потрібно?

Ось ще одна фундаментальна проблема.

Якщо держава фінансує регулятора через бюджет, його потреби проходять через бюджетний процес. Є парламент, уряд, Міністерство фінансів, бюджетні обмеження, контроль видатків.

Можна сперечатися, наскільки ця система ефективна. Але принаймні існує зовнішній механізм контролю.

Якщо ж створити автоматичний потік грошей від учасників ринку безпосередньо до регулятора, виникає зовсім інша конструкція.

Чим більший ринок — тим більша потенційна фінансова база регулятора.

А отже, виникає питання:

хто і яким чином обмежуватиме апетити самого регулятора?

Особливо якщо йдеться не про фіксовану суму, необхідну для виконання конкретних функцій, а про відсоток від доходів цілої галузі.

Саме тому аргумент «нам потрібна незалежність» не може бути достатнім.

Незалежність повинна йти разом із жорсткою підзвітністю.

Це прямо випливає і з європейської моделі. EECC вимагає від регуляторів звітувати про свої людські та фінансові ресурси, спосіб їх розподілу та майбутні плани, причому ці звіти мають бути публічними.

Європа не є одним-єдиним фінансовим шаблоном

Є ще одна проблема з аргументацією «так вимагає Європа».

Європейський Союз має спільні правила щодо незалежності регуляторів, але фінансові моделі національних регуляторів можуть відрізнятися.

Хорошою ілюстрацією є Албанія, яка приводить своє законодавство у відповідність до EECC: там фінансування регулятора AKEP справді передбачає платежі операторів, але одночасно закон містить правила щодо бюджету, обліку, залишків та пропорційного перегляду платежів.

Отже, можна знайти європейські приклади фінансування регулятора операторами.

Але з цього випливає зовсім не те, що будь-яка запропонована Україною модель автоматично є вимогою ЄС.

І саме тут НКЕК варто було б говорити значно конкретніше.

Не «це євроінтеграційна вимога».

А:«Ось конкретна стаття EECC. Ось конкретна вимога. Ось чому її неможливо виконати без саме такого збору. Ось перелік країн ЄС із аналогічною моделлю. Ось ставки. Ось механізми контролю. Ось як запобігається надмірному фінансуванню регулятора».

Оце була б серйозна аргументація.

Провайдери кажуть: у нас війна. НКЕК каже: у нас Європа

І це, мабуть, найбільш цинічна частина всієї історії.

Українські оператори сьогодні фінансують не тільки розвиток бізнесу.

Вони підтримують мережі під час обстрілів, встановлюють резервне живлення, ремонтують пошкоджені лінії, будують дублюючі маршрути, забезпечують зв'язком військові та державні структури, працюють там, де нормальна економіка давно б сказала: «це невигідно».

І саме в цей момент держава пропонує додатково вилучати з галузі кошти на утримання власного регулятора.

Причому мова йде про галузь, яка є частиною критичної інфраструктури країни.

Тому питання не в тому, чи потрібен НКЕК достатній бюджет.

Звичайно, потрібен.

Питання в іншому:

чи повинна держава будувати фінансову незалежність регулятора шляхом збільшення навантаження на галузь, яка під час війни сама потребує максимальної фінансової стійкості?

Найгірше — НКЕК фактично не відповідає на головне запитання галузі

ІнАУ поставила цілком конкретне питання: чи потрібен саме такий регуляторний збір, яким буде його вплив на галузь і чому для фінансування НКЕК необхідно використовувати саме цю модель.

У відповідь регулятор, як випливає з листа №160, знову апелює до незалежності та європейської інтеграції.

Тобто дискусія ризикує перетворитися на замкнене коло:

ІнАУ: це створить додаткове навантаження на операторів.

НКЕК: нам потрібна фінансова незалежність.

ІнАУ: але є інші моделі фінансування і європейський досвід.

НКЕК: це відповідає європейським вимогам.

ІнАУ: покажіть конкретну норму, яка вимагає саме такого збору.

НКЕК: нам потрібна незалежність.

Це вже не діалог.

Це регуляторна стіна.

Незалежність НКЕК потрібна. Але незалежність — не індульгенція

Тут важливо не підіграти крайнощам.

Україні справді потрібен сильний, професійний та незалежний регулятор.

Регулятор не повинен отримувати вказівок від уряду, політиків чи окремих бізнес-груп. Він повинен мати достатньо ресурсів, кваліфікований персонал і можливість самостійно виконувати свої функції.

Це відповідає європейському підходу.

Але незалежність регулятора не означає його незалежність від здорового глузду, економічних реалій та суспільного контролю.

Чим більше повноважень отримує НКЕК, тим сильнішими повинні бути механізми її підзвітності.

Чим більше грошей отримує НКЕК, тим прозорішими мають бути її видатки.

Чим більше регулятор впливає на бізнес, тим ширшим має бути діалог із цим бізнесом.

І саме тут позиція ІнАУ є принципово важливою.

Європейська інтеграція — не чарівне слово

Україна справді має виконувати європейські правила.

Але євроінтеграція не повинна перетворюватися на універсальний аргумент для кожного рішення державного органу.

«Це потрібно для Європи» — недостатня відповідь.

Потрібно показати:

• конкретну норму європейського законодавства;
• конкретну вимогу;
• європейські аналоги;
• економічне обґрунтування;
• прогноз наслідків для операторів;
• механізм запобігання надмірному збору коштів;
• правила використання залишків;
• механізми парламентського та громадського контролю;
• і, нарешті, чітке пояснення, чому саме українська модель повинна бути такою, а не іншою.

Саме цього й вимагає нормальна регуляторна політика.

І головне питання залишається без відповіді

НКЕК хоче незалежності.

Оператори не заперечують необхідності незалежного регулятора.

Але галузь запитує:

чому фінансова незалежність НКЕК повинна будуватися саме за рахунок операторів, причому через відсоток від їхнього доходу?

І поки на це питання немає переконливої відповіді, посилання на Європу виглядає не доказом необхідності запропонованої моделі, а радше політичним щитом від критики.

Європейський електронний кодекс справді говорить про незалежність, фінансову спроможність, окремий бюджет та автономію регулятора. Але він одночасно говорить про прозорість і підзвітність.

А дослідження BEREC прямо показує: незалежність — багатовимірне поняття, яке включає не тільки фінанси, а й операційну, кадрову та системну незалежність, а також підзвітність і контроль.

Тому сьогодні питання звучить уже не як «чи потрібна Україні незалежна НКЕК?»

Відповідь на нього очевидна.

Питання інше:

чи не намагається НКЕК під виглядом європейської незалежності отримати фінансову модель, яка зробить її значно менш залежною від державного бюджету — але значно більш залежною від грошей операторів?

І якщо регулятор справді впевнений у своїй позиції, він має не повторювати слово «євроінтеграція», а показати українському суспільству конкретні європейські норми та практики, які, за його твердженням, роблять запропонований збір необхідним.

Бо європейська інтеграція — це не право державного органу не чути галузь.

Європейська інтеграція — це якраз про якість правил, прозорість, пропорційність, підзвітність і діалог.

А з діалогом між НКЕК та провайдерами, схоже, поки що великі проблеми.