Пашинян всё-таки выбрал Европу. Как в Армении всё меньше смотрят на Кремль и планируют вступать в ЕС

"Вірменія… має подати до ЄС офіційну заявку на вступ… і, ймовірно, найближчим часом ми розпочнемо цей процес", – таку заяву зробив прем’єр Нікол Пашинян у вірменському парламенті, представляючи програму свого нового уряду.

Заява є очікуваною і абсолютно сенсаційною водночас.

З одного боку, Вірменія ще минулого року законодавчо визначила вступ до ЄС пріоритетом своєї зовнішньої політики. А бажання Кремля втрутитися у нещодавні парламентські вибори і замінити Пашиняна на більш лояльного політика призвело до економічного шантажу – в РФ заборонили ввезення низки вірменських товарів.

Руку допомоги Єревану простягнув тоді Євросоюз, надавши пільги вірменському імпорту. Але, з іншого боку, було очевидне й те, що до останнього часу Нікол Пашинян старанно уникав остаточного розриву з РФ. А кроки зі зближення з ЄС часто робили не стільки завдяки, скільки всупереч голові уряду. Зокрема, ухвалений торік закон про початок вступу в ЄС був громадською ініціативою, і Пашинян підтримав це вимушено.  

А головне – ухвалений тоді закон протягом року не мав жодного продовження. 

І це давало підстави припускати, що Пашинян лише імітує розворот на Захід, а насправді ж більше зацікавлений у нормалізації відносин із Путіним.

Проте тепер вперше з’явилися підстави говорити про готовність влади Вірменії до реальної "втечі від РФ". Адже окрім широко цитованої заяви про можливість подання заявки на вступ до ЄС, Нікол Пашинян зробив ще низку таких, що однозначно свідчать про початок такого розвороту.

І не лише заяв – підтвердженням рішучості вірменської влади стало затримання 25 серпня Роберта Кочаряна – експрезидента країни та особистого друга Владіміра Путіна. 

Радість від виходу з ОДКБ

"Ми не активізуватимемо роботу в ОДКБ. В організації йдуть обговорення і країну можуть виключити. Я буду дуже радий, якщо так станеться. Це позбавить нас дилеми "виходити чи не виходити", – це також заява Нікола Пашиняна, озвучена 24 серпня під час презентації урядової програми.

Організація договору про колективну безпеку – це такій собі російський аналог НАТО, зібраний із низки колишніх республік СРСР. Під час війни з Азербайджаном 2020 року у Вірменії намагалися скористатися захисними гарантіями ОДКБ, але безуспішно.

А після того як Азербайджан у 2023 році остаточно повернув собі контроль над Нагірним Карабахом, у Вірменії не залишилося причин для перебування в цій організації.

Щоправда, напряму заявити про свій вихід з ОДКБ в Єревані виявилися не готові. Проте 2024 року Вірменія заявила про заморозку участі в організації, припинивши сплачувати членські внески та брати участь у її засіданнях.

Єреван не приховував розрахунку – це має призвести до вигнання з ОДКБ. 

"Краще вони нас виключать, ніж виходити самим і давати аргументи проросійським силам", – такі заяви "ЄвроПравда" неодноразово чула від вірменських політиків. Але лише у розмовах не під запис.

Тож після двох років вичікування у Росії не було іншого виходу, аніж самій заговорити про виключення Вірменії. 

Два тижні тому заступник голови МЗС РФ Михаїл Галузін заявив, що питання про позбавлення Вірменії права голосу в ОДКБ – останнє попередження перед виключенням – можуть розглянути на найближчому саміті організації 11 листопада.

Заява Пашиняна про радість від гіпотетичного виключення Вірменії з ОДКБ ставить цю організацію у вкрай непросте становище. Відмова від вигнання Єревана буде виглядати як слабкість, а виключення – як поступка колишньому союзнику.  

Проте антиросійські ініціативи Нікола Пашиняна на цьому не вичерпуються.

Новий статус для РФ

25 серпня – наступного дня після оприлюднення урядової програми – Вірменію сколихнула сенсаційна новина: після обшуків було затримано лідера опозиційної фракції "Вірменія", другого президента Вірменії Роберта Кочаряна, а також його сина Седрака. 

Роберт Кочарян – не просто опозиційний політик та другий президент Вірменії. 

Його вважають особистим другом Владіміра Путіна. 

Зокрема, російський диктатор неодноразово запрошував Кочаряна у гості і після завершення його президентської каденції. І ці особливі стосунки тривалий час слугували гарантією недоторканності для Кочаряна. 

Проте зараз вони не спрацювали. 

Курс на перегляд відносин із РФ був помітний вже у проєкті нової урядової програми, поданій Ніколом Пашиняном до парламенту. Зокрема, там зазначено, що Вірменія збирається продовжувати діалог з Росією, "спрямований на взаємовигідну багатогалузеву співпрацю", а також працювати над "поглибленням відносин… в рамках збалансованої зовнішньої політики".

Таке формулювання суттєво відрізняється від попередніх урядових програм, де Росія описувалася як "стратегічний партнер". У нинішній акцент на посилення співпраці із США, ЄС, і особливо – з Францією.

А на презентації урядової програми Нікол Пашинян зробив ще одну антиросійську заяву. 

Він закликав РФ передати "третій стороні" концесію на управління вірменською залізничною інфраструктурою. Вона хоч і є державною власністю Вірменії, проте у 2008 році була передана у концесію РЖД терміном на 30 років.

"У зв'язку з тим, що вірменські залізниці перебувають під російським контролем, ми зараз ризикуємо втратити історичну можливість інтегрувати Вірменію до міжнародної залізничної мережі", – заявив Пашинян.

Йдеться про реалізацію транспортного проєкту із залученням Сполучених Штатів, що отримав назву TRIPP ("Маршрут Трампа заради міжнародного миру та процвітання").

Серед іншого, це має створити альтернативні Грузії та РФ маршрути торгівлі з європейськими країнами. І тим самим – істотно зменшити залежність Єревана від РФ.

Значення цього маршруту помітно зросло в останні місяці, коли Росія запровадила низку заборон на імпорт вірменської продукції, а ЄС, навпаки, привідкрив для неї свої ринки. 

Майже неминуча втрата російського ринку робить Вірменію більш рішучою у процесі зближення з Євросоюзом

І ще один важливий момент. Раніше в неофіційних розмовах вірменські політики були однозначні – реальний діалог про вступ з ЄС може відбутися лише після встановлення стійкого миру з Азербайджаном та Туреччиною. Однак тепер Нікол Пашинян порушив це правило.

Він вперше публічно заявив про намір дати старт підготовці до подання заяви про вступ до ЄС. 

Більш того, заявив також про ймовірність проведення референдуму про вступ, хоча ще кілька місяців тому стверджував, що підстав для цього наразі немає – натомість раніше до такого кроку Єреван закликали в РФ та Євразійському економічному союзі (ЄЕС). 

Загалом Пашинян навіть після перемоги своєї партії на нещодавніх парламентських виборах старанно уникав заяв про зміну зовнішнього курсу.

Тому нинішні заяви звучать сенсаційно і, звичайно, у Москві відреагували на них ледь прихованими погрозами. 

"Після подання заявки (на вступ до ЄС. – Ред.) Вірменія має розпочати процес приведення свого законодавства у найрізноманітніших галузях – торговій, фітосанітарній, митній тощо – у відповідність до європейських норм. Ці норми не збігаються з тими, які прийняті у нас та прийнятті на просторі ЄАЕС. І ось тут ми зіткнемося з глибокими протиріччями, які в першу чергу шкодитимуть самій Вірменії", – заявив речник Кремля Дмитрій Пєсков.

У Кремлі традиційно маніпулюють, адже саме по собі подання заявки не означає необхідності згаданих Пєсковим змін.Така потреба постане лише у разі старту реальних переговорів про вступ. 

Проте у РФ воліють показати, що не лише не прагнуть мирного "розлучення" з Вірменією, але й зроблять цей процес максимально болючим для Єревана. 

В арсеналі Росії – не лише торгові заборони. Наприкінці року завершиться дія договору на поставку російського газу – скоріш за все, РФ використає і цей інструмент для тиску на Вірменію.

Саме тому в Єревані досі послідовно уникали такого відкритого конфлікту з РФ до підписання мирної угоди з Азербайджаном. І надзвичайно показово, що тепер її відсутність припинила бути перешкодою, яку неможливо подолати.

Референдум – коли та який?

Відсутність мирної угоди з Азербайджаном – дуже вагома перешкода для шляху Вірменії до членства в ЄС. Адже формально Вірменія досі перебуває у стані війни – і у ЄС навряд чи будуть так само поступливі щодо неї, як до України. Ймовірно, вимагатимуть мирного договору ще до початку переговорів про вступ.

Що заважає Вірменії укласти мир? 

Невиконаною залишається одна, але принципова вимога Баку – прибрати з вірменської конституції положення, що можуть трактуватися як зазіхання на територіальну цілісність Азербайджану. 

Причому змусити азербайджанського президента Ільхама Алієва поступитися цією вимогою не вдалося навіть Дональду Трампу. 

Президент США дуже хотів, щоб мирна угода була підписана в Білому домі під час минулорічного візиту лідерів Вірменії та Азербайджану – але тоді довелося задовольнитися лише парафуванням. 

Як вважалося, Нікол Пашинян свідомо не порушував питання змін до конституції до парламентських виборів, проте і зараз воно виглядає вкрай непростим завданням. 

У новому парламенті партія Пашиняна не має конституційної більшості, проте вірменське законодавство передбачає можливість внесення таких змін в обхід парламенту – через загальнонаціональний референдум. 

Інша справа, чи готові вірмени прийняти такі зміни? 

Питання втраченого Нагірного Карабаху досі є дуже болючим для вірменського суспільства. 

А тому переконати громадян підтримати зміни до конституції, яких вимагає Баку, буде вкрай нелегко.

Саме тому опоненти Пашиняна не виключають, що на референдум винесуть одночасно два питання. Популярне – про вступ до ЄС (за різними оцінками, його підтримують від 54% до 75% громадян Вірменії). І непопулярне – про зміни до конституції. 

І одночасно намагатимуться переконати суспільство, що ці питання взаємопов’язані – без зміни конституції неможливо розраховувати ані на мир із Баку, ані на вступ до ЄС.

Проте якщо такий план спрацює – Вірменія отримає історичний шанс нарешті вийти з орбіти впливу Кремля і рухатися до європейської родини.

І хоча можливий вступ до Євросоюзу явно не є питанням найближчих років, розворот до ЄС країни, яка вважалася союзником Кремля, здатний повністю змінити розклади у регіоні Південного Кавказу.

Автор: Юрій Панченко,

співзасновник "Європейської правди"